Изменения не для всех: что будет означать переход на европейский стандарт водительских прав

Цього року Україна має перейти на новий стандарт посвідчень водія відповідно до Угоди про асоціацію (Директива 2006/126/ЄС, прийнята на заміну Директиви Ради 91/439/ЄЕС, та Директива 2003/59/ЄС). Що це означатиме?

Новий формат посвідчень водія, нові умови та вимоги до їх видачі та перевидачі, зменшення строку дії посвідчень, мінімальні вимоги до екзаменаторів та заявників, нова система підтвердження кваліфікації "професійних" водіїв тощо.

Проблема полягає в тому, що коли Україна адаптує європейські директиви, не всі їхні статті та норми є обов’язковими для нас. Є норми "жорсткі", які чітко вказують, як проводити адаптацію, а є норми "м’які", для адаптації яких немає жорстких вимог, і відповідно Україна самостійно повинна обрати модель.

У випадку з Директивою 2006/126/ЄС нормами "м’якої дії" є вимоги для водіїв 1-ї групи (водії приватного транспорту) щодо строку дії посвідчення водія та проходження медичного огляду. Для водіїв 2-ї групи (комерційний транспорт) вимоги, навпаки, є "жорсткими".

Відповідно, наше завдання полягає в тому, щоб показати цю різницю на досвіді країн ЄС, а також надати рекомендації, як краще адаптувати норми "м’якої дії" для водіїв 1-ї групи.

Оскільки дедлайн імплементації відповідних положень директив – у цьому році, а відчує їх значна частина населення України, варто розпочати громадське обговорення та якнайточніше визначити оптимальну модель для адаптації до національних реалій вимог Угоди про асоціацію в частині посвідчень водія.

Перш за все, варто відзначити, що метою Директиви 2006/126/ЄС про посвідчення водія є забезпечення свободи пересування водіям держав-членів ЄС, зміцнення безпеки на європейських дорогах і зменшення можливості шахрайства.

Директива запроваджує стандартний формат посвідчення для усіх водіїв, при цьому

строк дії посвідчення для 1-ї групи – 10-15 років, для 2-ї – 5 років, обов’язковий медичний огляд для 2-ї групи та можливий – для 1-ї.

По-друге, з цією директивою тісно пов’язана інша – Директива 2003/59/ЄС про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв, які надають комерційні послуги з перевезення пасажирів або вантажів, тобто "водіїв-професіоналів".

За результатами проходження початкової та періодичної підготовки (кожних 5 років після отримання початкової кваліфікації) водій отримує сертифікат професійної компетенції, відтак проставляється код "95" у його посвідченні водія або кваліфікаційній картці водія.

На сьогодні українські водії не мають відповідати таким вимогам (для роботи за наймом достатньо посвідчення водія відповідної категорії), однак ті, які працюють на компанії з держав-членів ЄС, повинні мати кваліфікаційну карту водія або водійський атестат (згідно з Регламентом ЄС № 1072/2009) із записом, що дає право здійснювати перевезення пасажирів або вантажів (код "95").

По-третє, важливо наголосити на наступних моментах для уникнення неправильного трактування/маніпуляції зобов’язань України щодо адаптації Директив 2006/126/ЄС та 2003/59/ЄС.

Поновлення посвідчення водія для водіїв 1-ї групи (кожні 10 або 15 років, залежно від рішення країни) є лише адміністративним заходом та не потребує додаткового тестування.

Необхідність поновлення викликана актуалізацією інформації, що внесена до посвідчення водія, а також потребою використання нових технологій їх захисту від підробок та шахрайств.

Україна не зобов’язана запроваджувати мікрочип у посвідчення водія (про який йдеться у статті 1 Директиви 2006/126/ЄС).

Норми про мікрочип не передбачені Директивою Ради 91/439/ЄЕС і на сьогодні не в усіх державах-членах ЄС у посвідченні водія наявний такий мікрочип.

Також Україна не зобов’язана вводити повноцінний медичний огляд для водіїв 1-ї групи під час видачі, поновлення, продовження строку дії посвідчень водія, у той час як для водіїв 2-ї групи таке зобов'язання є. 

