Штурм парламента и блокада телецентра: протесты на Балканах вошли в новую стадию
Спроба штурму парламенту. Намагання захопити центральний телеканал. Блокування адміністрації президента. Компромат на главу держави в найпопулярнішій газеті країни.
Усе це – новини минулого вікенду з трьох балканських країн – Сербії, Албанії та Чорногорії.
Цьому протестному руху вже дали назву "Балканська весна" – за аналогією з "Арабською весною", а відомий гострослів, президент Європарламенту Антоніо Таяні, навіть встиг заявити, що принаймні в Албанії вже почалася "громадянська війна". До такого розвитку подій ще не дійшло, але ситуація в усіх названих країнах і дійсно є доволі нестабільною і не зовсім передбачуваною.
Отже, чому протестують серби, албанці, чорногорці і чого вони хочуть?
Дефіцит демократії
Спільною вимогою №1 протестів в усіх трьох країнах є відставка влади та дострокові вибори.
В Сербії та Чорногорії протестують проти президентів, які одночасно є лідерами керівних партій – Александар Вучич очолює Сербську прогресивну партію, Міло Джуканович – Демократичну партію соціалістів, DPS.
В Албанії мішенню протестувальників є прем’єр-міністр країни, глава правлячої Соціалістичної партії Еді Рама. Відповідно, протестувальники вимагають дострокового переобрання парламенту (в Албанії) або президента (в Сербії та Чорногорії).
В Сербії та Чорногорії учасники протестів до того ж заявляють про відсутність у країні свободи слова. Відповідно, ще однією мішенню протестувальників є центральні державні телеканали, які, на їхню думку, працюють на владу і не надають слова опозиції.
Албанських маніфестантів нестача свободи слова в країні не настільки турбує (хоча ситуація з незалежністю та якістю медіа тут дійсно не найкраща).
Присутні серед вимог протестувальників і соціально-економічні, особливо в сербських регіонах, але вони точно не є визначальними.
Ще однією спільною рисою для всіх протестів є повна відсутність геополітичних гасел.
Ні прискорення євроінтеграції, ні відмови від неї ніхто не вимагає. Що ж до НАТО, то дві з трьох охоплених протестами держав вже є членами Альянсу, а в Сербії туди одностайно не хоче як влада, так і опозиція.
Привід для протестів
Якщо казати про різницю між протестними акціями, які відбуваються в "країнах "Балканської весни", то можна побачити, що приводом для початку протестів в кожній країні стали абсолютно різні події.
В Чорногорії поштовхом став конфлікт між колишнім основним фінансистом правлячої партії DPS банкіром Душко Кнежевичем та лідером партії Міло Джукановичем. Відкриття чорногорськими правоохоронними органами кримінальної справи щодо Кнежевича за фінансові махінації призвело до відповіді у вигляді потоків компромату на DPS та Джукановича, які вихлюпнув в інформаційне поле опальний бізнесмен, що нині переховується за межами Чорногорії.
Перший транш компрометуючої інформації – відео про передачу конверта із понад 97 тис. євро "на потреби партії" – став точкою відліку нинішніх протестів у Чорногорії. Лозунги протестувальників теж відповідні – геть злочинний режим, приблизно так їх можна переказати. Уособлюють "режим" в першу чергу президент Джуканович та спеціальний прокурор Мілівоє Катніч, який нібито є занадто близьким до правлячої партії та її лідера, щоб об’єктивно розслідувати справи, з ними пов’язані.
В Албанії протестні акції теж мають антикорупційну тональність, але доповнені антикримінальними та антимафіозними нотками. Втім, тут вони не виникли раптом через якусь одну подію.
Швидше, йдеться про протести "за сукупністю" – тут і звинувачення урядовців та представників правлячої партії у зв’язках із наркомафією, і обурення корупційним, на думку протестувальників, проектом реконструкції кільцевої дороги навколо албанської столиці, який, не зважаючи на невдоволення людей, просуває влада…
Наразі претензії узагальнені і зведені до однієї вимоги – відставки уряду. Кажучи коротко, типове "Банду геть".
Приблизно така сама ситуація в Сербії. Тут привід та зміст протесту іншій, але на загал він виглядає як "Вимога №1 – відставка Вучича!" за всі разом "факапи" діючого президента.
Приводом для першого протесту в Белграді наприкінці минулого року було побиття опозиційного політика та підпал будинку журналіста, що писав про зловживання місцевого керівника – представника правлячої партії. Ці злочини вже розкриті, але протести продовжилися.
Більше того, на відміну від Чорногорії та Албанії, серби тепер виходять на протестні марші по всій країні, навіть у Косові.
Загальна вимога одна – відставка президента, а далі кожен учасник може обрати свій варіант причини.
Штурми
В Албанії та Сербії, де вимоги є максимально спрощеними та узагальненими, протести наразі є і найрадикальнішими. Якщо в Подгориці протестувальники мирно ходять маршем по вулицях, виступають на мітингах, організовують вуличні сеанси кінофільмів про протести 1968 року, то в Тирані та Белграді організатори вже переходять до акцій прямої дії.
У столиці Албанії маніфестанти декілька раз намагалися штурмувати парламент. Черговий раз, 16 березня, вони робили це так наполегливо, що поліції, додатково до вже звичного сльозогінного газу, довелося застосувати водомети.
В столиці Сербії протестувальники – також 16 березня – увірвалися до приміщення центрального телеканалу, звідки їх потім витіснили правоохоронці.
Наступного дня, зламавши поліцейську огорожу, сотні людей кілька годин блокували адміністрацію президента Сербії.
