24 листопада у Брюсселі пройшов саміт "Східного партнерства" (СхП), за підсумками якого було сприйнято Спільну декларацію. Як текст Спільної декларації саміту, так і загалом завдання на наступні кілька років в рамках СхП переважно грунтуються на  цілях, визначених документом "Східне партнерство - 20 очікуваних досягнень до 2020 року: фокусуючись на головних пріоритетах та реальних результатах", що був розроблений ЄС у грудні 2016 року та оновлений у червні 2017 року. 

Експерти Української національної платформи Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства" (УНП ФГС СхП) за підтримки проекту "Громадська синергія" ретельно проаналізували досягнення Спільного робочого документа крізь призму інтересів українського суспільства та держави. Кожне з 20 досягнень було оцінено як з точки зору реальності отримання Україною проміжних результатів у 2017 році, так і амбітності та досяжності кінцевих цілей до 2020 року.

Ця публікація продовжує цикл статей, які розповідають, наскільки Україні вдалося досягти проміжних результатів, які вона, як і інші країни СхП, мала б виконати до саміту 2017 року.

* * * * *

Забезпечення гендерної рівності і недопущення дискримінації є важливою сферою, якій Європейський Союз при розробці різноманітних секторальних політик приділяє велику увагу. Відповідно до Спільного робочого документа "Східне партнерство - 20 очікуваних досягнень до 2020 року", такі сфери, як взаємодія з громадянським суспільством, гендерна рівність та недопущення дискримінації, стратегічні комунікації були визначені об’єднуючими, або наскрізними, для решти напрямів.

Зокрема, що стосується гендерної рівності та недопущення дискримінації, як роз’яснює документ, йдеться передусім про потребу "…більшої підтримки прав жінок, розширення прав і можливостей жінок та чоловіків, що дозволить країнам-партнерам повною мірою скористатися економічним та соціальним потенціалом своїх країн. Особливі зусилля будуть спрямовані на подолання негативних гендерних стереотипів, гендерного насильства та розриву між чоловіками і жінками".

Значну увагу гендерному аспекту було приділено також в рамках VI сесії ПА ЄВРОНЕСТ, що відбувалася 29 жовтня-1 листопада в Києві: в рамках програми заходу відбувся Жіночий форум, під час якого обговорювалися найактуальніші завдання для забезпечення гендерної рівності в країнах "Східного партнерства".

Про значимість гендерного аспекту згадувалося і в Декларації громадянського суспільства "Східного партнерства", прийнятій на Форумі громадянського суспільства СхП, що проходив наприкінці жовтня в Таллінні. Зокрема, громадські організації СхП та ЄС закликали уряди країн-партнерів "впровадити комплексні політики гендерної рівності в країнах "Східного партнерства".

Також декларація закликала "запровадити окремі програми, які б посилили підприємницьку роль жінок та програми, метою яких є посилення доступу до фінансів, включаючи підвищення фінансової грамотності та основ ведення бізнесу для жінок в країнах "Східного партнерства".  

Нарешті, не оминула увагою питання гендерної рівності і Спільна декларація саміту СхП, учасники якої підтвердили "важливість всебічного залучення всіх верств суспільства до "Східного партнерства", а також засвідчили прагнення "зміцнювати рівність між чоловіками та жінками та сприяти розширенню прав жінок, як це передбачено Планом дій щодо гендерної рівності ЄС".

Водночас, якщо говорити про те, наскільки сфери, визначені наскрізними документом "20 очікуваних досягнень "Східного партнерства" до 2020 року", сприймаються такими в українському суспільстві, тут не все так однозначно. Якщо потреба співпраці з третім сектором та налагодження комунікацій не викликає суспільних дискусій, то

"гендерне питання" часто сприймається як другорядне, порівняно з іншими нагальними суспільними проблемами.

Актуальність, відповідність та досяжність для України цілей "20 очікуваних досягнень "Східного партнерства до 2020 року", спрямованих на забезпечення гендерної рівності та недопущення дискримінації, були оцінені гендерними експертками Української національної платформи Форуму громадянського суспільства.

Результати цієї оцінки були презентовані в жовтні в рамках Щорічної конференції Української національної платформи, а також під час Щорічної асамблеї Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства" в Таллінні. Передбачалося, що частина цілей, викладених у документі, мають бути імплементовані до саміту СхП, який 24 листопада відбувся в Брюсселі.

Важливою відправною точкою проведеного аналізу став Гендерний план дій ЄС на 2016-2020 роки, який є рамковим документом ЄС у сфері сприяння рівності жінок і чоловіків та розширення можливостей для жінок і дівчат у зовнішніх відносинах ЄС з третіми країнами, країнами-партнерами, а також на міжнародній арені.

Гендерні питання, що є актуальними в Україні і потребують вирішення на рівні державних політик, включає доволі широкий спектр проблем. Це і нерівномірна участь чоловіків і жінок у процесі прийняття рішень, cуттєва різниця в оплаті праці жінок і чоловіків (близько 29,5%), обмеженість умов для гармонійного поєднання сімейних і професійних обов'язків, наявність гендерних стереотипів щодо місця і ролі жінок і чоловіків у суспільстві, сексизм в рекламі та ЗМІ, насильство щодо жінок тощо.

