Після надзвичайного напруження на Корейському півострові, яке в будь-який момент може перерости у військове зіткнення, дві Кореї вийшли на церемонію відкриття Зимових Олімпійських ігор у південнокорейському Пхьончхані під об'єднаним прапором.

Цій події передували перші за більш ніж два роки офіційні переговори між двома країнами у січні цього року та заява північнокорейського лідера Кім Чен Ина у новорічному зверненні про бажання країни взяти участь в Олімпіаді.

Південна Корея своєю чергою погодилася тимчасово скасувати низку санкцій стосовно офіційних осіб Півночі для сприяння візиту делегації. І це на тлі рішення Ради Безпеки ООН, яка 22 грудня одноголосно вирішила посилити санкції проти КНДР.

Поступки під час Олімпіади, на які пішов обраний минулого року президент Кореї Мун Дже Ін, розкололи не тільки політикум, але й простих громадян.

Президент Мун, відомий своїми ліберальними поглядами, прийшов до влади не тільки у розпал корупційного скандалу у найвищій ланці влади, але у й рік найбільш інтенсивних ядерних випробувань та посилення військових погроз з боку Пхеньяна.

Зимова Олімпіада, за право проведення якої так боролася Південна Корея, стала для неї проблемою з безпекової точки зору, адже багато країн висловлювали своє занепокоєння стосовно відрядження олімпійських збірних на неспокійний півострів. Попри те, що до охорони під час Олімпіади заплановано було залучати 60 тисяч осіб щоденно (50 тисяч з яких складають військові), що вдвічі більше, ніж під час літньої Олімпіади-2016 у Бразилії, ризик військових провокацій з боку КНДР оцінювався як дуже високий.

Побоювання Південної Кореї не є безпідставними. Так, у листопаді 1987 року, за 10 місяців до літніх Олімпійських ігор – 1988 у Сеулі, північнокорейський терорист підірвав південнокорейський літак з 104 пасажирами та 11 членами екіпажу на борту, що переслідувало мету відлякати іноземних спортсменів та вболівальників від участі в Олімпіаді. У 2002 році під час футбольного Кубку Світу, який приймали Південна Корея та Японія, за декілька годин до матчу південнокорейської команди відбулося військове зіткнення кораблів у спірних територіальних водах, внаслідок чого загинули сім південнокорейських моряків.

Водночас коли Північна Корея брала участь в Азійських іграх 2002 року в Пусані та 2014 року в Інчхоні, подібних провокацій не було. Тож цілком логічно, що керівництво Південної Кореї доклало чимало зусиль, аби Північна Корея відправила своїх спортсменів до Пхьончхана.

Зі свого боку, як сходяться на думці багато експертів, Північна Корея була зацікавлена взяти участь в Олімпіаді з точки зору політичної пропаганди, щоб проілюструвати, що будучи ядерною державою, прагне миру зі своїми сусідами.

Натомість візит північнокорейських спортсменів, вболівальників та офіційної делегації на чолі з рідною сестрою північнокорейського лідера створив для організаторів додаткові проблеми, пов'язані з логістикою та особливими заходами безпеки. Вони викликані побоюваннями провокативних дій з боку власних громадян, які б змусити Кім Чен Ина відкликати свою делегацію.

Непередбачуваність реакції північнокорейського лідера навіть на одиничні акції протесту, такі як, наприклад, спалювання його портрету протестувальниками, змусила південнокорейську поліцію виробити чіткі заходи реагування. Окрім того, занепокоєння викликала можливість появи втікачів серед спортсменів чи вболівальників, що поставило б у дуже незручну ситуацію уряд країни.

Ідея участі в Олімпіаді під одним уніфікованим прапором двох країн, але однієї роз'єднаної нації, звісно, є досить символічною. Виникла вона ще у 1991 році під час Світового чемпіонату з настільного тенісу, а потім отримала продовження на Олімпійських іграх – 2000 в Сіднеї та Азійських зимових іграх – 2007 у Чханчхуні.

Втім, якщо понад двадцять років тому прихильниками діалогу та возз'єднання Півдня та Півночі були люди, котрі пережили громадянську війну та розділення своїх сімей, то сьогодні концепція "однієї нації" втрачається новою генерацією корейців.

Як свідчать статистичні дані RealMeter, тільки четверо з десяти осіб підтримують уніфікований прапор, тоді як у 2002 році підтримка досягала 76%.

Південнокорейське суспільство розкололося на два табори. Один, лояльний до президента Муна, підтримує спроби налагодження діалогу з Північною Кореєю. Інший, очолюваний опозицією, звинувачує президента у поблажливості до північного сусіда, наполягаючи, що тільки жорсткі міри, посилення санкцій та інші форми тиску при повній взаємодії з США можуть змусити Північну Корею зупинити ядерну програму.

Несподіванкою для світової громадськості став візит до Південної Кореї "усміхненої сестри", як її охрестила преса, північнокорейського лідера Кім Йо Джон. Протягом трьох днів перебування Кім Йо Джон мала чотири зустрічі з президентом Муном, під час однієї з них вона запросила південнокорейського лідера до Пхеньяна.

У відповідь корейська опозиція різко висловилася проти початку будь-яких перемовин, допоки Північна Корея не пообіцяє зупинити ядерну програму.

Інший показовий момент: на офіційному відкритті Олімпіади перебував віце-президент США Майк Пенс. Однак будь-якого контакту між офіційними делегаціями КНДР та США не відбулося, як пояснили американські офіційні джерела, "через відсутність взаємної зацікавленості в ньому".

Як з'ясувалося пізніше, північнокорейська делегація відмовилася від перемовин з Пенсом буквально в останні хвилини перед запланованою зустріччю. У відповідь віце-президент проігнорував делегацію Північної Кореї, навіть не удостоївши "привітанням ввічливості" на церемонії відкриття Олімпіади, попри те, що північнокорейська делегація розташовувалась одразу позаду Пенса.

Поки офіційний Сеул тішиться надіями, що Олімпіада прокладе шлях до зниження напруги, опозиція порівнює нинішню ситуацію із затишшям перед війною.

Багато експертів згадують Ігри 1936 року в Німеччині, які пройшли під акомпанемент нацизму, а вже 1938 року Гітлер анексував Судети та Австрію. Також у цьому контексті часто проводяться паралелі з Олімпіадою-2014 в Сочі, після якої Путін розв'язав війну в Україні.

Подібні побоювання розділяє і колишній високопоставлений співробітник центрального апарату Робочої партії КНДР, а нині перебіжчик, який проживає у США, Лі (Рі) Джон Хо. Він вважає, що на сьогоднішній день Північна Корея намагається виграти час для завершення своєї ядерної програми.

Посилення санкцій та страх, що США можуть завдати превентивного удару по країні, змусили Кім Чен Ина поновити переговори з Південною Кореєю.

Втім, за словами Лі Джон Хо, КНДР лише використовуватиме гостинність Південної Кореї, продовжуючи свої загрозливі провокації.

Автор: Наталія Бутирська,

магістр зовнішньої політики, експерт з питань Східної Азії