Унікальність Закарпатської області часто гіперболізована, але вона безумовна, при чому в усьому. До прикладу, поки група закарпатських контрабандистів несе кілька пакунків цигарок "зельонкою" до Румунії, Угорщини або Словаччини, на заводах на Закарпатті складають автомобілі "Skoda" та кавоварки Nespresso, виготовляють хокейні ключки для гравців NHL та ледь не половину всіх лиж і сноубордів, що імпортуються на ринок ЄС. А ще – виробляють дизайнерські меблі для кав’ярень Starbucks та карбонові деталі для автомобілів "BMW", "Audi", "Porsche", "Mercedes". Часто на цих заводах разом з людьми працюють роботи.
Єдина несправедливість цієї дещо гротескної картини, яку ми описали вище, полягає у тому, що у той час як слава про закарпатських контрабандистів перетворилася на такий собі "негативний бренд" регіону, про високотехнологічні виробництва в цьому регіоні чули незрівнянно менше людей. А у деталях про це знають взагалі одиниці.
Саме тому про найзахідніший регіон України під самісінькими кордонами ЄС часто складається вкрай викривлене уявлення щодо можливостей для інвестицій та бізнесу.
"Чорна діра у центрі Європи" - епітет, який в 1997 році використала державний секретар США Мадлен Олбрайт описуючи Словаччину, на жаль сьогодні дуже підходить для України та, зокрема, Закарпаття, де власне географічний центр Європи і розташований.
Утім, вже через 6 років після тієї заяви Словаччина змогла очолити список країн, що реформуються, у рейтингу Світового банку Doing Business, а в наступні роки цю маленьку країну називали вже не "чорною дірою", а "тигром з Татр", "європейським Детройтом" або дивом на Дунаї.
Іншими словами, часто від тавра "контрабандистів" до "нового інвестиційного дива" всього кілька років.
Попри сьогоднішній стан справ, Закарпаття має всі передумови, аби допомогти Україні повторити долю Словаччини, ставши своєрідним інвестиційним плацдармом. І ось чому.
Інвестиційне диво, про яке мало хто знає
- Давайте я наведу вам лише кілька цифр. Протягом 2001-2004 року в Закарпатській області було створено 19 тисяч робочих місць, зведено 8 сучасних підприємств за принципом green field, більше 30 модернізовано, залучено 200 мільйонів доларів прямих інвестицій, а зовнішньоторговельний оборот області зріс з 342 млн. дол. США у 2002 році до 1,3 млрд. дол. США у 2005 році, - розповідає Володимир Панов, який в 2001-2004 роках відповідав за залучення в область інвестиції на чолі профільного управління в Закарпатській ОДА.
Хоча, за його словами, тоді все залежало не від нього чи місцевої влади, а від центральної, яка протягом 1998-2001 років ухвалила кілька законів, згідно з якими було створено в Україні 11 спеціальних економічних зон та 9 територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, зокрема СЕЗ "Закарпаття".
– Наш регіон не мав окремих пільг чи преференцій, завдяки яким ми могли перехопити інвесторів. Був стандартний набір для всіх спеціальних економічних зон, як-то митна територія на підприємстві, податкові пільги, тощо. Закарпаття лише скористалося тими можливостями, які дали на той час законодавча база та інвестиційне середовище.
Володимир Панов стверджує, що це було ще не "інвестиційне диво", а його підготовка, і воно би справді сталося, якби в 2005 році держава не скасувала фактично всі попередні пільги для інвесторів та відмовилася від наданих інвесторам гарантій.
За словами Панова, можливість розмістити власні потужності в Україні та зокрема Закарпатті всерйоз розглядали такі світові гіганти як IKEA, VW, Greisinger, Toyota, Philips, Sumitomo, Bosch, Braun, Siemens: "За моїми підрахунками, йдеться про $1,5 мільярди США втрачених прямих іноземних інвестицій".
Та попри це, закордонні інвестиції продовжують досі успішно працювати в Закарпатській області, й навіть розширювати виробництво.
Життя без пільг
Так, протягом 2018-2019 років компанії Jabil і Flex, які входять у список світових лідерів з контрактного виробництва електроніки, фактично подвоїли потужності на своїх закарпатських заводах: Flex запустив нове виробництво на додаткові 1000 робочих місць з планами в найближчій перспективі додатково подвоїти загальні виробничі потужності з 24 тисяч кв. м, які займає її завод у Мукачеві зараз, до 55 000 кв.м, а Jabil збільшив виробництво на 20,7 тис. кв. м. та збільшив робочі місця з 3 до 5 тисяч, інвестувавши у нові потужності $ 16 млн.
Завод Єврокар, що в с.Соломоново під самісіньким кордоном з Угорщиною, наразі є головним центром автопрому в Україні: саме тут випускається найбільша кількість автомобілів, а у 2019-ому - це був взагалі чи не єдиний завод в Україні, який безперервно випускав автомобілі.
До слова, з моменту запуску заводу в грудні 2001-го на Єврокарі випускають практичну всю лінійку Skoda - Roomster, Rapid, Fabia, Octavia, Superb, Kodiaq, Karoq, а також частину Seat - Leon, Toledo Altea, VW і навіть Audi.
