Вже за кілька годин після закриття виборчих дільниць німецька канцлерка Ангела Меркель через твіттер свого речника Штеффена Зайберта поспішила надіслати президентові Франції Еммануелеві Макрону сердечні привітання з "великим успіхом його партії в першому турі виборів".

Адже, за розрахунками соціологів, "Вперед, Республіко" здобуває 32% голосів у першому турі.

Для британської прем’єрки Терези Мей навіть 42% голосів виборців за Консервативну партію кілька днів тому обернулися грандіозним провалом і втратою більшості. Втім, відмінність виборчих і партійних систем двох країн відіграє ключову роль у перерахунку відсотків на мандати.

За розрахунками соціологів, ці 32% голосів за "Вперед, Республіко" після другого туру перетворяться на більшість з 415-455 депутатів Національної асамблеї.

У нижній палаті французького парламенту, що складається з 577 депутатів, домінування макроністів, таким чином, може сягнути 70-78%.

Говорити про формування серйозної парламентської опозиції до президентського курсу стає дедалі складніше.

Найближчі конкуренти – права партія "Республіканці" – здобули близько 21% голосів і можуть розраховувати на 70-110 місць у новому парламенті. Проте першість серед невдах – непереконливий втішний приз, тим більше, якщо чисельність партії у Національній асамблеї загрожує зменшитися ледь не вдвічі. У "старому" парламенті "Республіканці" та їхні правоцентристські союзники контролюють 226 мандатів.

Скромні результати ще важче прийняти на тлі наполеонівських амбіцій. Після ганебної поразки Франсуа Фійона в першому турі президентських виборів "Республіканці" всерйоз розраховували відігратися на парламентських.

За їхньою логікою, було цілком реально здолати нещодавно створений рух політичних неофітів за рахунок розгалуженої та вкоріненої партійної структури на місцях, здобути парламентську більшість, а відтак сформувати уряд та нав’язати ізольованому президентові свою політичну програму.

Втім, апетити дуже швидко довелося вгамувати. Фатальна недооцінка суперника та вдала тактика Макрона з призначення на ключові посади в уряді лояльних "республіканців" з кола Жюппе поглибили протиріччя всередині партії, понад 200 депутатів якої публічно виступили за співпрацю з президентом, а більш консервативні партійці на чолі з Лораном Воке різко це засудили.

Однак негаразди "Республіканців" тьмяніють на тлі хронічного фіаско Соціалістичної партії.

Вже в першому турі з подальшої боротьби вибули не менше 95 депутатів-соціалістів чинного парламенту. Серед них – такі знакові фігури, як кандидат у президенти Бенуа Амон, голова комітету в закордонних справах Елізабет Гігу та ціла низка колишніх міністрів (Жан Главані, Патрік Менуччі, Матьяс Фекль, Орелі Філіпетті, Сесіль Дюфло та інші).

Чи не найбільш показовою стала поразка у першому турі генерального секретаря Соціалістичної партії Жана-Крістофа Камбаделіса в його рідному паризькому окрузі, де він вперше був обраний у 1988 році та незмінно переобирався протягом останніх 20 років.

Нова політична реальність, у якій не знайшлося місця соціалістичному мастодонтові, склалася так, що у другому турі змагатимуться 34-річний міністр цифрових справ Мунір Маджубі та представниця ліворадикальної "Нескореної Франції" Сара Лягрен.

Оскільки навіть серед тих соціалістів, які прорвалися до другого туру, очікуються додаткові втрати, близько 10% здобутих у першому турі голосів можуть навіть поставити питання, чи вдасться представникам донедавна правлячої партії самостійно сформувати мінімальну депутатську групу з 15 осіб, чи доведеться шукати союзників з-поміж представників інших лівих партій. Втім, навіть найоптимістичніші прогнози не дозволяють соціалістам розраховувати на більше ніж 30 мандатів.

Власна депутатська група залишається недосяжною мрією для праворадикальних популістів "Національного фронту", який здобув 13,9% голосів, однак може обмежитися 1-5 депутатами через традиційно антиправорадикальне голосування у другому турі.

Ще в квітні оптимістичні стратеги "Національного фронту" розраховували на суттєве розширення свого парламентського представництва від 2 (наразі) до 50 депутатів. Однак

рекордні 11 мільйонів голосів за Марін Ле Пен у другому турі президентських виборів стали піком, після якого почався різкий спад.

Такі різкі коливання ставлять питання, яким же є справжній рівень підтримки "Національного фронту" у французькій політиці та якими є його подальші перспективи та шляхи розвитку. Багато оглядачів прогнозують суттєвий перегляд ідеології партії (зокрема, в частині євроскептичних пропозицій) та часткове оновлення її керівництва після виборів.

Ліворадикальна "Нескорена Франція" Жана-Люка Меланшона, яка отримала 11% голосів виборців, теж може розраховувати на невелику фракцію, на кшталт соціалістів (8-18 мандатів). Голосування за неї залишається доволі точковим: відносний успіх президентської кампанії лідера не призвів до загальнонаціональної мобілізації її прихильників.

В результаті можна сміливо фіксувати суттєве оновлення парламенту. На додачу до масових поразок чинних депутатів, важливо згадати, що до третини депутатів взагалі не балотувалися заново з різних причин.

Частина тверезо оцінила свої шанси, інші ж були змушені скоритися новим вимогам політичної етики, які більше не дозволяють одночасне колекціонування мандатів, скажімо, мера міста та депутата Національної асамблеї. На цьому тлі партія Макрона і зробила свій грандіозний прорив, вперше зафарбувавши то блакитний (голлісти), то рожевий (соціалісти) парламент у жовті партійні кольори.

Ложкою дьогтю для переможної "Вперед, Республіко" стали рекордні показники абсентеїзму. На виборчі дільниці прийшло менше половини виборців (близько 48%).

Таким чином, було впевнено побито попередній рекорд невисокої явки: 57,2% на парламентських виборах 2012 року. Через це безпосередньо у першому турі було обрано лише 4 депутати: вимога здобути понад 50% голосів виборців, що представлятимуть не менше 25% від числа внесених у виборчі списки, у випадку слабкої явки ставить надто високі бар’єри.

Водночас з політичної точки зору це дозволяє опонентам говорити, що більшість президента насправді не відображає настрої і сподівання французького суспільства, яке зневірилося в політиці і політиках, а відтак і легітимність її буде сумнівною.

Тому за тиждень до другого туру і завершення довжелезного марафону французьких виборів практично всі потенційні опозиціонери намагаються мобілізувати демотивований і пасивний електорат, закликаючи не дозволити президентові акумулювати надто багато влади та максимально посилити опозицію.

Зокрема, очільник "Республіканців" Франсуа Баруен, реагуючи на оприлюднені результати, заявив: "Ми звертаємося до всіх, хто не прийшов на дільниці чи зробив інший вибір у першому турі, чиїм вибором керувала лють або розчарування, адже наша країна потребує балансування влади, а не її концентрації в руках однієї партії... Необхідна мобілізація виборців у другому турі цих парламентських виборів".

Чи зможе цей крик відчаю достукатися до адресатів і переламати переможну ходу "Вперед, Республіко", дізнаємося рівно за тиждень.

Автор: Надія Коваль,

експерт "Українського інституту майбутнього",
експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"