На полпути до Афин: два урока греческого кризиса для Украины

На фінансовій карті ЄС Греція залишається країною, яка все ще є головним носієм ризиків, але одночасно є лідером у відстоюванні національних інтересів перед органами управління ЄС та МВФ.

Події у Греції впливають не тільки на курс євро та інфляцію в єврозоні, але й стають каталізатором пожвавлення відносин між бідними та багатими країнами-членами ЄС.

Боргова історія

Насправді Греція знаходиться у досить складній ситуації. З одного боку, макроекономічні параметри її економіки не є катастрофічними, з іншого – вона є однією з перших країн ЄС, яка потрапила у боргову кабалу.

Для Греції криза не припинялася з 2008 по 2015 рік. Пік кризи припав на 2011-й, коли ВВП країни скоротився на 9,1%, але до цього три роки поспіль ВВП знижувався.

При цьому уряд країни не мав можливості ані оголосити дефолт через те, що Греція підпорядковується механізму фінансової стабільності ЄС та повинна виконувати вимоги щодо співвідношення дефіциту бюджету до ВВП, ані "заробити на інфляції" та девальвації через те, що Греція входить до зони обігу євро.

Все це стало суттєвим ударом для країни. Перші проблеми у Греції почались наприкінці 2009 року. Інвестори на ринку суверенних бондів досить чутко реагували на всі події, що відбувались у країнах PIGS (Португалія, Італія, Греція та Іспанія).

Країни PIGS є членами ЄС, та всіх їх об’єднує те, що в них був бюджетний дефіцит і досить суттєве боргове навантаження. Всі країни, крім Греції, вирішили свої питання або відтермінували їх вирішення.

А от Греції вже у квітні 2010 року знадобилась допомога. Першим на допомогу Афінам прийшов Європейський Союз. У травні 2010 року ЄС вирішив виділити Греції 107,3 млрд євро допомоги, з яких було отримано і використано 72 млрд євро.

Другий пакет допомоги для Греції було схвалено у березні 2012 року, він складав близько 130 млрд євро. Черговий пакет допомоги для Греції було узгоджено з міністрами фінансів ЄС у серпні 2015 року у сумі 86 млрд євро.

На початку 2017 року заговорили про новий пакет допомоги, але поки що ситуація складається так, що нові фінансові вливання не дуже потрібні.

Фактично протягом восьми років країна перебувала під "лікуванням" групи міжнародних докторів в особі міністрів фінансів ЄС та МВФ.

Але протягом тривалого періоду "ліки" не дали бажаного ефекту, принаймні це видно з динаміки співвідношення між державним боргом та ВВП Греції.

На самому початку "лікування" Греції обіцяли до 2020 року знизити співвідношення між державним боргом і ВВП до 100-125%. Втім, у 2017 рік Греція увійшла з рекордним показником у 179%.

Спроба збільшити фіскальний тиск на економіку Греції або урізати соціальні виплати призводить до хвилі масових протестів, а після виборів 2015 року взагалі зростання фіскальної дисципліни у країні та скорочення бюджетних видатків йде не досить жваво.

У жовтні 2017 року МВФ навіть відзначив прогрес у галузі пенсійної реформи і реформи прибуткового податку. Втім, така риторика, швидше за все, мала заспокійливий характер, оскільки насправді номінальний ВВП Греції у євро протягом останніх 9 років знижувався, про що свідчать дані Світового банку.

Чого досягнув ЄС?

Макроекономічна статистика у Греції є досить цікавою. За даними Світового банку, ВВП країни за купівельною спроможністю за 2016 рік складав $289,3 млрд, при цьому номінальний ВВП країни за цей же рік становив лише $194,6 млрд.

ВВП Греції у 2016 році мав досить цивілізовану структуру, з переважанням сфери послуг: 4% сільське господарство, 16% промисловість і 80% послуги. Трудові ресурси країни складали приблизно 4,8 млн осіб, рівень безробіття коливався навколо 23%.

