"Навіщо ви ганьбите наш народ?", "Вони забирають нашу роботу", "Чого тільки не зроблять наші заробітчани!".

Часто такі вигуки та історії на їхній доказ з’являються у соцмережах. Та популярні стереотипи щодо мігрантів і біженців з України не підтверджує жодна статистика.

Навіть більше, з деякими з наших стереотипів свідомо грає, створює і масово поширює російська пропаганда, щоб обмежити солідарність між самими українцями і приязне ставлення європейців.

У Всесвітній день біженців Міграційна платформа EWL описала і спростувала ключові міфи та стереотипи щодо українців.

Зауважимо, що українки та українці, які поїхали до ЄС через війну, офіційно не є "біженцями", бо механізм тимчасового захисту, що його надає ЄС, є іншим юридичним статусом. Однак цей термін став загальновживаним у Європі й стосовно українців. 

"Заробітчани"

Один наш польський друг сказав якось: "Щоб почати розуміти своїх мігрантів, вам треба припинити називати їх заробітчанами".

Саме поняття "заробітчани" зводить міграцію до заробітку, радше невисокого і низькокваліфікованого (і, до речі, використовується Кремлем у російській мові без перекладу, з негативним відтінком, поруч з явно образливим словом "гастарбайтери").

Дійсно, трудові мігранти з України в останні роки стали стабільно однією з найбільших груп мігрантів у Європі – після громадян Туреччини і Марокко. Також у 2021 році головною причиною видачі дозволу на перебування для українців було працевлаштування (57,3 % для всіх дозволів), сімейні причини (20,0%) чи освіта (2,5%).

Утім, як показують наші дослідження, котрі ми проводимо від 2018 року разом з Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету, трудові мігранти з України досить швидко адаптуються у Європі – й тоді починають шукати роботу відповідно до своїх кваліфікацій і з вищим заробітком. Навіть з тих українців, які приїхали до Польщі після повномасштабного вторгнення, третина змінила роботу протягом року.

Так, у Польщі від 2000 року у кілька разів зросла кількість поляків, котрі готові працювати у фірмі, якою керує українець (від близько 20% до 60–80%) – що підтвердив варшавський Інститут громадських справ.

Крім того, українці активно створюють свій бізнес за кордоном.

У 2022 році в Польщі було відкрито 14 тисяч фірм з українським капіталом або власником. Мігранти, що приїхали до 24 лютого 2022 року, була більш охочі відкривати власний бізнес – утім, і сьогодні ця частка складає 15%. Цей відсоток вищий серед довоєнних мігрантів (20%) на тлі воєнних біженців (7%).

Причиною може бути, з одного боку, тимчасовий характер перебування біженців у Польщі, а з другого – складніша адаптація чи офіційні вимоги щодо відкриття бізнесу

Стереотипний "заробітчанин" – це максимум опис першого, недовгого періоду після прибуття мігранта. Українці — дуже мобільні на європейському ринку праці, вони схильні змінювати роботодавця у пошуках кращої роботи, умов праці, відповідності навичкам і фаху.

"Російськомовні"

Суперечки через мову на мігрантських форумах – гостріші, ніж на батьківщині. Багато в чому – через бажання виглядати ліпшими і патріотичнішими в очах іноземців.

Те, що "русифікованість" українських мігрантів – міф, підтверджують дані останнього перепису населення в Польщі – одне з його питань стосувалося вживаної вдома мови.

Перепис проводився у 2021 році, тобто до початку повномасштабної агресії і масової відмови від російської мови. Утім, уже тоді в Польщі частка мігрантів з Центральної і Східної України переважала над вихідцями з Заходу – але й вихідці з-за Збруча вказували на українську мову (не просто як на рідну, а як на мову, якою вони розмовляють вдома).

Більш того, українці в Польщі виявилися єдиною меншинною групою в переписі, котра настільки масово вживала національну мову вдома (на відміну від білорусів, котрі значною мірою вказали російську або польську мову).

