Як Україна отримала шанс на НАТО і до чого тут візит Рютте

1 жовтня колишній прем’єр Нідерландів Марк Рютте офіційно став генеральним секретарем НАТО. 

Того ж дня на своїй першій пресконференції Рютте оголосив, що одним з трьох пріоритетів для роботи на посаді буде підтримка України, і пообіцяв наблизити вступ України до Альянсу.

А щоби проілюструвати, що це не лише риторика, він вже 3 жовтня прибув до Києва з коротким візитом.

На жаль, цим символізмом публічні сигнали від нового генерального секретаря і обмежилися. У коментарі про рух України до членства Рютте обмежився загальними фразами, що не містили новин.

Утім, це не означає, що тут немає руху, пише редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко в статті Генсек без запрошення: чи дійсно НАТО готується до вступу України та якими є найбільші перепони. Далі – стислий її виклад. 

Можливість запрошення Україну до Альянсу зараз дійсно обговорюється всерйоз. Але непублічно.

Цю інформацію довгий час тримали у таємниці, але після зливу до американських ЗМІ про те, що навіть Білий дім почав прихильно ставитися до цієї ідеї, обговорення цієї ініціативи визнають і у Києві, і у державах-партнерах.

І немає жодних сумнівів, що на полях зустрічі у форматі "Рамштайн", яка відбудеться 12 жовтня у Німеччині, це питання також обговорюватимуть. Це одна з причин, чому Контактна групи з питань оборони України збирається на зустріч на рівні лідерів, у тому числі за присутності президента США – до речі, це відбудеться уперше за час існування формату.

Причина цієї тектонічної зміни – те, що Байден відмовився від боротьби за президентську номінацію і усвідомив, що цей президентський термін стане завершенням його політичної кар’єри.

А отже, постало питання legacy, тобто його політичного спадку.

Джо Байдену, який присвятив політиці понад 50 років життя, зовсім не байдуже, що він залишить в історії.

Відмова від надміру обережної політики щодо російської війни та запрошення України до НАТО розглядаються як можливі кроки для цього.

Саме тому Володимир Зеленський включив цей елемент до свого "плану перемоги". За інформацією ЄП – попередньо отримавши позитивний відгук на цю ідею з Вашингтона.

То що, запрошення у нас у кишені? На жаль, ні.

І заяви Зеленського після переговорів з генсеком НАТО це підтверджують.

Навіть у разі підтримки Байдена на шляху до запрошення лишається кілька важливих перепон.

Перша – це те, що Альянс діє за принципом консенсусу, тому для рішення про запрошення України треба залучити на свою сторону і канцлера Німеччини Шольца, і турецького лідера Ердогана, і держави з особливими відносинами між їхніми лідерами і Кремлем – Словаччину та Угорщину.

Та є й інша, напевно, ще складніша перепона. Як сформулюють це запрошення за умови, коли частина міжнародно визнаної території України окупована? Як зробити, щоб компромісні формулювання були прийнятними для президента Зеленського і народу України?

Саме для пошуку відповідей на ці і інші питання візит генсека Альянсу має особливу вагу.

Те, що на попередній посаді Марк Рютте довів свою здатність на сміливі рішення, дає підстави для обережного оптимізму також щодо формату запрошення – звісно, якщо дискусія щодо нього таки дійде фінальної стадії.

У будь-якому разі, добре, що ця дискусія взагалі почалася.

Адже лише чотири місяці тому це здавалося просто неможливим.

Докладніше – в матеріалі Сергія Сидоренка Генсек без запрошення: чи дійсно НАТО готується до вступу України та якими є найбільші перепони.