Любовь и ненависть в Пхеньяне: почему соглашение двух Корей стало вызовом для США
Наприкінці вересня президент Південної Кореї Мун Чже Ін виконав свою обіцянку під час минулого саміту та приїхав до Кім Чен Ина у Пхеньян.
Йому влаштували церемонію, якої, либонь, вже давно не бачили у Пхеньяні: червона доріжка, почесна варта біля літака, проїзд у відкритому автомобілі центром міста, перемовини у шикарному будинку Робочої партії КНДР.
Різко контрастує з сухим та навіть принизливим прийомом, який північні корейці влаштували Майку Помпео, чи не так?
Чітко можна побачити, хто у Кіма в пріоритеті.
Загалом це була вже третя зустріч лідерів півострова, який залишається розділеним після закінчення бойових дій у 1950-х роках. Тим більше, родина нинішнього очільника Південної Кореї походить саме з Півночі, тому для нього це було, фактично, повернення додому.
Муну та Кіму було про що поговорити: подальше покращення відносин між державами, роззброєння ядерної КНДР... Мун, як головний медіатор між Пхеньяном та Вашингтоном, також планував зробити все можливе для поновлення діалогу (забігаючи наперед: йому це вдалося).
Головним документом саміту стала Пхеньянська декларація та військовий договір у додатку до неї. Обидві декларації більш глибоко розвивали напрямки, викладені ще під час зустрічі у Пханмунджомі.
Шлях до миру як корейська перемога
Підписаний документ, в першу чергу - сигнал для Сполучених Штатів Америки, які поки що поставили перемовини на паузу через різні погляди на "північну проблему". Поки Вашингтон споглядає, Корейський півострів активно відновлює втрачені зв’язки завдяки дипломатії.
Мун Чже Ін, незважаючи на падіння нижче 50% рейтингу популярності, економічні проблеми та неминучу критику від більш радикально налаштованих кіл громадськості, вкладає багато часу та ресурсів у покращення відносин з Північчю. Він вірить, що симбіоз полегшення санкцій та м’якого примусу Кіма до ядерного роззброєння урешті-решт принесе результат. Фактично він зробив це головною ідеєю свого президентства.
Кім своєю чергою вчепився у неї як за останню можливість вийти з міжнародної ізоляції і навіть пропагує перехід КНДР до економічного розвитку. От лише проблема: від ядерної зброї юний диктатор відмовлятися поки що не збирається і перекладає наступний крок на США.
Розірвати цей вузол поки що не вдається, як і передбачити наслідки, коли імпульсивний президент Трамп зрозуміє, що КНДР знову намагається обвести Білий дім навколо пальця.
До речі, це вже далеко не перша заява Півночі про "роззброєння та знищення усіх ядерних сил та боєголовок". Жодна не стала реальністю, кожна використовувалася для вибивання для себе преференцій на короткий період, після чого режим знову брався за своє. Це замкнене корейське коло…
Тож про що саме домовились дві Кореї цього разу? Базуючись на доступних прес-конференціях та інформації про пункти домовленості, можна сказати, що
обидві Кореї фактично підписали Пакт про ненапад одна на одну.
Вони зобов'язалися не окупувати територію, не проводити агресивні військові дії, обмежити навчання та попереджати про них або про якісь запуски завчасно через лінії військових комунікацій. І знову ж таки, це вже не вперше.
Крім цього, Демілітаризована зона, а також море навколо півострова та повітряний простір над ним будуть перетворені на мирні зони. Одинадцять прикордонних спостережних постів будуть розформовані, усі навчання у радіусі 5 км від лінії демаркації - заборонені. Горезвісна ріка Імджин, яка має на Півдні назву "Ріка Мертвих" (на ній відбувалися запеклі бої під час Корейської війни і по ній загиблі були віднесені водою на Південь) переходить у спільне користування.
Прочитавши це все, варто пам’ятати: ще зарано казати про реальний мир, поки діє лише перемир’я, але такі обіцянки реально знизять напругу на півострові. А як показує практика, обіцянки у Кореї звикли виконувати.
З іншого боку, це геть не означає, що регіон і Сеул мають тепер сліпо довіряти "Герметичному королівству". КНДР залишається собою, продовжуючи виробництво палива та ракет для ядерних сил.
Для підписання мирної угоди ще потрібна згода Сполучених Штатів, але як неодноразово наголошувала сама ж КНДР, у Вашингтоні щодо цього немає згоди між Трампом та його кабінетом.
Щодо денуклеаризації Кім пообіцяв дві речі:
- закрити головний, але вже майже 30-річний ядерний реактор у Йонбені, який, як підозрюють розвідка та західні експерти, працює також на переробку та збагачення урану та плутонію, а також як науковий інститут для розробки ядерної зброї.
Але тут є одне але: у відповідь на це Америка має запропонувати дещо важливе для КНДР, наприклад, мирну угоду чи зменшення санкцій. Наразі відомо, що КНДР має принаймні одну локацію для збагачення урану - Кансон. Не виключається, що є й ще одна, поки що нам невідома. Втім, закриття Йонбена ніяк не зупинить ядерну програму, хоча може вплинути на штучний видобуток плутонію;
- знести полігон Тончангрі - саме тут випробовували головні ракети та двигуни до них на рідкому паливі.
Але не ведіться на обіцянку, бо тут є багато нюансів. Головний з них: Тончангрі Кіму вже більше… не потрібен. Стратегічні сили переходять в основному на тверде паливо, результатами запусків усі задоволені, ракети пішли у виробництво на завод Санумдонг.
