Чому відносини з Польщею продовжують отруювати кризи і як це змінити

Хоч Польща і надалі продовжує підтримувати Україну у війні, яку розпочала Росія, та з 2023 року з’явилось чимало проблем, які продовжують накладати тінь на цю підтримку.

Ембарго на українську сільгосппродукцію, блокада кордону, політичні ультиматуми на історичні теми не сповнюють оптимізмом щодо побудови партнерських стосунків між обома країнами.

Про те, що відбувається та чому проблеми у двосторонніх відносинах не зникли зі зміною влади у Польщі, читайте в відредагованій "Європейською правдою" статті Ольги Попович з порталу для українців у Польщі "Наш вибір" Суперечка не лише про історію: як конфлікт України і Польщі вийшов на новий виток спіралі. Далі – стислий її виклад. 

Без української перемоги не буде стабільного миру в Європі. Демократія та стабільність у Європі несумісні з інтересами Росії, тож вона не задовольниться Україною. Польща не раз засвідчувала, що розуміє ці прості істини. А 2022 рік, на тлі початку повномасштабної війни, став без перебільшення найкращим роком у польсько-українській співпраці та відносинах.

Утім, з плином часу розуміння головної загрози дещо маргіналізується.

І хоча 2023 рік виявився не простішим за 2022-й – відчуття загрози у частини партнерів було вже не таким гострим.

На цьому фоні почали виникати перші напружені нотки у польсько-українських відносинах.

Першим таким сигналом стали заяви польських експертів та політиків після візиту Володимира Зеленського до Варшави про "невдячність українців за допомогу, яку надали поляки".

Те, що двосторонніх відносинах  посилюється криза, для багатьох в Україні стало очевидно після впровадження Польшею ембарго на українську сільськогосподарську продукцію.

Однією з найбільш вразливих сторін польсько-українських стосунків також є історична тематика. 

У Польщі вважають, що Україна має безапеляційно прийняти польську версію історичних подій, які стосуються обох народів.

Але, якщо і Польща, і Україна справді хочуть будувати партнерські відносини, в яких диктати та ультиматуми відійдуть на другий план, то кожній зі сторін необхідно почути одна одну.

Партнерські відносини будуються на виконанні обіцянок та повазі. А наразі ми бачимо, що образи і комплекси (з обох сторін, хоч таки частіше вони артикулюються польською стороною) перманентно домінують у наших стосунках.

У патовій ситуації, яка складається, обидві сторони повинні знайти сміливість і зробити крок назад у своїх суперечках: Польща має усвідомити, що в історії з Україною вона допускалась до злочинних дій, і не боятись про це говорити вголос, так само як і Україна має прийняти факт, що в українські історії українці були не лише жертвами, але й злочинцями. Якщо обидві країни зуміють проявити таку сміливість, то це значно послабить вплив спільного ворога Росії на наші двосторонні відносини.

Варто, щоб найболючішими темами продовжували займатися фахівці, бо політики більше підіймають градус ненависті, аніж сприяють вирішенню суперечок. Роблячи крок назад, варто пам’ятати, що не все в історичних дослідженнях вже зроблене фахівцями. Щоправда, через війну Росії проти України багато українських істориків не можуть займатися своєю роботою, адже виконують свій громадянський обов’язок у лавах ЗСУ.

Тож, як бачимо, війна таки є перешкодою для вирішення історичних суперечок. І було б добре, якби у Польщі теж було розуміння цього.

Докладніше – у матеріалі Ольги Попович Суперечка не лише про історію: як конфлікт України і Польщі вийшов на новий виток спіралі.