Що не так із судовою реформою в Україні і як має діяти ЄС

Український уряд підготував Дорожню карту реформи за сферою "Верховенство права", яка стане дороговказом на шляху до євроінтеграції. Ці документи мали б посприяти очікуваному результату: у кінці шляху Україна має повністю відповідати вимогам Європейського Союзу.

Втім, з наявною редакцією Дорожньої карти існує ризик, що замість глибинних трансформацій системи правосуддя ми отримаємо переважно косметичні зміни, які не зачіпають корені проблем, що десятиліттями гальмували розвиток українського правосуддя.

Докладніше про проблеми, які можуть постати на шляху судової реформи, – в статті Михайла Жернакова, Тетяни Шевчук та Катерини Шевчук Швидкий шлях до ЄС чи поверхневі зміни: що відбувається з реформою правосуддя. Далі – стислий її виклад. 

Україна подала заявку на вступ до ЄС 28 лютого 2022 року, на четвертий день повномасштабного вторгнення. З урахуванням цього наші європейські партнери зробили немалу "знижку" на перших етапах – дали сім вимог, виконання яких засвідчило б нашу серйозність намірів і прагнення до євроінтеграції. 

Пʼять із них так чи інакше стосувалися системи правосуддя, причому перші два – безпосередньо судової системи, а саме реформи Конституційного Суду (КСУ) та перезавантаження органів суддівського врядування (Вищої ради правосуддя (ВРП) і Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС)).

Якщо придивитися до цих кроків уважніше, можна помітити, що більшість з цих реформ уже були заплановані.

Відтак виконати такі вимоги Україні не було складно, що і дало нам можливість з історичною швидкістю рухатися по євроінтеграційному треку до наступних етапів.

Нашу заявку затвердили 23 червня 2022 року, тобто менше ніж за чотири місяці. Такого в історії ЄС узагалі не було.

"Знижка" проявилася ще й в іншому: ці постумови для отримання статусу кандидата стали передумовами для наступного важливого кроку: відкриття перемовин про вступ.

Це теж безпрецедентний крок, який не застосовували з іншими країнами, але який дозволив Україні майже "безкоштовно" пройти два дуже важливі етапи, які інші країни проходять роками.

Та хоч наш рух і був швидкий, але шалених зрушень у системі правосуддя це не принесло.

Цього ще не зазначають у звітах про розширення, але скромним прогресом наші проблеми не обмежуються: українська влада в окремих випадках узагалі "звертає" реформи назад.

До прикладу, під виглядом євроінтеграції правоохоронний комітет Верховної Ради погодив абсолютно антидемократичний закон, який передбачає відповідальність за "несанкціоновані розголошення та збут" інформації з державних реєстрів – до восьми років ув’язнення.

Євросоюз чіткої реакції на це так і не дав.

Окремо треба звернути увагу на кризу у Верховному Суді.

Серед іншого, Ольга Стефанішина, віцепрем'єрка з євроінтеграції та міністерка юстиції, заявила, що Україна планує відмовитися від незалежних іноземних експертів у конкурсних комісіях з добору суддів.

Щоправда, пізніше, під час конференції Фундації DEJURE Стефанішина все ж сказала, що "ніхто не планує зараз припиняти роботу комісій, які складаються з міжнародних експертів, де вони мають переважний голос в ухваленні рішень". Проте новий закон про створення двох адмінсудів на заміну ОАСК "розмиває" участь міжнародних експертів.

А сама Дорожня карта (принаймні, той проєкт, який отримали ГО нещодавно від влади) не згадує міжнародних експертів у важливих процесах.

Якщо ЄС і його держави-члени хочуть допомогти Україні в цей критичний час, потрібно бути більш вимогливими до України в питанні реформ. 

Важливо не лише формально виконувати вимоги, а досягати реальних результатів, щоб Україна стала повноправним і надійним членом ЄС.

Докладніше – в матеріалі Михайла Жернакова, Тетяни Шевчук та Катерини Шевчук Швидкий шлях до ЄС чи поверхневі зміни: що відбувається з реформою правосуддя.