Загалом у країнах ЄС зазвичай для водіїв 1-ї групи діє спрощена система – достатньо перевірити зір/заповнити декларацію про стан здоров’я. Вимоги до підтвердження здоров’я зростають лише після досягнення 50-річного віку або залежно від тяжкості умов праці.

Якщо детальніше, то заявники 1-ї групи повинні пройти медичний огляд, якщо при завершенні необхідних формальностей або під час складання іспитів, які проводяться до отримання посвідчення водія, стає очевидним, що вони мають один або більше медичних розладів (зазначені в Додатку ІІІ до Директиви 2006/126/ЄС).

Заявники 2-ї групи повинні пройти медичний огляд до отримання першого посвідчення водія, а потім водії повинні проходити періодичні огляди, визначені національним законодавством.

Директива 2006/126/ЄС не вимагає періодичного підтвердження необхідних знань та навичок водіїв під час поновлення/продовження строку дії посвідчень водія для 1-ї групи (можуть бути введені національні норми, наприклад, щодо водіїв-початківців). Водії ж 2-ї групи відповідно до Директиви 2003/59/ЄС зобов’язані проходити періодичну підготовку та підтвердження професійної кваліфікації.

Тому зазначене у плані імплементації Директиви 2006/126/ЄС твердження, що строк дії посвідчення водія становить від 5 до 15 років залежно від категорій, а тому в обов’язковому порядку необхідно встановити нові строки дії посвідчень водія для різних категорій транспортних засобів з метою періодичного підтвердження необхідних знань та навичок водіїв щодо безпечного керування механічними транспортними засобами, а також їх відповідності встановленим медичним вимогам, не відповідає положенням Директиви 2006/126/ЄС.

Імплементація деяких положень Директиви 2003/59/ЄС була передбачена в законопроекті №4683 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері автомобільного транспорту з метою приведення їх у відповідність з актами Європейського Союзу".

Аналогічні норми містить новий проект закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері убезпечення експлуатації колісних транспортних засобів відповідно до вимог Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони", який нещодавно оприлюднено на сайті Мінінфраструктури для обговорення.

Втім, в обох документах відсутні норми щодо початкової кваліфікації водіїв та низка інших важливих норм. Що робити?

Необхідно розробити та забезпечити ухвалення законодавства щодо запровадження положень Директиви 2006/126/ЄС (з урахуванням перехідних періодів) за такою схемою.

Перший етап – зміни до закону України "Про дорожній рух" (стаття 15).

Другий етап – зміни до пов’язаних з відповідними змінами до статті 15 закону України "Про дорожній рух" підзаконних актів:

• Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (постанова КМУ від 8 травня 1993 року № 340).
• Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (від 20 травня 2009 року N 487).
• Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів (Постанова КМУ від 20 травня 2009 року N 490);

А також:

• Правил дорожнього руху;
• Типової навчальної програми підготовки та перепідготовки водіїв транспортних засобів.

Третій етап – зміни до відповідних наказів МВС та МОЗ.

Що ще? У проекті закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері убезпечення експлуатації колісних транспортних засобів відповідно до вимог Угоди про асоціацію між Україною", розробленому Мінінфраструктури, врахувати усі положення Директиви 2003/59/ЄС.

Також необхідно забезпечити розробку та прийняття відповідних підзаконних актів для повноцінного запуску системи підтвердження професійної компетентності водіїв комерційних автотранспортних засобів відповідно до положень Директиви 2003/59/ЄС.

Проте головне – це якісна співпраця між Мінінфраструктури, відповідальним за реалізацію Директиви 2003/59/ЄС, та МВС – Директиви 2006/126/ЄС, за участі МОН, МОЗ та під координацією Урядового офісу з європейської та євроатлантичної інтеграції, і звісно – Верховної ради України для швидкого проходження відповідного законодавства.

Автори:

Любов Акуленко,

виконавчий директор
ГО "Український центр європейської політики",

Світлана Майструк,

експерт ГО "Український центр європейської політики"