Однак в межах аналізу наскрізної цілі "Гендерна рівність та недопущення дискримінації" оцінювався прогрес за напрямами, передбаченими Спільним робочим документом, які, зокрема, передбачають:

- Гендерний аналіз політик/програм, що реалізуються країнами СхП;

- Наявність/дієвість антидискримінаційного законодавства та структур, що забезпечують рівність;

- Забезпечення можливостей для жінок у рамках конкурсів ЄС для молоді;

- Забезпечення можливостей для жінок у подоланні гендерного розриву у доступі до фінансів.

Гендерний аналіз політик/програм, що реалізуються країнами СхП

Відповідно до Гендерного плану дій ЄС, передбачено, що до кінця 2017 року гендерний аналіз буде проводитися систематично у будь-якій зовнішній діяльності ЄС, а саме - у проектах та двосторонніх і регіональних програмах.

До 2020 року питання гендерної рівності має бути обов’язковим компонентом державних політик.

При цьому документи державної політики мають містити гендерно-розподілені дані, окрім того, більш деталізовані за гендерною ознакою статистичні дані мають стати більш доступні (у разі необхідності мають докладатись спільні зусилля задля отримання таких даних). Крім того, передбачається втілення Гендерного плану дій.

Варто відзначити, що, дійсно, з кінця 2016 року в аплікаційних формах конкурсів проектів від ЄС була включена вимога щодо гендерного аналізу з посиланням на Гендерний план дій ЄС. Але станом на сьогодні відстежити вплив відповідного нововведення в аплікаційних формах не уявляється можливим, оскільки результати оголошених в цей проміжок часу конкурсів поки що відсутні. А належної уваги "гендерному аспекту" Угоди про асоціацію між Україною і ЄС також не надається.

На підтвердження цього можна згадати парадоксальність ситуації, за якої

представники депутатського корпусу рад різного рівня стають учасниками антигендерного руху останніх років, позиціонуючи себе при цьому проєвропейськими політиками.

Якщо ж оцінювати шанси втілити дану ціль до 2020 р., то можна вважати ймовірним розширення доступу до деталізованих за гендерною ознакою статистичних даних, оскільки частково це забезпечується Державною службою статистики України вже зараз. Водночас, окремий розділ з цих питань на офіційному сайті відсутній.

А статистичний збірник "Жінки та чоловіки в Україні", що містить систему показників, які характеризують становище жінок та чоловіків в Україні (в цілому по країні та регіонах), публікується лише 1 раз на 2 роки. Останній випуск, розміщений на сайті Державної служби статистики України, датований 2014 роком.

Окремо як позитив можна відзначити, що з листопада 2013 року за підтримки Шведського агентства міжнародного розвитку (Sida) здійснюється проект "Гендерне бюджетування в Україні", метою якого є підвищити економічну ефективність і прозорість бюджетних асигнувань з урахуванням різних потреб жінок і чоловіків. Втім, поки можна говорити радше про прогрес в усвідомленні необхідності гендерного бюджетування в Україні і наміри подальшої роботи в цьому напрямі, ніж про чіткі конкретні результати.

Що стосується впровадження Гендерного плану дій для України, то реалізація даної цілі до 2020 р. є високоймовірною, оскільки в країні існує практика розроблення і втілення державних програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а найближчим часом очікується затвердження такої програми на період до 2021 року.

Прогрес у впровадженні антидискримінаційного законодавства 

Це завдання, передбачене для реалізації до саміту "Східного партнерства", певною мірою виконане Україною, оскільки структуру національного механізму забезпечення гендерної рівності було вибудувано ще станом на 2009 р. Наразі ж цей механізм, що включає представництво у Верховній раді України, Кабінеті міністрів, на рівні міністерств та на обласному рівні, має обмежений людський та фінансовий ресурси, а здійснювана діяльність не має системного та наскрізного характеру.

Причини певної стагнації у цій сфері можуть полягати, у тому числі, в активізації антигендерного руху в країні, у зниженні уваги міжнародних партнерів до гендерного питання в Україні, у відтермінуванні його українськими політиками "до кращих часів", оскільки пріоритетними вважаються інші питання політичного та соціально-економічного характеру.

Передбачена до 2020 року гармонізація антидискримінаційного законодавства з іншим дотичним, поряд з його моніторингом, вже періодично здійснюється уповноваженим Верховної ради України з прав людини та з ініціативи громадських організацій групою фахових експертів. Отже, даний напрямок є перспективним у плані реалізації, оскільки в Конституції та антидискримінаційному законодавстві України наявні необхідні положення, діє Стратегія діяльності у сфері запобігання та протидії дискримінації на 2014-2017 роки.

Водночас головними викликами є визнана правозахисниками декларативність українського законодавства, недієвий механізм відновлення порушеного права та притягнення до відповідальності за його порушення, а також судова практика по їх застосуванню.