До того ж, ніхто не каже про допущення на об'єкт експертів МАГАТЕ. Дуже вірогідно, що повториться ситуація з ядерним полігоном Пунгері, де знищили лише входи і фактично "законсервували" об’єкт;
До того ж у Кіма є тепер достатньо машин, які перевозять ракети, щоб запускати з них, а не користуватися полігонами. Інша справа, що КНДР має, принаймні за їхніми словами, "космічну програму". Яка теж стартувала з Тончангрі. Його "закриття" може означати дві речі: або КНДР визнає, що космічні ракети - це тести бойових міжконтинентальних (що розвідка і підозрює), або КНДР матиме потужності робити це з пускових установок.
Важливим пунктом декларації (як цієї, так і попередньої) є інфраструктурний розвиток півострова, а саме ремонт та будівництво доріг, включно із залізницею.
Мун хоче з’єднати свою країну з Північчю, ну а Кім, звісно, лише за такі ініціативи.
Минулого разу він скаржився Муну на "жахливий стан доріг" у себе вдома.
На додачу країни планують подати спільну заявку на проведення Олімпійських ігор у 2032 році (хоча невідомо, які тоді будуть відносини між Північчю та Півднем).
І нарешті - обидві Кореї домовились, за виконанням деяких умов, відродити роботу промислового комплексу Кесон (проти цього виступає США) і відновити туризм до КНДР. Але найбільш почесним туристом стане сам Кім Чен Ин, який пообіцяв прибути до Сеула найближчим часом. Він стане першим зі своєї династії, хто поїде до країни, з якою КНДР технічно досі у стані війни.
За лаштунками перемовин: що оминули у декларації
Тут все ще простіше. У документах знову нічого не сказано по суті ядерного роззброєння.
Кім не здав реальну кількість боєголовок, готових для монтажу на ракети, а також не розказав, де знаходяться ті самі об’єкти ядерної інфраструктури, а також промовчав про запаси хімічної та біологічної зброї. За відсутності міжнародних спостерігачів ми можемо лише робити припущення та постійно моніторити Північ за допомогою супутникових знімків (саме так було знайдено Кансон).
Не новина, що багато місць, важливих для стратегічних сил держави, сховано під землею чи у гірських тунелях і їх просто неможливо побачити. Північна Корея - гірська країна, тому новий полігон та лабораторію можна збудувати десь у віддаленому місці, і вона не привертатиме до себе особливої уваги.
На жаль, дуже часто країни заради розвитку ядерного щита нехтують правами людини. Чи не найважливішою умовою для перемовин з КНДР є ігнорування цього питання, що дозволяє оруелівському по суті режиму Кімів і далі робити з населенням що завгодно.
Як тільки мова заходить про human rights, КНДР зазвичай або зупиняє розмову, або переводить її у інше русло. І хоч життя там дуже повільно, але покращується, сталеві лещата диктатури слабшими не стають.
Відомо, що були усні домовленості між двома лідерами, які не були викладені на папері.
Так само усно Мун Чже Ін передасть цю інформацію американцям під час зустрічі з Дональдом Трампом "на полях" Генасамблеї ООН вже 25 вересня. Можна припустити, що ці домовленості стосуються організації другої зустрічі Кіма із Трампом.
Кім бажає зосередитись на економічному розвитку країни, сказав президент, коли повернувся додому, і шукає другого саміту з президентом США.
Але наразі запрошення приєднатись до ГА ООН отримав лише голова МЗС КНДР Лі Йон Хо. А це означає, що американці дуже швидко "потрапили на гачок" пропаганди Півночі. Зважаючи на загальну некомпетентність нинішньої адміністрації у питаннях зовнішньої політики, зробити це було нескладно, варто було лише пообіцяти… закрити непотрібний більше полігон.
Питання для США: бути чи не бути у Кореї
Той факт, що Кореї вирішили самі кувати свою долю, не особливо дивлячись через плече на США, показує, що американсько-корейський альянс знаходиться під серйозним тиском.
Південна Корея постійно агітує, як гарний модератор, обидві сторони продовжити перемовини. Але Сеулу в той самий час потрібно вирішувати і локальні завдання з розвитку відносин з КНДР, де вже майже немає місця США.
Якщо мирний договір таки буде підписаний, він може мати лише формальну силу. Він не вплине, швидше за все, на Командування ООН та сили Америки на Півдні (інакше б цей документ позбавляв їх сенсу там перебувати).
Існують свідчення, що саме загроза виведення військ із Кореї - причина того, що проти мирного договору виступає міністр оборони США Джим Меттіс, бо Південна Корея є базою секретних операцій у всьому регіоні і будь-які зміни можуть вплинути на регіональну безпекову архітектуру.
Також можливий варіант, коли Сполучені Штати неофіційно визнають ядерну зброю КНДР, якщо Пхеньян утримається від подальших тестів та запусків, яких не було вже 10 місяців.
Але терпіння Кіма не безкінечне, і не так давно він погрожував повернутися до практики 2017 року, якщо не буде досягнуто значного прогресу. А його у відносинах КНДР та Америки поки не помічено. Тим більше, посадовці США досі кажуть, що денуклеаризація має йти першою, а лише за нею послідують мирні перемовини. Але у КНДР діаметрально інше бачення ситуації.
І це не дозволяє знайти точки дотику, поки Америка живе у фантастичному світі, де Кім віддає свою ядерну зброю добровільно.
Ми точно наближаємося до вирішальних частин цієї історії. Чи втримається Мун Чже Ін вдома, щоб продовжувати політику "сонячного тепла" для Півночі? Чи здасть свою ядерну зброю Кім Чен Ин? І чи збереже США альянс на півострові?
Автор: Анатолій Максимов,
журналіст-міжнародник