Приспособиться к работнику с инвалидностью: какие стандарты ЕС должна внедрить Украина

Термін "розумне пристосування" з'явився в українському законодавстві ще у грудні 2009 року із ратифікацією Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Втім, практика його застосування так і не стала поширеною, що, напевне, пов’язано із незрозумілістю цього нового терміна.

Насправді у розвинутих країнах світу цей принцип використовується не перше десятиліття, а отже, є й відповідна практика, включаючи досвід судових процедур у випадках відмови в розумному пристосуванні.

Згідно з Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю, розумне пристосування означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для забезпечення доступу особам з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод.

А оскільки розумне пристосування є одним зі способів забезпечення фактичної рівності, то відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю відмова в розумному пристосуванні є однією з форм дискримінації за ознакою інвалідності. 

Право на працю

Отже, реалізація права на працю людини з інвалідністю нарівні з іншими залежить від можливості виконувати ту чи іншу роботу, що безпосередньо пов’язано зі станом здоров’я людини та перешкодами, які можуть виникати.

Менеджерка з адвокації правозахисної організації "Права людини" Людмила Фурсова пояснила: "Наприклад, під час проведення конкурсу на вакантні посади роботодавець проводить співбесіду з усіма кандидатами. Уявляємо, що серед цих кандидатів є людина з порушеннями слуху, для якої усна співбесіда може виявитись недоступною, отже, вона не зможе довести свою професійність та отримати роботу. В такій ситуації необхідно усунути перешкоди з урахуванням особливостей людини, що і буде заходами розумного пристосування. У випадку, коли їй буде запропоновано пройти співбесіду, наприклад, у письмовій формі або залучити перекладача жестової мови, вона зможе нарівні з іншими взяти участь у конкурсі".

Результат заходів розумного пристосування є очевидним:

після врахування існуючих перешкод, шляхом забезпечення відповідних умов, людина з порушеннями здоров’я зможе реалізувати свої права нарівні з іншими.

Важливим моментом є також те, що розумне пристосування передбачає вживання певних заходів в конкретному випадку і коли це потрібно. Ця частина визначення означає, що розумним пристосуванням є індивідуальне рішення для конкретної людини з певним порушенням здоров’я на конкретному робочому місці із відповідним переліком професійних обов’язків.

Важливо, що на відміну від чинного українського законодавства, в ЄС норма розумного пристосування стосується не тільки людей з інвалідністю. Наприклад, працівник, який залежить від щоденних медичних процедур, може потребувати зміни робочого графіку для їх проходження.

"Наприклад, його робочий день може починатись об 11 годині, але також триватиме 8 годин, чи, наприклад, людина буде мати перерву з 11 до 13 години, а починатиме робочий день раніше за інших працівників, або закінчуватиме пізніше. Таких варіантів із графіком роботи може бути безліч залежно від потреби", – розповідає Людмила Фурсова.

Надмірний тягар

Насправді не всі заходи, яких може потребувати людина з інвалідністю для забезпечення реалізації права на працю, будуть заходами розумного пристосування. Як зазначено у визначенні, такі заходи не повинні накладати на роботодавця надмірний чи невиправданий тягар.

В Україні відсутні критерії розуміння надмірного чи невиправданого тягаря. Втім, у ЄС є відповідь на це питання – директива Ради 2000/78/ЄС (імплементація якої включена до переліку зобов'язань України в Угоді про асоціацію) визначає, що таке навантаження не буде непропорційним, якщо воно достатньо компенсується державною підтримкою.

На жаль, українські роботодавці змушені розраховувати лише на власні ресурси. По суті, єдиною можливістю отримати кошти для створення умов на робочому місці є дотації на створення спеціальних робочих місць, для осіб з інвалідністю, які зареєстровані безробітними у Державній службі зайнятості.

І навіть попри те, що на ці цілі передбачені немаленькі кошти (від 40 до 100 мінімальних зарплат), процедура отримання цих ресурсів є надскладною, що змушує роботодавців відмовлятись від співпраці з державою. "Робочі місця, створені за рахунок дотації, не враховуються під час проведення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю до завершення виконання договору про надання дотації, який має укладатись на два роки", – Людмила Фурсова.

До того ж роботодавці часто бояться брати на роботу осіб з інвалідністю, вважаючи, що вони зіштовхнуться з серйозними труднощами при створенні відповідних умов. Проте не всі люди з інвалідністю потребують заходів розумного пристосування на робочому місці, зрештою й не всі заходи розумного пристосування потребують надмірних витрат чи зусиль від роботодавців.

В цьому контексті важливо об’єднати зусилля роботодавців та неурядових організацій щодо залучення державного фінансування, зокрема, коли розумне пристосування стає надмірним чи невиправданим тягарем для роботодавців. Це може стосуватися, наприклад, придбання відповідного обладнання, здійснення реконструкції у приміщеннях, залучення асистентів, помічників чи перекладачів жестової мови або придбання спеціального програмного забезпечення.

Стаття та інфографіка підготовлені правозахисною організацією "Права людини" за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія" під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС