Виборча кампанія в Австрії завершилася із передбачуваним результатом. Однозначним фаворитом перегонів стала Австрійська народна партія (АНП) на чолі з 31-річним Себастьяном Курцом. "Народники" набирають близько 31,5%, покращивши результат на 7,6% порівняно з 2013 роком.

Колишні лідери перегонів, "есдеки", прийшли до фінішу третіми із 26,8%, практично зберігши позиції від 2013 року (ОНОВЛЕНО: вже після підготовки тексту до публікації, були пораховані результати поштового голосування, які змінили розклад сил: есдеки вийшли на друге місце).

Втім, головним питанням стає створення нового уряду. Імовірно – за участі праворадикалів.

Друге місце на виборах посіли євроскептики з Австрійської партії свободи (АПС) із 27,1%, і вони швидше за все увійдуть до нової коаліції.

Формування уряду з АПС стане викликом для Євросоюзу, особливо – зважаючи на головування Австрії у ЄС в 2018 році.

Натомість, поза парламентом опинилися розділені скандалами й протистоянням поколінь австрійські "Зелені". Натомість, чотиривідсотковий бар’єр подолали ліберали з блоку "Нова Австрія" та лівопопулісти зі "Списку Петера Пільца", котрий лише в липні 2017 року залишив лави "Зелених".

Чому австрійські вибори стали тріумфом популізму?

В грудні 2016 року, коли у виснажливих президентських перегонах з повторним другим туром переміг екс-голова "Зелених" Александр ван дер Беллен, здавалося, що австрійські ліберали й центристи отримали новий подих та поштовх до популярності.

Та цього не сталося. Навпаки, вибори 15 жовтня засвідчили схильність виборців до правопопулістських рецептів.

Хто відповідальний за зростання популярності праворадикальних ідей?

Чи це президент ван дер Беллен, котрий чи не найактивніше закликав до європейської солідарності? Чи "Велика коаліція" соціал-демократів та АНП, що відходить у небуття? Чи все ж причиною була неоднозначна кампанія австрійських народників?

Однозначну відповідь дати вкрай складно. Втім, деякі висновки вже вимальовуються.

По-перше, кампанія австрійських "народників" і справді виявилася не позбавленою неоднозначних моментів, хоча слід віддати належне відповідальності Себастьяна Курца, який зважився як на дострокові вибори, так і на "перезавантаження" партії попри непевну ситуацію з її рейтингами.

Ризик дійсно був суттєвим, а поразка завдала б значного удару по політичній кар’єрі молодого політика. Тож, АНП потрібен був справді "залізний аргумент" для виграшу, а не просто типові для консерваторів апеляції до зниження податків, ощадливості чи зміцнення ролі родини в суспільстві.

І такі аргументи були знайдені.

Передовсім, "залізним" виглядало рішення про припинення "великої коаліції". Курц впродовж усієї кампанії не втомлювався наголошувати на готовності до докорінного "перезавантаження" країни.

Це спрацювало, як би дивно не звучали тези про "перезавантаження" від людини, котра 7 попередніх років працювала в уряді.

Та праві настрої підживлювало не це, а другий козир "народників" – міграційна проблематика.

Тут Курцу допомогла його діяльність в уряді, зокрема, перекриття "балканського" коридору, яким біженці діставалися Австрії, а також нещодавно запроваджена й активно лобійована "народниками" заборона використання бурки (традиційного ісламського жіночого вбрання) в публічних місцях.

До міграційних питань приєдналася помірна критика окремих інститутів ЄС та поглиблення інтеграції в фінансовій сфері, що грала на настроях громадян, які не бажають платити за невдалу економічну політику країн європейського Півдня.

Зрештою, друга частина передвиборчого порядку денного стала настільки вагомою у кампанії, що дало оглядачам привід дати "народникам" іронічну назву: "Партія свободи з людським обличчям".

Курц взяв на озброєння виражений опозицією скепсис до мультикультуралізму та глобального суспільства. Як підсумок, певна частина поміркованих виборців АПС надала перевагу Народній партії.

Також на користь АНП та Партії свободи зіграв нещодавній скандал навколо австрійських соціал-демократів.

