Чому погрози Путіна не свідчать, що він готує ядерний удар, та що про це думають на Заході
Російський удар по Дніпру міжконтинентальною балістичною ракетою, що розроблена для використання з ядерними боєголовками, став ключовим етапом ескалації у російській війни проти України.
Військовий ефект цього удару – доволі сумнівний.
Очевидне завдання РФ інше – підняти ставки в ядерному шантажі Заходу після того, як Путін затвердив нову ядерну доктрину.
Про те, чи є реальним застосування ядерної зброї та що про це думають партнери, редактор "ЄвроПравди" Сергій Сидоренко поговорив з Ганною Шелест, директоркою безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма".
Текстовий виклад розмови – в матеріалі Що змінили погрози "ядерною війною"? Пояснюємо, як Захід сприймає путінський шантаж. Далі – основні тези Ганни Шелест.
Те, що зараз відбувається – вкладається в тактику Росії. Вона постійно ескалює.
Утім, дуже важливо зрозуміти, що це – ескалація саме ефекту стримування ядерною зброєю, а не демонстрація того, що Росія дійсно готова до її використання.
В країнах НАТО дійсно є страх того, що Путін готовий натиснути умовну "червону кнопку".
Це створює замкнене коло.
Адже Путін буде використовувати ядерні погрози так довго, як Захід буде у них вірити.
Але чи означає обстріл Дніпра "Орєшніком", що цей підхід змінився і Путін готується до застосування ядерної зброї?
Навряд. Це скоріше говорить про його невпевненість у ефективності попереднього шантажу на тлі дозволу Україні бити західними ракетами по території РФ.
Щодо погроз Дональда Трампа про вихід США із НАТО, то цей сценарій навряд чи здійсниться.
Попри те, що НАТО зберігається і збережеться, ми змушені постійно повертатися до ідеї "європейської автономії", про яку насправді у Європі говорять вже кілька десятиліть, але за Трампа почали обговорювати активніше.
Утім, повноцінної роботи над системою спільної європейської безпеки немає.
Ідея створення спільної європейської армії, про яку так багато говорили, не має підтримки.
По суті, Європа відмовилася від ідеї спільної європейської армії після 2022 року, оскільки разом з початком повномасштабної війни Північноатлантичний альянс отримав новий поштовх.
Натомість ЄС і НАТО намагаються розділити обов'язки, уникаючи дублювання.
Військові плани – це НАТО.
Логістика – це спільна справа НАТО і ЄС.
ВПК Європи – це вже питання ЄС, бо тут про гроші.
Щодо того, чи готовий Євросоюз замінити Сполучені Штати у питаннях війни проти України, то постачання від європейців обмежені потужністю їхнього виробництва. А розширення виробництва – це дорого, довго і складно.
А у Сполучених Штатів все ще є багато чого на складах. Їхні обсяги буде неможливо перекрити жодними домовленостями з іншими країнами.
Тож допомога США буде дуже потрібна Україні і далі.
Докладніше – в матеріалі Що змінили погрози "ядерною війною"? Пояснюємо, як Захід сприймає путінський шантаж.