25 червня 2017 року в Албанії відбулись парламентські вибори, на яких перемогла Соціалістична партія, яку очолює діючий прем’єр-міністр Еді Рама. Соціалісти одержали 74 зі 140 місць у парламенті, що дозволяє їм наступні чотири роки керувати країною одноосібно.

Основна опозиційна сила – Демократична партія Албанії – одержала 43 мандати. Лулзім Баша, який вів партію на вибори, подав у відставку.

Також до парламенту потрапили ще три політичні партії – Соціалістичний рух за інтеграцію (19 мандатів), Партія за справедливість та інтеграцію (3 мандати) та Соціал-демократична партія (1 мандат).

Особливістю цих виборів стало те, що основні партії – соціалісти та демократи – відмовились від формування виборчих коаліцій. Однією з причин називають "незручності", які виникають при формуванні парламентської більшості та коаліційного уряду. Коли "молодші" партнери починають шантажувати "старших", вимагаючи бенефітів, непропорційних ані їхній електоральній підтримці, ані реальному політичному впливу.

Бойкот та недовіра

Початок виборчого процесу традиційно не обійшовся без погроз з боку опозиції бойкотувати вибори.

Погрози бойкотом є одним з тих дієвих механізмів, за допомогою якого опозиція намагається "вирівняти ігрове поле" у протистоянні з владою. "Чи з агітацією, чи без неї, третина албанців завжди голосуватиме за опозицію", – зауважує один із волонтерів ДПА.

Як підсумував один з експертів, "бойкот виборів є запобіжником, який дозволяє тримати владу у певних рамках".       

Більшість експертів та людей, задіяних у виборчий процес, вказували на спокійність минулої виборчої кампанії. Основні політичні конкуренти напередодні виборів добровільно погодились зменшити об’єми телевізійної та зовнішньої реклами. В Тірані за декілька днів до дня голосування неможливо було знайти жодного рекламного щита, лише декілька агітаційних плакатів.

Також партії не так агресивно використовували негативні кампанії одна проти одної. Показово, що такі взаємні обмеження стали наслідком міжпартійних домовленостей, які не передбачали змін виборчого законодавства.

"Які три речі, на вашу думку, найкраще характеризують албанські вибори?" – запитую колишнього голову Центральної виборчої комісії Албанії Крістача Куме. "Відсутність довіри між політичними партіями, політизація виборчої адміністрації та брак демократичної культури", – подумавши, відповідає Куме.

Лише у двох випадках із дев’яти політична партія, яка програла вибори, офіційно визнавала свою поразку.

"Партії не довіряють не лише одна одній, але й своїм активістам, членам, тим людям, які представляють їх у виборчих комісіях, тим, які рахують їхні голоси. Відсутність взаємної довіри намагаються компенсувати механізмами взаємного контролю.

У виборчий кодекс постійно додаються нові обмежуючі норми, але це не дає бажаного ефекту, оскільки партії завжди вигадують щось нове. Виборче законодавство потрібно змінювати так, щоб нові норми сприяли виникненню довіри між основними гравцями, а не поглиблювали підозріливість", – резюмує колишній голова ЦВК.                 

Розподіл комісій та злива замін

Центральна виборча комісія, 90 комісій виборчих адміністративних зон (КВАЗ) та більше 5 300 дільничних виборчкомів формуються в Албанії за політичним принципом. Закон гарантує партіям квоти у виборчих комісіях середнього та нижчого рівня.

Також за політичним принципом розподіляються квоти на лічильників у лічильних центрах.

В Албанії на виборчих дільницях проходить лише процес голосування, а підрахунок голосів здійснюється у спеціальних місцях, куди звозять бюлетені з декількох десятків дільниць.    

Кожна КВАЗ та ДВК повинна складатись із семи членів комісій. По два представники від найбільших провладної та опозиційної парламентських партій, по одному – від других за величиною провладної та опозиційної парламентських партій, сьомий член комісії – у половині випадків від найбільшої провладної, а у іншій половині – від найбільшої опозиційної партії.

Керівний склад комісій – голова, заступник голови та секретер – також розподіляються за спеціальним алгоритмом. Голова комісії призначається від тої партії, від якої призначений останній, сьомий, член комісії.

Тож у половині випадків голова комісії належить до найбільшої, а у половині випадків – до найбільшої опозиційної партії. Секретар і заступник голови комісії повинні належати до однієї і тієї ж партії.

Таким чином, в одній половині комісій кількісно переважає влада, в іншій половині – опозиція.

В албанському виборчому кодексі безпосередньо вказується на важливість політичного балансу у виборчій адміністрації. Спроби забезпечити цей баланс відображаються і у технічних процедурах в день голосування.

Наприклад, процедура маркування виборця з метою уникнення повторного голосування – помітка спеціальним фломастером частини нігтя великого пальця – відбувається під контролем представників ДВК від влади і опозиції. Те саме з перевіркою інформації про виборця у списку виборців. 

Як і в Україні, політичні партії в Албанії мають можливість безпідставно відкликати і замінювати членів виборчих комісій. Масовість замін членів ДВК називають найбільшим "головним болем" Центральної виборчої комісії.

Протягом виборчого процесу 2017 албанська ЦВК кожного тижня публічно зверталась до політичних партій з тим, щоб вони делегували своїх представників до ДВК. Адже зволікання до останніх днів зриває процес навчання членів комісій.

