Чому влада Сербії не може впоратися із протестами і на які поступки вимушена йти

Влада Сербії нічого не може вдіяти з масштабними протестами, що охопили країну. А тому доводиться йти на поступки. 

28 січня сербські протестувальники добилися першої значної перемоги – про свою відставку оголосив прем’єр-міністр Мілош Вучевич.

І це не єдине досягнення протестувальників. Александар Вучич оголосив про намір закриття кримінального переслідування проти затриманих протестувальників, а разом із тим – заявив про можливість дострокових парламентських виборів.

Про небезпечну ситуацію, в якій опинилася сербська влада, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Вучича примушують до поступок: чи здатні масові протести змінити владу в Сербії. Далі – стислий її виклад.

Відставка прем’єра Мілоша Вучевича стала дійсно істотною поступкою з боку сербської влади. Одночасно з головою уряду у відставку подав і мер Нового Сада Мілан Джурич.

Нагадаємо, старт масовим протестам дала катастрофа на залізничному вокзалі міста Новий Сад – обвал бетонного навісу призвів до загибелі 15 осіб.

Обвал відбувся на вокзалі, який перебував у стадії реконструкції, проте був відкритий достроково. Причому реконструкцією займався консорціум з кількох китайських компаній, контракти з якими влада відмовилася оприлюднювати.

Показово, що Вучевич до призначення в уряд був мером цього міста – і саме він підписав інвестиційну угоду про реконструкцію вокзалу. Саме тому його відставка на початку протестів могла б задовольнити суспільство.

Додатково протести розпалювала реакція влади – президент Вучич то закликав до діалогу, примирення та єдності, то називав протестувальників фашистами та агентами інших країн. 

А на додачу під час мітингів поліція заарештовувала активних протестувальників, натомість заплющувала очі на напади "тітушок". Останніх часто вдавалося згодом ідентифікували як активістів молодіжної організації партії влади.

Тож не дивно, що поступово змінювались і вимоги протестувальників.

Від притягнення до відповідальності всіх причетних до цієї трагедії у Новому Саді – до звільнення затриманих активістів та покарання винних у насильстві.

Президент країни наголошує, що влада виконала всі вимоги протестувальників, а відповідно, підстав для подальших протестів немає.

Окрім реконструкції уряду він оголосив, що готовий підписати прохання про амністію всім затриманим на протестних акціях (ще одна хитрість, адже амністія передбачає визнання засудженим своєї провини), а також оголосив про збільшення фінансування вищої освіти.

Втім, усі ці поступки так і не вплинули на протестувальників. Масштабні протести по всій країні відбулися 27 січня – причому до студенті долучилися фермери, які перекрили тракторами ключові магістралі Белграда.

А наступного дня стало відомо про нічний напад на протестуючих студентів у Новому Саді. Як вважається, нападниками були члени чи активісти партії влади – і прем’єр Вучевич де-факто визнав це.

Й не виключено, що цей напад був тією останньою краплею, яка стане фатальною для влади.

На це побиття відреагувала навіть Сербська православна церква, яка традиційно є союзником влади.

Ключовим питанням лишається те, чи будуть нові парламентські вибори – і тут Вучич вирішив потримати паузу.

Президент Сербії визнає: нинішні протести відправили його у нокдаун. Проте він не залишає надій взяти реванш – і має на це свої причини. Зокрема, він зберігає потужний табір прихильників, а також не потрапляє під критику Заходу. 

Проте навіть якщо цей раунд протистояння все ж залишиться за чинною владою, це буде скоріш пірровою перемогою.

Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Вучича примушують до поступок: чи здатні масові протести змінити владу в Сербії.