На сьогодні немає ознак того, що протести можуть припинитися самі собою. Жоден із лідерів, відставки яких вимагають протестувальники, не збирається у відставку. Навпаки, кожен із них демонструє рішучість та впевненість.
Стратегія захисту
В Албанії після спроби захоплення парламенту затримано півтора десятка людей, серед яких генеральний секретар опозиційної Демократичної партії Газменд Барді, котрий, за даними поліції, є організатором протестів. Ще стільки ж людей наразі у розшуку.
Тим часом сам албанський прем’єр Еді Рама відвідує регіони, де відкриває школи, парки, зрошувальні канали, інспектує готовність туристичних центрів до відкриття сезону ("він працює") та проводить багатолюдні регіональні форуми під відкритим небом під назвою "Район, який ми хочемо".
Схожим шляхом пішли в Белграді, затримавши кілька найактивніших учасників захоплення телеканалу. До речі, блокування його адміністрації в неділю були викликано тим, що там був Вучич – він саме у прямому ефірі звертався до народу у зв’язку із 15-ю річницею найбільших зіткнень у Косові з часів війни, так званого "Березневого погрому". Але насправді останні тижні сербський президент проводить вихідні, коли в столиці та інших відносно великих містах збираються протестувальники, в провінції – в турі під назвою "Майбутнє Сербії".
Чорногорський президент пішов іншим шляхом. Міло Джуканович мандрує світом, зустрічаючись із лідерами іноземних держав та інституцій, демонструючи міжнародну підтримку. Замість переслідування протестувальників, які ще нічого в Подгориці не штурмували і не захоплювали, він на вихідних подав до суду на чорногорське видання, що напередодні надрукувало компрометуючу заяву його опонента, бізнесмена Кнежевича.
Ані Рама, ані Вучич, ані Джуканович не справляє враження людини, яка подасть у відставку, тому що так хочуть кілька тисяч людей на вулиці.
Але ж і організатори та учасники протестів поки що не демонструють втомленості та розчарованості.
Для того щоби патова ситуація перетворилася на "шах і мат", опозиції доведеться змінювати тактику – йти в наступ. І вона, в принципі, вже почала це робити.
Ненадійний свідок
У Чорногорії опоненти Джукановича вирішили валити нинішню владу Чорногорії іншим шляхом. Якщо раніше йшлося про корупцію, то на минулому тижні скандал стався зовсім в іншій сфері – кримінально-політичній.
Головний свідок, що співпрацював зі слідством у справі про невдалий державний переворот, сербський націоналіст Саша Сінджеліч, почав відмовлятися від своїх показів (як ми пам’ятаємо, після голосування на парламентських виборах 2016 року проросійська опозиція планувала захопити парламент та ліквідувати Джукановича. Керували операцією два росіянина, яких пов’язують зі спецслужбами РФ).
"Пішов у відмову" Сінджеліч неофіційно, під час ток-шоу на сербському телебаченні (!). Втім, опозиційні лідери, яких слідство вважає співорганізаторами заколоту, вже вимагають від суду закриття справи, а їхні адвокати відмовляються брати участь у судових засіданнях, що наразі вийшли на фінальну стадію.
Те, що справа розвалиться, дуже малоймовірно – всі показі свідків підтверджені іншими даними слідства. Але якщо таке станеться, це буде такий політичний землетрус, що влада Джукановича може і захитатися.
В Албанії та Сербії опозиційний рух далекий від таких складних конструкцій і, судячи з усього, робить ставку на ще більшу радикалізацію протестів. Тому в Тирані та Белграді під час наступної протестної акції можна чекати ще більш запеклих вуличних протистоянь маніфестантів із поліцією.
Втім, не факт, що цей шлях буде успішним – ресурсів для захоплення влади силою у опозиції наразі немає, а налякати невдалими штурмами та короткостроковими блокадами очільників країни так, щоб вони самі пішли з посад, їм навряд чи вдасться.
Рука Москви
Насамкінець питання, відповіді на яке точно чекають всі читачі – чи є в цій "Балканській весні" "рука Москви"? Що ж, дуже схоже на те.
Наразі Чорногорія та Сербія є претендентами №1 та №2 на вступ до ЄС, а Албанія готується розпочати переговори щодо членства вже в червні. Дискредитація лідерів, що привели ці країни до дверей Європейського Союзу, а тим більше їхня відставка, точно не сприятиме прискоренню євроінтеграційних процесів. Очевидно, що найбільше такому повороту подій зраділи б у Москві.
Інші аргументи – більш конкретні.
В Чорногорії найактивнішими промоутерами протестів є лідери проросійської опозиції. Вони не виступають на мітингах та не йдуть поперед колони із транспарантами, але весь час особисто закликають людей виходити на мітинги та марші.
В Сербії до останнього протести були, як і в Чорногорії – нібито громадянськими, "без політиків".
Але минулими вихідними захопленням телеканалу та блокуванням адміністрації президента керував вже особисто лідер опозиційної партії "Двері" Бошко Обрадович. Цей політик добре відомий в Україні – він визнав Крим російським і вже декілька разів відвідував півострів для участі в різноманітних заходах, що їх організує окупаційна влада. Навіть був спостерігачем на "виборах" у Севастополі.
В Албанії все не настільки прозоро. Можна тільки зауважити, що лише тиждень тому парламентарі слухали доповідь очільників албанської розвідслужби, і головний розвідник, як коротко повідомили місцеві ЗМІ, розповів про посилення російського гібридного впливу на Албанію.
Втім, можливо, це ніяк не пов’язано з поточними подіями в країні і є простим збігом.
Автор: Наталя Іщенко,
журналіст