Чому ініціативи Ради щодо покарання воєнних злочинців можуть нашкодити Україні

Ратифікація Римського статуту стала надважливим кроком для забезпечення відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини, які були вчинені Російською Федерацією проти України. 

Тепер перед Верховною Радою постала задача щодо узгодження національного законодавства зі стандартами та принципами міжнародного кримінального та гуманітарного права. 

Але ухвалені Верховною Радою 5 грудня у першому читанні два законопроєкти, №11538 та 11539, шокували фахівців.

Про проблеми, заковані у цих законопроєктах, та про те, що дає підстави робити висновок щодо їхньої неприйнятності, читайте в статті юристки, голови  та засновниця ГО "LingvaLexa" Анни Вишнякової і редактора "ЄвроПравди" Сергія Сидоренка Нестатутні відносини з Гаагою. Як законопроєкт про міжнародні злочини створює проблеми для України. Далі – стислий її виклад. 

Голосування 21 серпня 2024 року, коли 281 депутат підтримав ратифікаційний закон, стало лише першим кроком, і вже тоді йшлося що попереду – зміни інших законів.  

9 жовтня 2024 року Верховна Рада внесла окремі зміни до українського кримінального законодавства, і той закон був загалом позитивними, хоча у діжці меду не бракувало й дьогтю. 

Наприклад,  у статті, яка передбачає відповідальність для найвищого командування за вторгнення Росії в Україну, "намішали" термінологію. Тепер там є і "злочин агресії" і "агресивна війна" і "агресивні воєнні дії"... Можливо, для публіцистичного твору це не є проблемою, але до кримінального права діють інші вимоги. 

Утім, законодавці визнавали, що закон від 9 жовтня 2024 року був проміжним, а не кінцевим рішенням. Його навіть часом вважали "завершенням ратифікації", а не імплементаційним законом.

Аж ось, у грудні, парламент дійшов до імплементації – і зробив це якнайгірше.

Група з 53 народних депутатів із фракцій "Слуга народу", "Голос", "Батьківщина", групи "Довіра" та позафракційних на чолі з Олександром Бакумовим ініціювали два пов’язаних законопроєкти: № 11538 та № 11539. 

А 5 грудня обидва законопроєкти були ухвалені у першому читанні.

Описати реакцію професійної спільноти на ці проєкти можна одним словом: шок.

Вони написані так, що "полагодити" їх у другому читанні не видається реалістичним.

Питання викликає навіть обраний підхід: замість внесення змін до Кримінального кодексу, які б адаптували його норми до стандартів міжнародного права, законодавці пропонують "розщепити" норми кримінального права, які забезпечують покарання за найтяжчі міжнародні злочини. 

Виходить, що за злочин геноциду та агресії, наприклад, або певні воєнні злочини, будуть застосовані не норми Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за найтяжчі міжнародні злочини, а статті нового закону.

Таке "розщеплення" може призвести до багатьох проблем на рівні правозастосування.

Інші проблеми закону пов'язані, наприклад, з покаранням для злочинців у разі доведення їхньої вини за триваючими чи продовжуваними злочинами, а також некоректним формулюванням багатьох статей нового закону. 

Отже, парламент замість того, щоб розробити ефективну стратегію внесення змін до Кримінального кодексу, узгоджуючи норми міжнародного права з особливостями національної правової системи – робить крок у протилежному напрямку.

Законопроєкти, ухвалені 5 грудня, не імплементують Римський статут, а натомість просто викопують яму з дисонансів, протиріч та неузгодженостей, в яку будуть зливатись зусилля із забезпечення правосуддя та покарання за воєнні злочини з початку повномасштабного вторгнення. 

Докладніше – в матеріалі Анни Вишнякової і Сергія Сидоренка Нестатутні відносини з Гаагою. Як законопроєкт про міжнародні злочини створює проблеми для України.