Наприкінці вересня, на завершальній стадії перегонів, в Ізраїлі за звинуваченням у корупції та відмиванні грошей був заарештований неформальний керівник кампанії "есдеків" Тал Зільберштейн. Як виявилося, він був причетний до створення анонімних груп у соціальних мережах, через які розповсюджувалася компроментуюча інформація щодо Народної партії та Себастьяна Курца.

Відповідальність за такий промах у кампанії взяв на себе генсек "есдеків" Ґеорг Нідермюльбілер, що пішов з посади керівника штабу СДПА. Цей скандал завдав удару по рейтингах "есдеків", хоча й не призвів до катастрофічних результатів.

Також, проти соціал-демократів зіграла недостатня активність чинного канцлера Крістіана Керна. Він хоч і виглядав переконливіше за Курца в теледебатах, однак не виявляв подібної активності в передвиборчих поїздках до регіонів.
 

Хто сформує новий уряд?

 "Велика коаліція" є математично можливою (партії спільно набрали понад 58% місць), хоча не дуже бажаною.

Соціал-демократи не можуть пробачити "народникам" розірвання коаліції та проведення дострокових виборів. Та оскільки "велика коаліція" є чи не єдиним шансом для відвернення "чорно-синьої загрози", тобто коаліції правої АНП з праворадикальною АПС, канцлер Крістіан Керн не виключає такої опції.

Втім, визначати формат коаліції будуть не есдеки, а Себастьян Курц – однозначний переможець виборів і кандидат на посаду канцлера, який отримав понад 31% голосів австрійських виборців.

А він схиляється до коаліції Народної партії та євроскептичної Партії Свободи.

АПС набрала понад 27% голосів та наблизилася до рекорду 1999 року, коли їх підтримали понад 29% виборців.

Передвиборчі програми АНП та "свободівців" є справді близькими. Місцеві ЗМІ стверджують, що партія Курца вже навіть має попередні пропозиції щодо принципів коаліційної угоди з АПС.

Однак існує ризик, що "чорно-синя" коаліція може стати "токсичною" як для АНП, так і для Партії свободи. Їх попереднє спільне правління у 2000-2006 роках закінчилося для АПС внутрішньопартійною кризою, втратою провідних партійців, корупційними скандалами та низкою інших малоприємних речей. Те саме може статися й цього разу, адже партія поєднує як поміркованих діячів, які стоять на позиціях, близьких до "народників", так і представників більш радикальних фракцій.

З іншого боку, радикалізм окремих діячів АПС чи націоналістичне минуле її лідерів (приміром, лідера "свободівців" Ханса-Крістіана Штрахе чи екс-кандидата в президенти Норберта Хофера) може зашкодити рейтингам Народної партії та особисто Себастьяна Курца. Хоча Die Zeit констатує, що австрійський виборець не дуже волів зважати на це.

Виборці проігнорували навіть "злите" у ЗМІ листування лідерів Партії свободи, попри його радикальний зміст.

Водночас, математично можливою залишається й коаліція між СДПА та Партією свободи. І хоч соціал-демократи виключають таку опцію, її теж можна взяти до уваги. Програма "есдеків" в плані соціальної політики багато в чому перегукується з передвиборчими тезами АПС з цих питань. До того ж, "червоно-синя" коаліція з 2015 року існує з федеральній землі Бурґенланд.

Союз із Крістіаном Керном, до речі, навіть з візуальної точки зору вигідний Партії свободи, адже її лідер Ханс-Крістіан Штрахе не здаватиметься занадто літнім на тлі голови СДПА, як це може бути в уряді Себастьяна Курца.

І, нарешті, Себастьян Курц може створити уряд меншості.

Молодий політик не виключає такий варіант.

Він можливий, якщо коаліційні перемовини зайдуть у глухий кут чи якщо в АНП вирішать відвернути конфлікт з Брюсселем - неминучий у разі участі євроскептиків в уряді.

Це дасть змогу маневрувати між різними силами в парламенті, однак звузить простір для діяльності уряду. Зайвим буде говорити, що в такому випадку чергові дострокові вибори є майже невідворотними. В такому разі Народній партії буде складно повторити нинішній успіх, адже їй не буде з ким ділити відповідальність за події в країні.

