Почему украинские продукты на экспорт безопаснее, чем для себя

Сфера контролю за якістю та безпечністю харчової продукції в ЄС – одна з найзарегульованіших, оскільки здоров’я та життя громадянина – на першому місці.

Інша ситуація – в Україні, де перевагами мінімізованого підходу до перевірок операторів ринку харчової продукції скористалися перш за все недобросовісні підприємці. Як наслідок, минулого місяця країну сколихнули смертельні випадки ботулізму, пов’язаного із вживанням в’яленої риби.

І тут знову стає очевидним – в країні не діє ефективна система контролю за безпечністю харчової продукції.

Немає відповідальних, а споживачі не мають гарантій безпечності харчової продукції.

Свято безвідповідальності

Виробники, які везуть свою продукцію на експорт, не мають жодної користі від регуляторного полегшення. Вони запрошують перевірки до чотирьох разів на рік і більше (!), якщо це прописано у вимогах країни-імпортера, наприклад ЄС.

Окрім того, останнім часом Євросоюз значно посилив вимоги до перевірки на кордонах. Якщо раніше проводилося дослідження з партії, яку визначав виробник, та сьогодні – з одного транспортного засобу.

Тобто оператор ринку сам іде на величезні втрати, формуючи партії з одного контейнеру, однієї машини, однієї секції. Це робиться для того, щоб у разі виявлення проблеми завернули не п'ять машин, а лише одну. Водночас варто відзначити, що при експорті український виробник, зокрема, продукції тваринного походження, сам платить за лабораторні дослідження на кордоні.

В ЄС все, що стосується здоров’я громадянина, перш за все регулюється профільним законом про безпечність та якість. Український аналог цього документа – закон "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" (№771).

Однак не все так просто.

Адже вітчизняна система внутрішнього контролю за безпечністю харчових продуктів має узгоджуватися спочатку із законом "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (№ 877), а вже по-друге – із вже згаданим законом "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів".

Цей підхід прямо суперечить європейському, адже лібералізація регулювання ставиться вище над життям та здоров’ям громадянина.

Тобто зменшення регуляції у сфері якості та безпечності продукції може мати негативні наслідки перш за все для споживачів.

Між двома законами

Україна зобов’язувалася забезпечити відповідний європейському рівень державного контролю за операторами ринку харчової продукції відповідно до Угоди про асоціацію ще у листопаді 2016 році. І кожен місяць прострочення стає все більш критичним через погіршення епізоотичної ситуацій та зростання отруєнь неякісною продукцією.

Нова, еквівалентна європейській, система держконтролю має запрацювати в Україні після підписання президентом схваленого парламентом законопроекту "Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про безпечність та якість харчових продуктів і кормів, здоров’я та благополуччя тварин" (№ 0906).

Відповідно до нього періодичність перевірок операторів ринку залежить від ризиків, які становить їхня діяльність (окремі підприємства можуть перевірятись декілька разів на рік, якщо проблеми будуть виявлятися споживачами, або країнами імпортерами).

Іншою ключовою вимогою ЄС є перевірка операторів ринку без попередження. А періодичність перевірок має залежати від ризиків.

Ще однією вкрай важливою нормою, необхідність якої продемонстрували нещодавні масові отруєння, є право компетентного органу за власним рішенням зупинити діяльність оператора ринку, що створює загрозу для життя і здоров’я громадян.

Якщо чекати на рішення суду, то недобросовісний виробник продовжить постачати небезпечну продукцію на полиці магазинів. Суд, в свою чергу, підтверджуватиме рішення інспектора або спростовуватиме його.

Окрім того, в ЄС державний контроль фінансується за рахунок операторів ринку, оскільки повністю взяти це на себе держава не може. Тому відповідна норма прописана в законопроекті про держконтроль №0906. Водночас цей законопроект враховує й інтереси бізнесу, оскільки обмежує перелік витрат, на підставі яких калькулюється вартість державного контролю.

Хто контролер?

Щодо антикорупційних запобіжників та прозорості системи державного контролю, то Мінагрополітики уже затвердило відповідні накази про "чек-листи" – вичерпний перелік питань для інспектора під час аудиту підприємства. Нагадаємо, що цей список питань є у вільному доступі, а інспектор не зможе ставити питання, яких немає в цьому переліку.

На додачу вже найближчим часом у тестовому режимі запрацює національна електронна система контролю, розробка якої розпочалася у 2013 році. Вона стосується перевірок на кордоні, результатів лабораторних досліджень зразків продукції, внутрішньої системи переміщення продуктів тваринного походження та планування і здійснення перевірок з обов’язковим зазначенням їхніх результатів у національній системі.

Нагадаємо, що на сьогодні всі наші перевірки прив’язані до паперових носіїв, тому система не є прозорою. Щоб зібрати інформацію, служба втрачає декілька тижнів. У ЄС на це йде приблизно 20 хвилин.

Таким чином, всі необхідні інструменти для забезпечення прозорості та ефективності імплементації законопроекту про держконтроль уже існують.

Справа лише за політичною волею. 

Поки Україна не запровадить еквівалентну європейській систему держконтролю з усіма її необхідними механізмами та принципами, то "цінуватиме" європейського споживача вдвічі більше за вітчизняного. А виробники небезпечної продукції й надалі залишатимуться у вигідніших умовах, ніж відповідальний бізнес.

Автори:

Тарас Висоцький, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Любов Акуленко, виконавчий директор ГО "Український центр європейської політики"

Світлана Майструк, експерт ГО "Український центр європейської політики"