Робота членів ДВК оплачується державою. Платять приблизно $40. Досить непогано, з огляду на те, що підрахунок голосів на дільниці не проводиться.

Та й зустрічаються члени ДВК не часто – один раз на навчанні, другий – забираючи матеріали напередодні виборів, і третій – у день голосування.

День голосування: все найцікавіше - поза дільницями

Голосування триває дванадцять годин – з сьомої ранку до сьомої вечора. Цього разу час голосування продовжили на одну годину з огляду на низьку активність виборців станом на сьому вечора.

"В неділю на дільницях не буде відбуватись нічого цікавого. Спостерігай за тим, що відбуватиметься на дворі" – радить місцевий товариш.

Перед приміщенням для голосування – місцевим ліцеєм, в якому компактно розміщено десять виборчих дільниць – метушаться партійні активісти. Неділя для них – важкий день. Важчий, ніж для членів ДВК.

Їхнє завдання – мобілізувати свого виборця і прослідкувати, щоб цей виборець прийшов на дільниці. Одні партійці постійно кудись телефонують, інші "зустрічають" своїх виборців і скеровують на потрібну дільницю, ще інші займаються неприхованим підвозом виборців. Особливо, літніх людей.

Турботливо, під руку супроводжують їх на дільниці і після того, як ті проголосують, так само турботливо відводять назад до авто і відвозять додому.

Організація роботи, розподіл обов’язків – на найвищому рівні. Один із членів ДВК зауважує, що "якби партії так керували Албанією, як організовують мобілізацію виборців, то країна виглядала б зовсім по-іншому".    

Перед приміщенням одного з університетських факультетів, де знаходяться дев’ять дільниць, розміщені комп’ютеризовані партійні "блокпости" від трьох найбільш рейтингових політсил. Оператори, маючи доступ до електронних списків виборців, допомагають своїм виборцям визначити, де знаходяться їхні дільниці.

На одній з дільниць знаходились спостерігачі від трьох партій. У кожного з них була плахта з номерами виборців.

Їхнім головним завданням було відмічати номер виборця, який з’явився на дільниці. Для цього голова ДВК голосно вимовляє номер кожного виборця перед видачею тому бюлетеня. Зібрана інформація періодично передається в партійні штаби.

Це дозволяє партіям, по-перше, оперативно оновлювати дані по активності виборців і, по-друге, мати точну інформацію щодо того, хто з їхніх виборців вже проголосував, а хто ще ні.

Такий механізм збору інформації дозволяє проводити цільову мобілізацію протягом дня голосування. Тим, хто ще не проголосував, телефонують і "підганяють" на дільниці. На виході з дільниць партійні активісти просять своїх виборців зателефонувати родичам і знайомим, щоб ті також прийшли на дільниці.

Партійність vs. Клановість

Окрім клієнтилізму за моделлю "партія тобі допомагає – ти підтримуєш партію", в Албанії існує ще один феномен, який впливає на вибори – клановість. В першу чергу це стосується периферійної місцевості.

У деяких селах, наприклад, до 80% населення перебуває в родинних зв’язках. Там "фізично" немає місця навіть для основних представників партійного спектру.

Формально, партії можуть мати свої місцеві організації і активістів, але як справа доходить до виборів, то рішення приймається верхівкою клану. Інші його виконують. В такій ситуації

партійна приналежність має невелике значення, а клани мають значний вплив на результат голосування.

Через контроль виборчих комісій, в яких від різних партій працюють родичі; через підтримку певного кандидата-родича, на якого неформально працює весь клан; через феномен сімейного голосування, коли на дільницю приходить "старший" з десятком паспортів членів сім’ї і безперешкодно голосує за всіх.

"На минулих місцевих виборах я спостерігав на дільниці в невеликому селі. На дільницю прийшов дідусь з пачкою паспортів. На кожен паспорт йому видали по бюлетеню і він проголосував за всіх" – розповідає один з активістів місцевої громадської організації, яка спостерігає за виборами.

У таких випадках не йдеться про політичну ідеологію чи партійну програму, а тільки про те, кого вирішив підтримати клан на цих виборах. Тож, щоб зрозуміти більшість тонкощів албанського виборчого процесу, потрібно детально розібратись в особливостях організації албанського суспільства.

Альтеративна легітимність

Незважаючи на усі згадані процеси, механізми та феномени, якість албанських виборів все ж таки покращується. З цим погоджуються усі, з ким вдалось поспілкуватись за час перебуванні в країні.

Щоправда, зміни відбуваються повільно. В Албанії незадоволені діючою виборчою системою.

Теж хочуть регіональних "відкритих", бо регіональні "закриті" списки не дають виборцю можливості голосувати безпосередньо за кандидатів.

Також є бажання зменшити рівень політизації виборчої адміністрації. Пропонується два варіанти. Перший – електронні виборчі технології. Другий – залишити за партіями функцію спостереження за виборами, а виборчу адміністрацію професіоналізувати

Зрештою, албанські вибори є хорошим прикладом того, що можна було б назвати "альтеративною легітимністю".

Коли виборці і політичні гравці готові сприймати результати виборів не тому, що вірять у належність і відповідність процедур, а тому, що вірять у більш-менш рівний доступ – як з боку влади, так і опозиції – цими процедурами маніпулювати.

Автор: Назар Бойко,

Моніторингово-аналітична група "ЦИФРА",

Львів-Тірана-Львів