Вплив на Євросоюз та Україну

Австрія вже мала досвід роботи урядової коаліції у складі Партії свободи та Народної партії. В 2000 році цей крок суттєво сколихнув європейський політикум та викликав не лише демонстрації проєвропейських сил в самій країні, але й політичні санкції проти Австрії всередині ЄС.

Тоді австрійських політиків майже на півроку оголосили "нерукоподаваними" в інституціях Союзу.

Згодом, під тиском французького президента Жака Ширака, обмежувальні заходи припинили.

Австрійським євроскептикам тоді не вдалося ані заблокувати євроінтеграцію (Австрія, на відміну від тієї ж Франції, підтримала Угоду про Конституцію для ЄС в 2005 році), ані завадити австрійському головуванню в Євроспільноті в першій половині 2006 року.

Часи змінилися. Нині АПС та АНП перебувають чи не в мейнстрімі європейського правого популізму, вказує Süddeutsche Zeitung.

Їхня коаліція буде складним партнером як для брюссельських інституцій, так і для "лідерського тандему" Євроспільноти – Німеччини та Франції. Основними причинами для суперечностей можуть стати міграційна політика (критика на адресу німецької версії котрої неодноразово лунала з боку Курца), питання вільного руху робочої сили (АПС бажає обмежити певні сектори австрійської економіки для доступу громадян інших держав-членів ЄС), функціонування Європейського стабілізаційного механізму та прикордонний контроль всередині Шенгенської зони.

А враховуючи прихильність обох політсил до ідей зміцнення прямої демократії, можна також очікувати, що певні питання з цього порядку денного можуть виноситися на референдум з тим, щоб посилити позицію Відня у перемовинах з Брюсселем.

Відкриті "реверанси" з боку народників та АПС в бік угорського прем’єра Віктора Орбана та заклики до зміцнення відносин з владою Польщі також не сприятимуть зміцненню іміджу Австрії як прихильниці євроінтеграції.

ЄС ризикує отримати чергового infant terrible, якщо риторика коаліції АНП-АПС зайде занадто далеко. І все це відбувається на тлі австрійського головування в ЄС, що припадає на друге півріччя 2018 року.

Хоча австрійські праворадикали відрізняються від колег з інших держав ЄС.

Так, Партія свободи категорично виключає в передвиборчій програмі як вихід країни з Євросоюзу, так і навіть вихід із зони євро. Курц також бачить майбутнє Австрії виключно в єдиній та солідарній Європі. До того ж, прагнення щодо зміцнення вільного ринку та зниження адміністративного впливу на економіку дещо поєднує Курца з французьким президентом-реформатором Еммануелем Макроном.

В українському питанні, водночас, навряд чи слід очікувати кардинальних змін.

Себастьян Курц доволі добре обізнаний зі специфікою російської агресії на Донбасі в якості чинного голови ОБСЄ, а також неодноразово засуджував російську анексію Криму, Від представників Народної партії справді лунали заяви про поступове зняття санкцій з Росії, але це обумовлювалося реальними кроками щодо врегулювання конфлікту.

До того ж, австрійській стороні навряд чи вигідно ставити під питання імплементацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, враховуючи те, що Австрія є одним з найбільших інвесторів до української економіки.

Ця позиція, водночас, не розділяється Партією свободи, котра з грудня 2016 року є партнером путінської партії "Єдина Росія". У передвиборчих виступах лідер АПС Ханс-Крістіан Штрахе навіть підтримував російську анексію Криму, окреслюючи цей акт як незворотний.

Однак навряд чи АПС матиме шанс повторити ці позиції в уряді.

Історичний досвід урядів АНП-АПС та СДПА-АПС свідчить, що "свободівцям" не дістається посада керівників МЗС. Відтак, чутки про можливий прихід до віденського зовнішньополітичного відомства колишнього кандидата в президенти від Партії свободи Норберта Хофера, можна поки вважати передчасними.

Українській же стороні, як і раніше, належить концентруватися на тих вимірах порядку денного, що можуть зацікавити австрійський уряд, починаючи від економічного співробітництва й культурних обмінів та закінчуючи питаннями історичної пам’яті.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка