В результаті розширення Європейського Союзу в 2004 році країни, розташовані за східним кордоном ЄС, стали його найближчими сусідами.

Дипломатичні відомства Польщі та Швеції, разом з кількома іншими державами-членами ЄС, активно зайнялися розвитком ініціативи зі створення спеціального партнерства з такими шістьма країнами: Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною. Урочистий початок ініціативи відбувся у травні 2009 року під час саміту ЄС у Празі та був названий "Східним партнерством" (СхП).

За десять років після появи ініціативи ми знаємо, що вона не є довершеною.

Проте це своєрідний сплав політичних амбіцій, стратегічного потенціалу і геополітичних компромісів. Водночас будь-яка інша політика не могла би краще поєднувати складний характер наших взаємозв'язків зі східними сусідами.

Десять років минуло від створення Східного партнерства, і йому потрібний перегляд для того, щоб бути пристосованим до змін, які відбуваються у світі, до нової геополітичної реальності в регіоні.

Необхідним є новий підхід до майбутнього Східного партнерства у трьох окремих площинах: у сфері наближення правових норм, інституціонального устрою і секторальної співпраці.

Наближення законодавства

Наближення законодавства відбувається шляхом запровадження положень угод про асоціацію, угод про партнерство і співпрацю та поглиблених і комплексних угод про вільну торгівлю. Виконуючи норми вищезазначених угод, країни Східного партнерства запроваджують у системи свого національного законодавства значний масив правового доробку ЄС.

Політичні реформи повинні посилювати публічні інститути, повертати до них довіру людей та робити їх стійкими в ситуації внутрішнього й зовнішнього тиску. Такі реформи повинні також давати результат у вигляді значного зменшення корупції та посилення верховенства права в цілому регіоні.

Нашим спільним інтересом є створення в найближчому сусідстві Євросоюзу простору безпеки, стабільності та добробуту.

Подеколи ми чуємо голоси, що конкретні цілі, визначені в угодах про асоціацію, були мало амбітними, а натомість інші цілі були накреслені занадто високо.

Нам необхідно змогти зробити їхній перегляд і змінити схожим чином, як був недавно ухвалений додаток у сфері енергетики до Угоди про асоціацію ЄС з Україною.

Дуже важливо, аби ці угоди якнайкраще відповідали потребам мінливого часу та випробуванням, що постають перед нами, а також сприяли посиленню секторальної співпраці. Ми би могли цей процес назвати "Угодами про асоціацію плюс", визначаючи таким чином той політичний процес, який провадить до їхнього осучаснення.

Інституційність

Другою площиною для наших міркувань повинна бути інституційність Східного партнерства.

Варто розглянути можливість створення секретаріату для управління вже існуючими системами у платформі СхП. Такий орган міг би слугувати знаряддям для розробки спільної позиції країн, представлення ідей та більш тісної взаємодії в рамках регіональної групи.

10-летие Восточного партнерства: три поражения ЕС и шанс на обновление

Він міг би діяти за вільною формулою, мати місцезнаходження у Брюсселі та залучати до своєї діяльності дипломатів, відряджених країнами Східного партнерства.

Іншою ідеєю є впровадження головування країн СхП на основі ротації, що дозволило би тісніше співпрацювати у питаннях планування і реалізації політичного порядку денного з трійкою керівництва Ради ЄС та євросоюзних установ. Країна, яка здійснює головування, могла би також бути господарем щорічних зустрічей високого рівня, присвячених важливим темам подальшої інтеграції з ЄС.

Головування могло би посилити процес європеїзації адміністративного управління, виявити проєвропейські прагнення країн-партнерів та збільшити впізнаваність Євросоюзу і Східного партнерства в регіоні. Як секретаріат, так і головування у Східному партнерстві напевно спричинилося б до зростання відчуття впливу країн регіону на увесь інтеграційний процес.

Секторальна співпраця

Третя сфера для можливих змін – це посилення секторальної співпраці.

Список євросоюзних агенцій, доступних сусідським країнам програм і інструментів стосується митного співробітництва, транспортної політики, членства в енергетичному або цифровому союзі.

В нас є багато спільних інтересів, таких як протидія міграційному навантаженню. Три країни Східного партнерства (Грузія, Молдова і Україна) вже користуються безвізовим режимом, що полегшує налагодження міжлюдських контактів та співпрацю між митними службами і органами, відповідальними за надання притулку. Цим шляхом повинні піти ще більше партнерів.

Іншою важливою складовою секторальної співпраці є мережа сполучень. Згідно з новим орієнтовним планом дій на користь транс'європейської транспортної мережі TEN-T передбачено фінансування інфраструктурних інвестицій на суму близько 13 млрд євро, що за даними Європейської комісії можна перерахувати на 4 800 км автошляхів і залізничних колій, 6 портів і 11 логістичних центрів в країнах Східного партнерства.

Регіональна угода щодо роумінгу, підписана нашими партнерами, в свою чергу, могла би стати першим кроком у напрямі створення спільного роумінгового простору поміж ЄС і СхП, що повинно ще більше наблизити нас один до одного.

Іншими потенційними напрямами секторальної співпраці є, серед іншого, енергетична безпека, захист природного середовища, управління кордонами, авіабезпека.

Крім цього, міністрів Східного партнерства можна було би регулярно запрошувати на неформальні зустрічі євросоюзних секторальних рад. Цей формат довів свою спроможність у ситуації зустрічей за формулою Gymnich або торговельних рад, на які запрошуються країни EFTA.

Ще більш амбітним заходом було би створення регіональної економічної зони країн СхП на зразок CEFTA, утвореної державами Вишеградської групи перед їх приєднанням до ЄС.

Нині цей торговий режим продовжує функціонувати – успішно! – на території держав Західних Балкан (членом організації з 2007 року є також Молдова). Це дозволило би державам Східного партнерства інтегруватися також між собою, а згодом ­і з країнами ЄС. Наприклад,  через лібералізацію фінансових послуг або руху висококваліфікованих працівників.

* * * * *

Члени Східного партнерства відрізняються один від одного. Вони також мають різні прагнення щодо рівня бажаної співпраці з Європейським Союзом.

Та все ж Східне партнерство є прикладом спільної ініціативи, якою всі можуть користуватися. Через десять років після створення програми СхП вона й надалі містить потенціал для наближення наших сусідів до Європейського Союзу.

Ми повинні спільно поміркувати над амбітною політичною програмою й викладом фактів (наративом), що спонукало би до збереження привабливості СхП для країн-партнерів, але насамперед – для їхніх громадян.

Автор: Яцек Чапутович,

міністр закордонних справ Республіки Польща

Стаття вперше опублікована на EurActiv та републікується з дозволу автора