Измерить "Восточное партнерство": как оценить успешность инициативы ЕС
"Східне партнерство" (СхП) як політика Європейського Союзу щодо побудови відносин із сусідніми країнами в регіоні Східної Європи та Південного Кавказу було засноване у 2009 році і з того часу пройшло низку значних трансформацій.
Оцінити успіхи цього формату можна завдяки документу "Східне партнерство - 20 очікуваних досягнень до 2020 року: фокусуючись на головних пріоритетах та реальних результатах", що був розроблений ЄС у грудні 2016 року та оновлений у червні.
Експерти Української національної платформи Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства" (УНП ФГС СхП) за підтримки проекту "Громадська синергія" ретельно проаналізували досягнення Спільного робочого документа крізь призму інтересів українського суспільства та держави.
Кожне з 20 досягнень було опрацьовано з точки зору реальності отримання Україною проміжних результатів до саміту "Східного партнерства" в листопаді 2017 року, а також амбітності та досяжності кінцевих цілей до 2020 року.
Пропонуємо вашій увазі цикл статей, які розповідають, які результати може показати Україна на проміжному фініші в листопаді 2017 року.
* * * * *
Першою спробою зробити східну політику ЄС більш передбачуваною була Спільна комунікація Європейської комісії та високого представника ЄС з питань зовнішньої політики та питань безпеки "Східне партнерство: Дорожня карта до саміту восени 2013 року" від 15 травня 2012 року, розроблена на виконання рішень саміту "Східного партнерства" у Варшаві у 2011 році.
Цей документ формував чіткі рамки руху як кожної з країн-партнерів, так і їхніх спільних ініціатив та проектів до саміту СхП у Вільнюсі в листопаді 2013 року.
Як результат, навіть незважаючи на той факт, що далеко не всі пункти дорожніх карт були дотримані сторонами, Вільнюський саміт став доленосним для цілого регіону СхП.
Що нового у підходах ЄС?
Спільний робочий документ "Східне партнерство - 20 досягнень до 2020 року: фокусуючись на головних пріоритетах та реальних результатах", що вперше був оприлюднений 15 грудня 2016 року, мав повернути політику СхП до логіки орієнтації на конкретні досягнення та виконання зобов’язань - як Європейським Союзом, так і країнами-партнерами.
Незважаючи на схожість підходів у формуванні цих документів, вони багато в чому відмінні.
По-перше, часові рамки документа розширені і не пов'язані з дворічними циклами проведення самітів СхП. Це може свідчити про бажання ЄС запроваджувати сталі механізми та процедури в рамках політики "Східного партнерства", появу передбачуваності у діях країн-партнерів.
Досягнення до 2020 року спроектовані з урахуванням змін у регіоні СхП, розробки та імплементації Глобальної стратегії ЄС у сфері зовнішньої політики та безпеки, грунтовного перегляду Європейської політики сусідства, а також положень порядків денних асоціації ЄС з Україною, Грузією та Молдовою, Пріоритетів партнерства для інших країн-парнерів.
Позитивним моментом також можна вважати зв’язок з чотирма пріоритетами СхП, які були визначені у декларації саміту "Східного парнерства" в Ризі у 2015 році.
По-друге, у формуванні вказаного документа його розробники засвідчили більшу інклюзивність процесу побудови політики "Східного партнерства". Зокрема, оновлена версія Спільного робочого документа від 9 червня 2017 року врахувала конкретні пропозиції від країн ЄС та країн-партнерів, а також ідеї, які були висловлені у низці неофіційних документів (non papers) за обраними тематичними спрямуваннями.
Відповідну роль в обговоренні зіграв і Форум громадянського суспільства "Східного партнерства", який підготував відповідний рекомендаційний документ.
Це може свідчити про намагання Європейського Союзу забезпечити спільну відповідальність та максимально широку міжсекторальну включеність у ході реалізації поставлених цілей до 2020 року.
Що можна додатково запропонувати?
Як саме можна модернізувати "Східне партнерство - 20 досягнень до 2020 року..."?
Беручи також до уваги, що Брюссель готовий до періодичного перегляду та коригування документа за участі головних стейкхолдерів, в тому числі і громадянського суспільства, існує доцільність вибудувати чітку систему його імплементації та моніторингу на рівні Європейського Союзу та кожної з країн-партнерів.
Першим таким переглядом має стати грудень 2017 року - саме тоді, побачивши прогрес на рівні забезпечення проміжних результатів, можна буде прогнозувати, наскільки амбітним та реалістичним є виконання плану до 2020 року.
Додатково документ має бути підкоригований в напрямку уточнення цілей, де відсутні чіткі кількісні показники. Також в описі цілей, які орієнтовані на всі шість країн-партнерів, варто вказати очікуваний попередній розподіл показників у розрізі країн для ефективної операціоналізації під час моніторингу досягнень.
На рівні інституцій ЄС доцільно запровадити щорічне зведення інформації щодо досягнення цілей, зазначених у Спільному робочому документі, за прикладом попередніх щорічних звітів щодо прогресу в імплементації "Східного партнерства", які готувались європейською стороною до 2015 року.
На рівні країн-партнерів доцільно розробити відповідні плани імплементації 20 досягнень до 2020 року в тій частині, де вони виходять за межі заходів та цілей, передбачених угодами про асоціацію, порядками денними асоціації, пріоритетами партнерства, а також відповідними імплементаційними документами.
Також доцільно доєднати щорічну звітність до існуючих форм звітування з виконання зазначених двосторонніх угод та форматів співпраці ЄС з країнами-партнерами.
В Україні Урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції може готувати спільний звіт щодо реалізації Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС на 2014-2017 рр., а також Порядку денного асоціації та 20 досягнень до 2020 року.
Але перед цим має бути проведена попередня робота з визначення цілей документа, які доповнюють поточні зобов’язання України та ЄС.
Автор: Геннадій Максак,
координатор Української національної платформи Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства", співголова керівного комітету Форуму громадянського суспільства СхП (Брюссель),
голова Ради зовнішньої політики "Українська призма"