Як пандемія допомогла ультраправим прийти до влади і що з цим робити

Не тільки Дональд Трамп повернувся до Білого дому. На додачу ультраправі готуються посісти посаду канцлера Австрії вперше в повоєнній історії країни, а Німеччина стрімко наближається до непростих виборів наступного місяця після розпаду "світлофорної коаліції".

Про те, чому громадяни цих країн відмовляють у підтримці традиційним політичним силам і чи існує спільний знаменник їхнього незадоволення, читайте в колонці професора політології Принстонського університету (США) Яна-Вернера Мюллера Основа перемоги популістів: як пандемія досі впливає на політику у світі та як цьому завадити. Далі – стислий її виклад. 

Багато коментаторів, пише автор колонки, дійшли висновку, що останні політичні результати спричинені поширеним "упередженням проти чинної влади". Але це не пояснює, чому виборці звернулися проти тих, хто був при владі.

"Одне пояснення – це інфляція. Але інша, значною мірою недооцінена причина – це наслідки пандемії, яка залишила багато суспільств не лише з відчуттям втрат, але й з нерозв’язаними конфліктами та глибокою недовірою", – звертає увагу Мюллер. 

За його словами, в Австрії ультраправі значною мірою скористалися незадоволенням тим, як управляли пандемією.

В Італії 40% виборців, які підтримали партію прем'єр-міністра Джорджі Мелоні "Брати Італії", вважали, що рішення попереднього уряду щодо вакцин були "недемократичним обмеженням свобод громадян".

А Трамп під час своєї другої інавгураційної промови отримав гучні оплески, коли пообіцяв повернути на службу військових, звільнених за невиконання вимог щодо вакцинації. 

"Лібертаріанське обурення через обмеження та мандати – це одне, але стійка недовіра до науковців – це зовсім інше. Це впливає не лише на охорону здоров’я, але й на кліматичну політику та інші політизовані сфери науки", – вважає професор політології Принстонського університету (США).

Він підкреслює, що обережність щодо наукових висновків є нормальною. Як зазначав Карл Поппер та інші філософи науки, вчені мають бути готові до спростування своїх гіпотез і вітати запитання та виправлення.

Проблема в тому, що дуже небагато з нас здатні оцінювати наукові дебати, не кажучи вже про те, щоб кидати виклик загальноприйнятим висновкам (навіть якщо ми "провели власне дослідження").

Автор колонки констатує, що у сучасній інформаційній екосистемі легше, ніж будь-коли, відкидати незручні факти, посилаючись на нібито помилки під час пандемії або на теорії змови та незаконно наділених владою науковців.

"Що можна зробити? Один із варіантів – створити незалежні комісії, які сформують належний історичний запис про те, як управляли пандемією.

Хто які рішення ухвалював і чому? Яка була невизначеність і як оцінювали ризики та компроміси? У теорії така ідея матиме підтримку в різних політичних колах", – вважає Мюллер. 

На його думку, одним із можливих рішень може бути створення громадянських асамблей із випадково обраних дорослих (як присяжні). Нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц, який визнав, що закриття шкіл під час пандемії, ймовірно, зайшло надто далеко, підтримав такий підхід. 

Критики можуть сказати, що оскільки "звичайні громадяни" мають спершу слухати експертів, вибір свідчень експертів залишатиметься джерелом суперечок для скептиків вакцин або людей із політичними мотивами.

"Але сама публічна дискусія різних оцінок (однак не теорій змови) може мати очищувальний ефект", – припускає професор. 

На цьому етапі варто вітати будь-які зусилля щодо пом’якшення токсичної політичної спадщини пандемії.

Докладніше – в колонці Яна-Вернера Мюллера Основа перемоги популістів: як пандемія досі впливає на політику у світі та як цьому завадити.