Якого захисту український бізнес потребує від держави? Особливо якщо йдеться про захист внутрішнього ринку від імпорту товарів.

На жаль, наразі в Україні під таким захистом розуміють лише антидемпінгові та спеціальні мита, які є найдоступнішим інструментом для національного виробника.

Проте варто пам’ятати: у світі левову частку обмежувальних заходів складають саме нетарифні бар’єри, кількість яких постійно зростає.

Такі бар’єри створюють суттєві перепони для доступу до ринків та ускладнюють вихід на ринки нових товарів або нових торговельних партнерів. Коли нетарифні бар’єри є прихованим інструментом захисту ринку, дуже складно довести, що застосування таких бар’єрів не відповідає нормам Світової організації торгівлі (СОТ).

Якими можуть бути нетарифні бар’єри

У порівнянні з тарифним захистом нетарифні заходи, як правило, мають вибірковий підхід та застосовуються на рівні актів виконавчих органів влади, що суттєво спрощує їх запровадження. Водночас вони можуть бути не менш (а часто й більш) ефективними для захисту ринку, аніж особливі види мита.

На сьогодні існує досить широке різноманіття нетарифних бар’єрів – від заборони торгівлі до питань охорони праці і безпеки тощо. Та найчастіше держави використовують технічні бар’єри в торгівлі (ТБТ), а також санітарні та фітосанітарні заходи (СФЗ), що регулюються Угодою про ТБТ та Угодою про СФЗ, укладеними в рамках СОТ.

Зокрема, в Угоді про ТБТ зафіксовано, що будь-яка країна має право на вжиття заходів для забезпечення якості її експорту або для захисту життя чи здоров'я людей, тварин або рослин, довкілля тощо.

Такі бар’єри не повинні застосовуватись як засіб дискримінації щодо окремих країн і як засіб, що перешкоджає розвитку міжнародної торгівлі.

Зокрема, як складно імпортерам доводити відповідність своєї продукції європейським регламентам та стандартам.

З одного боку, ЄС реалізовує політику у сфері безпеки та захисту життя чи здоров’я людей, тварин або рослин, захисту довкілля чи прав інтелектуальної власності, а з іншого, між тим – ускладнює та обмежує доступ до свого ринку. 

Приклад із європейської практики: ЄС застосовує специфічні національні класифікації вин, пов’язані із захистом походження і географічних найменувань, вимагаючи відповідності від імпортних вин, що фактично обмежує доступ на ринок.

Аргентина, Бразилія, США вказують, що експортери вина, які хочуть увійти на європейських ринок, не можуть повною мірою відповідати стандартам, прийнятим у державах-членах Євросоюзу, і відповідні вимоги, що накладаються регламентами ЄС, не несуть у собі достатнього технічного обґрунтування та створюють невиправданий нетарифний бар'єр.

У торгівлі сільгосппродукцією на практиці можуть зустрічатися й інші механізми, що забезпечують безпеку продукції: спеціальні дозволи, обов'язкова інспекція товарів, спеціальні вимоги до маркування та упаковки, інспекція підприємств, фактично сформовані технічні параметри, ввезення товарів тільки дозволеними компетентними органами країни-імпортера.

На окрему увагу заслуговують вимоги ЄС щодо обов'язку імпортерів лісоматеріалів і продукції з деревини на європейський ринок продемонструвати систему ретельної перевірки легальності лісоматеріалів, які закуповуються, а це суттєво ускладнює імпорт продукції з деяких країн.

Ще одна цікава ініціатива ЄС – це заборона використання пальмової олії у виробництві біопалива. 

Головна причина – бажання зупинити вирубку лісів для розміщення плантацій в Індонезії та Малайзії. Натомість ці країни переконані, що такі заходи з боку ЄС можуть бути спрямовані на підтримку його власного виробництва ріпаку.

Яскравий приклад з України: постановою Кабінету міністрів №360 від 24.05.2017 затверджено Технічний регламент енергетичного маркування кондиціонерів повітря, яким визначено зразок енергетичної етикетки для кондиціонерів зі схематичним позначенням мапи України, включаючи територію АР Крим, як і визначено Конституцією України.

Як наслідок, вони будуть змушені зупинити поставки своєї продукції в Україну. При цьому довести наявність дискримінації чи порушення норм СОТ неможливо – адже аналогічна вимога діє до всіх товарів незалежно від країни походження. 

Таким чином, держави-члени СОТ можуть застосувати нетарифні заходи, які можуть побіжно обмежувати імпорт, однак такі заходи не повинні бути прихованим обмеженням міжнародної торгівлі або здійснюватися довільним чи дискримінаційним шляхом.

Чому Україна приділяє мало уваги нетарифним бар’єрам?

В Україні існує декілька яскравих прикладів, як, наприклад, обмеження експорту лісу-кругляку чи металобрухту. Однак проблема цих рішень полягає у правильності їх обґрунтування.

Окрім цього, проблемою є нестача політичної волі та системної роботи, спрямованої на захист внутрішнього ринку від неякісної продукції, тощо. Розробка якісної системи нетарифного захисту вимагає чимало праці, часу та необхідної кваліфікації виконавців.

Звичайно, бізнес скаржиться на слабкий захист. Проте його вимоги до уряду, як правило, складаються саме з побажань застосувати вищий рівень мита, що в умовах членства України в СОТ часом неможливо зробити.

Саме тому конференція "Торгові війни: мистецтво захисту" подарувала надію, що незабаром ситуація докорінно зміниться.

Адже про важливість заходів нетарифного захисту говорили і представники бізнесу, і – що не менш важливо – уряду. Останні чудово розуміють, що, на відміну від застосування мит, нетарифний захист набагато важче оскаржити в СОТ. 

Готовність урядовців розпочати роботу над створенням концепції нетарифного захисту не може не надихати. Її створення може стати справжньою революцією у захисті українських виробників.

Щоби вижити у світових торгових війнах, варто використовувати ті інструменти, які довели свою ефективність в усьому світі.