Бюджет за 2016 рік залишався профіцитним на рівні 0,7%. Рівень співвідношення між державним боргом та ВВП Греції становив приблизно 180%, що, звісно, було поганим рекордом для ЄС. Але найбільша проблема в тому, що

у Греції залишається досить значний дисбаланс за показником продуктивності праці з Францією, Німеччиною та іншими країнами. За окремими секторами розрив складає більше 50%.

Відповідний стан справ у Греції є наслідком тривалого правління соціалістів, які нехтували законами вільної економіки, підтримуючи високі соціальні стандарти і не піклуючись про надходження іноземних інвестицій до країни.

Так, звісно, допомога МВФ та ЄС уповільнила падіння Греції у прірву фінансової кризи, але лише уповільнила, а не зупинила.

Тому відповісти на питання, наскільки втручання ЄС та МВФ було доречним на тлі падіння протягом десятиліття, досить складно. Швидше, це питання можна віднести до розряду дискусійних.

Уроки для України

Натомість грецька криза є досить повчальною для нинішньої України.

Головний урок є таким: держава не може постійно нарощувати державний борг без суттєвого економічного зростання, оскільки це призводить до збільшення співвідношення між боргом та ВВП, і як наслідок – зростає боргове навантаження на державні фінанси.

В Україні співвідношення державного боргу до ВВП наближається до рівня 100%. На такому критичному рівні Греція у минулому протрималась більше 10 років. Україна ще має час, щоб провести реформи та не допускати значного стрибка цього показника.

Зокрема, влада повинна поставити інтереси бізнесу та нових інвесторів у пріоритет, можливо, відклавши соціальні програми на певний час. Приплив прямих інвестицій одночасно буде пожвавлювати зростання ВВП і стабілізувати платіжний баланс країни, а також забезпечить приріст зайнятості всередині країни.

Якщо знехтувати такою рекомендацією на користь соціальних програм, то співвідношення державного боргу до ВВП зростатиме, і Україна може вийти на фінальний етап грецького сценарію.

Другий урок – це небезпека занадто інтенсивного інвестування коштів банками України в урядові цінні папери, насамперед в ОВДП.

Україна вже переживала дефолт на ринку ОВДП у 1998-1999 рр., і банки пам’ятають, що таке дефолт по активах, які обліковувались як безризикові. Ситуація у 2008-2009 рр. показала, що криза у системі державних фінансів найболючіше б'є по найбільших банках країни, які кредитували уряд через купівлю його зобов’язань.

Маючи певні успіхи у сфері збору податків, Україні варто поступово знижувати привабливість ОВДП і стимулювати банки купувати корпоративні облігації та видавати кредити. Така стратегія у довгостроковій перспективі знизить ризик впливу кризи у системі державних фінансів на інші сектори, наприклад на банківський.

На жаль, швидше за все, Україні не вдасться уникнути боргової кризи, оскільки пік виплат за боргами припадає саме на сезон виборів – тобто на період тотального популізму політиків.

Наслідки боргової кризи потрібно пом’якшувати разом з нашими західними партнерами і не допускати значного зростання співвідношення державного боргу до ВВП. На тлі в’ялого зростання ВВП в Україні потрібно знайти інструменти до поступового витіснення банківських ресурсів з ринку ОВДП у сферу бізнесу, оскільки боргова криза у системі державних фінансів може підірвати стабільність банківської сфери і запустити в Україні грецький сценарій.

Втім, ми залишаємось оптимістами.

По-перше, Україна, на відміну від Греції, має досить солідний пакет державних підприємств, які ще можна продати, а отримані кошти витратити на зупинку боргової кризи. По-друге, вартість ймовірної боргової кризи в Україні значно менша за грецьку (у десятки разів), тому насправді знайти донорів та нових кредиторів для рефінансування буде не так складно.

І нарешті, на відміну від Греції, Україна має досить високий рівень монетарної незалежності та численний інструментарій для впливу на державний борг, його вартість та розміри.

Ці фактори дозволяють сподіватися, що Україна не піде грецьким шляхом. Навіть попри чималі ризики передвиборчого популізму. 

Автори: 

Віталій Шапран,

член виконкому

Українського товариства фінансових аналітиків

Ігор Брітченко,

професор Державного вищого навчального закладу ім. С.Тарновського

(м. Тарнобжег, Польща)