Крім того, після вторгнення українці за кордоном усе частіше стали організовувати культурні заходи, демонструючи світові українське мистецтво, кухню та інші здобутки, таким чином ставши своєрідними "амбасадорами" України. Завдяки цьому світ починає відкривати для себе Україну.

Український бізнес часто стає меценатом культурних подій, що привертають увагу не лише діаспори, але й місцевого суспільства. Так, варшавський кінофестиваль "Україна" в останні роки розрісся до загальнодержавного, з розбудованою програмою також завдяки підтримці місцевих українських компаній.

"Неосвічені"

Наше останнє дослідження показало, що у групі мігрантів і біженців вищу або незакінчену вищу освіту має понад половина групи (56%).

Виникає парадокс:

Ба більше, у школах ЄС, особливо після початку повномасштабної агресії, з’явилися діти українських мігрантів і біженців. Більшість учителів хвалить їх не лише за швидке опанування мови, але й за швидку адаптацію. А разом із тим – за високі оцінки, особливо з точних наук (математика, фізика, хімія). Часто українські діти у Польщі займають призові місця на конкурсах з польської мови.

А, наприклад, ліцей з українською мовою навчання у Білому Борі на північному заході Польщі багато років поспіль входить до топ-500 найкращих шкіл Польщі за рейтингом "Перспективи", завдяки переможцям олімпіад і оцінкам учнів, 4/5 яких – з України.

"Ледарі"

Навесні 2022 року в багатьох країнах ЄС лунали побоювання, чи вдасться інтегрувати настільки велику кількість українських біженців.

Цими побоюваннями активно маніпулювала і російська пропагандистська машина, розповідаючи, що тепер європейці "годуватимуть" і утримуватимуть мільйони біженців з України коштом власних податків.

Утім, виявилося, що більшість громадян України воліє шукати роботу, а не чекати соціальних виплат. У нашому дослідженні виявилося, що понад 3/4 громадян України, які проживають у Польщі, працевлаштувалися (78%).

Більш того,

Понад половина громадян України, які перебувають у Польщі, заявляють, що жертвують кошти на Збройні сили України. Воєнні біженці, порівняно з довоєнними мігрантами, майже вдвічі частіше підтримують конкретні проєкти чи людей в Україні (24% проти 13%).

Крім того, 15% респондентів заявляють, що вони залучені в діяльність неурядових організацій у Польщі.

"Злочинці"

Міф про нібито високу злочинність мігрантських груп – хоча давно спростований, проте найбільш живучий.

Так, дійсно, мігранти вчиняють злочини і порушують законодавство, утім, це поодинокі випадки. Тим не менш, дуже часто російська пропаганда та її "партнери" використовують саме ці історії проти українських іммігрантів та біженців, розпалюючи ворожнечу і намагаючись налаштувати місцеве суспільство проти них.

У травні минулого року в самому центрі Варшаві був убитий хлопець. В інтернеті з’явилося відео з фрагментом його побиття, де голос за кадром говорив з українським акцентом.

Цього було достатньо, щоб в ультраправому сегменті польської мережі розігнали історію про "українських біженців, які вбивають поляків".

Історія мала всі ознаки дезінформаційного вкиду, котрі нерідко трапляються також в інших країнах, зокрема Німеччині. Ця схема давно відпрацьована і нерідко дієва – знаходиться відео десь з архівів чи десь знімається, а потім соцмережі роблять свою справу, поширюючи його зі швидкістю світла.

Протиотрутою створення і поширення стереотипів є ті ж самі інструменти, що і робота з пропагандою і фейками – критичне мислення та інформаційна гігієна.

А ще усвідомлення, що кожен мігрант – трудовий чи той, хто приїхав до Європи через вторгнення, – є носієм українськості. Від його поведінки, дій і розповідей багато у чому залежить сприйняття і творення нового бачення України.

Виїзд мільйонів українців за кордон через російську агресію дав можливість європейцям подивитися на Україну та українців новим поглядом, а для українців – розвінчати міфи про себе в Європі, а також про Європу для себе.