Окремою проблемою для України стала ратифікація Стамбульської конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами.

Ратифікація конвенції необхідна, у тому числі, для набуття Україною перспективи повноправного членства в ЄС та, відповідно, наближення чинного та майбутнього законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також пов’язана із зобов’язаннями України перед Радою Європи.

Конвенція впроваджує комплексний підхід до боротьби з насильством щодо жінок і домашнім насильством та суттєво доповнює існуючі інструменти, пропонує нові визначення термінів, посилює захист від дискримінації за ґендерною ознакою. Відповідний законопроект про ратифікацію конвенції у листопаді 2016 р. було відправлено на доопрацювання; серед зауважень та рекомендацій депутатського корпусу Верховної ради України до тексту конвенції було вилучити слова "гендер" та "сексуальна орієнтація".

На цьому фоні вкрай ускладненим виглядає підзавдання з прийняття законодавства, що стосується сексуального і гендерно обумовленого насильства та наявності ефективних механізмів його впровадження.

Водночас очікується, що найближчим часом в Україні запрацює інституція, яка б відстежувала дотримання гендерної рівності та забезпечувала б ефективний моніторинг антидискримінаційного законодавства, оскільки з червня 2017 року Кабінетом міністрів України запроваджено посаду урядового уповноваженого з питань гендерної політики (за підтримки уряду Швеції). Отже, ймовірність реалізації поставлених до 2020 року цілей зберігається.

Наступна ціль, означена у документі "Східне партнерство – 20 очікуваних досягнень до 2020 р.", стосується забезпечення можливостей для жінок, зокрема, у рамках конкурсів EU4Youth (ЄС для молоді). Так, очікувалося, що до кінця 2017 року молоді жінки становитимуть близько 50% цільової групи цих конкурсів. 

Враховуючи, що проект EU4Youth розпочав свою роботу в Україні в 2017 році, наразі ще складно оцінити його результативність. Водночас оголошений конкурс не містив окремого пріоритету щодо гендерної рівності, лише включав положення щодо того, що дії, спрямовані на забезпечення зайнятості жінок /молоді, будуть розглянуті як додаткова перевага. Але остаточні висновки можна буде зробити після завершення процесу відбору успішних проектів та їх реалізації.

До 2020 року натомість очікується, що молоді жінки становитимуть 75% цільової групи у рамках конкурсів EU4Youth.

Ймовірність реалізації даної очікуваної цілі наразі оцінити важко.

І, наостанок, ціль, яка стосується подолання гендерного розриву у доступі жінок до фінансових ресурсів. Зокрема, завдання для країн "Східного партнерства" у 2017 р. передбачало, що принаймні 50% цільових місцевих банків, які отримують фінансування програми "Жінки в бізнесі", покращать організаційну спроможність підприємств малого та середнього бізнесу, очолюваних жінками. 

В Україні дійсно працює проект "Група підтримки малого бізнесу" в рамках програми "Жінки в бізнесі". Згідно з попередніми результатами проекту, жінки-підприємиці задоволені послугами, які надаються в рамках цієї ініціативи. Загалом, поставлену ціль можна оцінити як реалістичну, а виконання завдання - ймовірно високим.

Водночас перспективи, сформульовані як ціль до 2020 року, а саме - внесок ЄС в програму "Жінки в бізнесі" становить щонайменше $55 млн субкредитування від місцевих банків для підприємств, що очолюють жінки, - важко оцінити, оскільки наразі відсутня кількісна та якісна офіційна інформація щодо результатів програми "Жінки в бізнесі".

Але поставлена задача є вкрай актуальною для України, оскільки гендерні диспропорції представництва жінок у бізнесі суттєво виражені - жінки в Україні володіють лише 22% бізнесу, а керують лише 6% великого бізнесу.

* * * * *

Таким чином, інструмент оцінки досягнень в межах "Східного партнерства" надає Україні широкий спектр перспектив для дій та рекомендацій щодо поширення та захисту гендерного паритету та розширення можливостей жінок. Ця експертна оцінка продемонструвала, що стійкі зміни у розширенні можливостей жінок та гендерної рівності є складним та тривалим процесом, що вимагає політичної волі на всіх рівнях.

Звичайно, ця робота передбачає консолідацію зусиль – ЄС, українського уряду, громадського сектора України, – та, як виявляється, потребує потужної просвітницької діяльності – і серед депутатського корпусу Верховної ради України, і серед пересічних українців/-ок.

Разом з тим, ця потреба та цінність гендерної рівності у цілому поки що не завжди належно оцінюється особами, які приймають політичні рішення в Україні. 

Виходячи з існуючих тенденцій приділення уваги гендерному аспекту в порядку денному країни, наразі для нашої держави гендерна рівність як одна з наскрізних цілей "Східного партнерства" (з 20 пріоритетних до 2020 року) залишається достатньо амбітним завданням.

Автор: Юлія Савельєва,

ГО "Жіночий консорціум України"

(член Української національної платформи Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства", Робоча група 1)

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія".