У неділю пізно ввечері закрилися останні виборчі дільниці, а держави-члени ЄС одна за одною почали повідомляти про підраховані голоси. Завершилися вибори до Європарламенту – можливо, останні, в яких брала участь Велика Британія. За іронією долі, саме британці голосували найдовше, а також найдовше – аж до ранку – рахували свої голоси.

Та Україну (і не лише нас) найбільше цікавила не доля британських євродепутатів, кар’єра яких може завершитися за лічені місяці після обрання разом із виходом Сполученого Королівства з ЄС. На порядку денному були значно важливіші питання.

Чи отримають євроскептики блокуючий пакет у новому складі ЄП? Чи не стикнемося ми з вибуховим зростанням частки радикалів та популістів (серед яких, нема чого приховувати, є надто багато друзів Росії)? Чи збережеться впевнена більшість у партій, яких вважають друзями України?

Відповіді вже відомі.

Європа змогла знову позитивно здивувати. Вибори завершилися позитивніше за прогнози, хоча не минулося без тривожних сигналів. Про все це – у нашій статті.

Виросли, але не виграли

Заголовки нових європейських видань у неділю ввечері – на перший погляд – були здатні засмутити.

"Партія Макрона програла націоналістам Ле Пен", "У Британії впевнено перемогла Brexit-партія", "Ультраправий Сальвіні б’є рекорди в Італії" – цього достатньо, щоби впасти у песимізм. Але якщо розібратися глибше, то за кожним пунктом з’ясовується, що ситуація склалася не найгірше.

Подруга Путіна Ле Пен справді оговталася від нищівної поразки на президентських та парламентських виборах 2017 році, але її нинішній результат (23,5% та 22 мандати) не є рекордним. На минулих євровиборах 2014 року французька націоналістка також була першою, мала вищу підтримку та отримала на два мандати більше. Тому нинішні результати виборів у Франції точно не є "зрадою".

Brexit-партія справді лідирує на євровиборах у Британії, але вона отримала менше за всі останні прогнози. В останній момент виборці вирішили голосувати за конструктивні сили.

Лідер італійських ультраправих Сальвіні справді безпрецедентно виріс (взяти понад третину голосів виборців – серйозне досягнення!), але це було прогнозовано. А от для його соратників по коаліції "Руху 5 зірок" (який вважають прообразом партії "Слуга народу" Володимира Зеленського) європейські вибори стали історією провалу. "Зірки", які торік були лідером на італійських виборах, нині впали аж на третє місце, пропустивши вперед проєвропейську Демпартію.

Та й загальноєвропейські цифри лишають надію, що ідеї радикалів та популістів поволі втрачають популярність на континенті.

І для нас це – справді добрий сигнал.

Так, радикали і досі сильні як ніколи.

Наприкінці минулого скликання Європарламенту ультраправий блок Сальвіні мав 36 голосів – зараз, на попередніми підрахунками, отримує 71, тобто удвічі більше. Популісти, що згуртувалися навколо "5 зірок", мали 42 – тепер візьмуть на два місця більше. А от ліворадикали за ці п’ять років "схудли" на 14 місць і тепер матимуть 38.

Але ще тиждень тому опитування давали їм значно більше голосів! Група Сальвіні могла взяти 74 мандати, популісти – 48, а ліворадикали – аж 50. Але в останній момент виборці дослухалися до аргументів поміркованих політиків.

Влада єврооптимістів

Останні роки європейська політична тусовка жила побоюваннями, що в новому скликанні парламенту може сформуватися "диктат євроскептиків". А після міграційної кризи, перемоги прибічників Brexit, на тлі нідерландського референдуму, каталонської саги тощо багато хто думав, що єдина Європи тріщить по швах.

Та життя довело, що воно є бентежним, а емоції – швидкоплинними.

Brexit-серіал, який вдарив передусім по самій Британії, а також поступове відновлення економічного зростання у більшості держав ЄС розмили панічні настрої.

Рейтинги радикалів та популістів (порівняно з тим, що вони мали у попередньому парламенті) ми вже перерахували. Зменшився рейтинг і помірних євроскептиків. "Європейські консерватори та реформісти" втрачають 20 місць і, за прогнозами, отримають 57 мандатів. Тож у сумі чотири євроскептичні сили набирають 213 голосів. Це явно не дотягує до "більшості" у парламенті, де є 751 євродепутат.

А головне – це лише на три мандати більше, ніж у попередньому скликанні!!!

Так, їхні ряди ще можуть поповнити зо два десятки депутатів-новачків, які розійдуться по різних групах.

Але вже можна з певністю говорити: "наступ євроскептиків" провалився.

Європейський парламент, попри всі побоювання, залишиться проєвропейським та проукраїнським на наступні п'ять років.

Головною та найбільш чисельною групою лишається правоцентристська Європейська народна партія (ЄНП). Це – та партійна група, до якої належать Меркель та Туск, друзі України, головні драйвери сучасної Європи та підтримки України. На другому місці – лівоцентристи, соціал-демократи (СД). Не найбільш проукраїнська група, але точно не "друзі Росії". Та й у їхніх проєвропейських настроях сумніву немає.

Третє місце обійняли ліберали, до яких планує долучитися новачок, блок Макрона. У них 108 місць, на 39 більше, ніж п'ять років тому, і це справжній успіх. Четверті – зелені, які матимуть 68 мандатів (зросли на 16).

Ці чотири "єврооптимістичні" фракції разом набирають понад 500 голосів – більш ніж достатньо для стійкої більшості. І це саме ті партійні групи, які традиційно підтримують Україну, щоразу підтверджують європейські перспективи нашої держави ти безальтернативно засуджують агресію РФ.

То виходить, Європарламент лишився незмінним, і європейцям нема про що хвилюватися?

Ні, проблема є.

"Ширка" по-європейськи

За 40 років роботи європейського парламенту в ньому завжди була стійка більшість, що складалася з двох партійних груп – правоцентристів з Європейської народної партії (ЄНП) та лівоцентристів з групи соціал-демократів (СД).

У новому скликанні вони лишаються двома найбільшими групами. Обидві отримали більше, ніж їм прогнозували (179+150, тобто 329 мандатів), але це менше ніж 376, необхідних для більшості. А отже, для всіх критичних голосувань ЄНП та СД мають домовитися ще з кимось.

І вже відомо, про що доведеться домовлятися в першу чергу. Восени Європарламент має призначити нового президента Єврокомісії, тобто наступника Юнкера, та фактично затвердити її склад. Досі для цього вистачало голосів двох груп-лідерів. Діяла домовленість: ЄК очолить кандидат від найбільшої з них (тобто від ЄНП), а друга отримує посаду високого представника із зовнішньої політики (так головним дипломатом стала Федеріка Могеріні).

Тепер "міжсобойчик на двох" стає неможливим.

Потрібна підтримка мінімум ще однієї групи. Бажано – лібералів, бо у них голоси є із запасом.

От тільки ліберали вже заявили, що їм такий порядок не до вподоби і вони мають своїх кандидатів.

Нині чимало європейських медіа дають доволі невеселі прогнози та чекають, що формування нової комісії може затягнутися аж до наступного року.

Але "Європейська правда" схильна до більшого оптимізму. Так, "апокаліптична затримка" можлива, але найімовірніше – домовитися вийде доволі швидко. Зрештою, у Європарламенті і до того була розвинена культура компромісу – більшість ніколи не намагалася "продавити" свої проекти рішень, а натомість завжди шукала компромісний варіант.

Непрацююча напівлегітимна Єврокомісія не потрібна нікому.

Тому – або кандидата від ЄНП, німця Манфреда Вебера погодяться підтримати зелені та частина радикалів, або групи-лідери все ж підуть на кадрові поступки лібералам. А зважаючи на те, що ліберали переважно є дуже прихильними до України (і навіть французів з партії Макрона це загалом стосується), такий варіант для нас видається не найгіршим

А нинішній склад Європарламенту – який, повторимося, є значно кращим за сподівання – за будь-якого розкладу працюватиме ще п'ять років.

Кому дякувати?

Що сталося? Завдяки чому вдалося переконати виборців голосувати за проєвропейські партії? Єдиної та простої відповіді на це питання немає.

Ми вже згадали про відлуння Brexit та про відновлене економічне зростання. Але це не було єдиною причиною.

Та й зміщення голосів усюди було різним. На умовній півночі ЄС (яка включає також Німеччину) різко зросли рейтинги зелених, а от у південних державах цього не сталося. У Західній Європі помітно набрали популярності ліберали, натомість Східна Європа, яка найбільше здобула від свого членства в ЄС, і надалі підтримує умовного Орбана, з натяком на євроскептичні настрої.

Але і одне, і друге не стало аж зовсім несподіванкою – ці тенденції тривають у ЄС вже кілька років.

Натомість чи не найбільшою несподіванкою нинішніх виборів стала... висока активність європейців.

Євровибори традиційно поступаються популярністю національним. Люди не розуміють, як вплине на їхнє життя те, що вони обирають когось у Брюсселі. Наслідком є невисока явка.

Та вибори-2019 зламали це правило.

Середня по всіх 28 країнах явка цього року перевищила 50% і встановила рекорд за 20 років.

Люди повірили, що їхній голос у ЄС важливий.

У ситуації, коли союз стоїть на роздоріжжі, це є безумовно правдою.

А отже, нинішній Європарламент матиме більшу суспільну легітимність за усі попередні. І це, імовірно, стане вікном для серйозної реформи ЄС.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"