Попри пандемію, модернізацією та розширенням виробництва займається фабрика Fischer в Мукачеві, де протягом року виробляється близько мільйон лиж, таким чином забезпечуючи майже половину всіх потреб ЄС у лижах.
За цим показником Україна щонайменше останні 3 роки лідирує, випереджаючи навіть Китай. Усе це завдяки фабриці Fischer Україна в Мукачеві.
Fischer - це безпрецедентний приклад, який з одного боку, важко повторити, з іншого - він доводить, що Закарпаття попри всі законодавчі чи інші турбулентності в Україні може бути інвестиційними воротами України.
Українсько-австрійське підприємство було створено на базі радянської лижної фабрики: спершу, з середини 80-х мукачівська "лижка" придбала технологію виробництва лиж австрійської компанії Fischer, заснованої ще в далекому 1924 році, а вже з 1995 року в Закарпатті діє спільне підприємство, на якому наразі зосереджені ключові виробничі потужності світового лідера виробництва лиж зі штабквартирою в австрійському місті Рід, розповідає керівник підприємства Василь Рябич.
5 фактів про лижну фабрику Fischer у Мукачеві:
- За рік на підприємстві виробляється близько мільйона лиж і хокейних ключок, тобто в середньому близько 4 тисяч пар лиж і стільки ж ключок в день.
- Загалом на фабриці виробляють близько 150 моделей лиж, з них близько 120 моделей – бігових.
- Продукція фабрики експортується через логістичний центр у Австрії до майже 50 країн світу, включаючи Японію, Канаду і США.
- Вироблені на Fischer хокейні ключки експортуються переважно до США і Канади, і ними грають більшість команд NHL.
- Єдина українська золота медаль на останніх зимових олімпійських іграх була здобута фристайлістом Олександром Абраменком у лижах бренду "Тиса", які виробляються в Мукачеві.
Прорив у нових умовах
У листопаді минулого року в рамках форуму Re:Open Zakarpattia була окрема панельна дискусія про те, як повторити інвестиційне диво початку 2000-х на Закарпатті або створити нове.
Якщо підсумувати думки учасників дискусії, то на жаль сьогодні Закарпаття та Україна втратили переваги у вигляді дешевих енергоносіїв та робочої сили, які мали на початку 2000-х, водночас досі зберігаються ризики у вигляді корупції, незахищеного права приватної власності через нереформовані суди.
Знову на порядок денний виходить питання відновлення пільг для інвесторів (тобто звучить пропозиція щодо відновлення статусу вільної економічної зони в межах Закарпатської області як пілотного проєкту, що може бути втілений в інших регіонах України).
Альтернативна ідея: надавати ці ж пільги інвесторам не в рамках регіонів, а в рамках розвитку індустріальних парків.
Сусіди України на заході, як-то Словаччина та Угорщина, йшли також шляхом прямої держдопомоги або інфраструктурної підтримки для великих інвесторів, аби ті розширяли виробництво та нарощували робочі місця.
Зважте, Угорщина надала Mercedes за будівництво першого заводу в Кечкеметі, де до речі працює багато закарпатців, 22 млрд. форинтів, тобто 61 млн. євро у 2009 році, та ще 13 мільярдів форинтів, еквівалент 36 мільйонів євро, для другого заводу у 2016. Або до прикладу, компанія BMW отримає 12,4 мільярда форинтів (еквівалент 34,4 мільйона євро) прямої державної підтримки на завод, який будується наразі в Дебрецені, що неподалік України. Це без державних інвестицій у розвиток інфраструктури в Дебрецені, залізниці та автошляхів.
Очевидно, що такі прямі дотації зараз Україні навіть теоретично не по кишені. Однак, розвиток інфраструктури в регіонах міг би значно підсилити привабливість пільг для інвесторів.
І у випадку Закарпаття це могло би мати мультиплікаційний ефект, адже цей регіон з одного боку має безпрецедентно вигідне для України розташування, з іншого - має непогану основу для розвитку логістики.
Так, у Закарпатської області є державні кордони з 4-ма країнами ЄС, і з трьома з них функціонують вантажні пункти пропуску. Водночас, за останні щонайменше 10 років у регіоні не відкрилося жодного нового КПП, хоча на порядку денному - аж 18 нових. Було би добре відкрити в найближчі роки бодай 4 найперспективніші та модернізувати ключові існуючі - Тиса і Лужанка на кордоні з Угорщиною, Ужгород на кордоні з Словаччиною та Дяково на кордоні з Румунією, аби підвищити їхню пропускну здатність саме вантажівок.
Якщо при цьому буде запущено швидкісні поїзди у обох напрямках - у напрямку Львова та Києва і Дебрецена, Будапешта, Кошиць і Братіслами, а також "реанімовано" аеропорт Ужгород та збудовано новий, тоді звісно ж результати не забаряться.
А ще, радить Іван Міклош з досвіду словацького інвестиційного дива, яке він втілював, вкрай важлива комунікація зі світом та потенційними інвесторами.
Іншими словами, сьогодні дуже потрібно аргументовано переконувати, що Закарпаття - це не край контрабанди і контрабандистів, кланів та кримінальних розбірок, а унікальний мультикультурний регіон в центрі Європи, здатний створити нову історію успіху України.
