Поки Європа зайнята своїми проблемами, Туреччина показала майстер-клас політичної гри.

Рішення Вищої виборчої ради Туреччини (аналог центрвиборчкому) про повторне проведення місцевих виборів у Стамбулі стало подією справді національного значення.

Річ у тім, що Стамбул надто багато значить для президента країни Реджепа Таїпа Ердогана та його опонентів. Та й місцеві вибори в Туреччині вже давно перестали бути "просто місцевими" - їхні результати матимуть суттєвий вплив на політичний ландшафт усієї країни.

Причому для України зміни у внутрішній політиці нашого стратегічного партнера можуть виявитися не менш важливими, ніж настрої в європейських столицях.

Гарячий травень

29 травня в Туреччині традиційно відзначають "День завоювання Стамбула". Саме цього дня 1453 року турецький султан Мехмет ІІ захопив Константинополь і став першим османським правителем міста, фактично поклавши край існуванню Візантійської імперії.

Протягом майже п’ятисот років Стамбул залишався не тільки столицею та осередком політичного життя Османської імперії, але й важливим стратегічним, економічним, торговельним і культурним центром країни. З перенесенням столиці до Анкари в середині минулого століття змінився хіба що його офіційний статус, але не суть. Роль "головного міста країни", вплив стамбульського істеблішменту на велику політику і національну економіку залишилися незмінними.

Так само, як і незмінне бажання правлячих еліт зберегти контроль над тепер вже 16-мільйонним мегаполісом, що забезпечує майже третину всього ВВП Туреччини. 

Боротьба за Стамбул розгорілася з новою силою після оголошення результатів місцевих виборів, які пройшли 31 березня і принесли перемогу кандидату від опозиційної Республіканської народної партії (РНП).

На відміну від інших великих міст, де влада поступилася опозиції з відчутним відривом, у Стамбулі все виявилося не так однозначно.

Первое поражение Эрдогана: станет ли "началом конца" потеря Стамбула и Анкары

Різниця між лідерами виборчих перегонів – молодим енергійним опозиціонером Екремом Імамоглу та висуванцем правлячої партії, колишнім прем’єр-міністром країни Біналі Йилдиримом – склала менше 13 тис. голосів (0,3%) на 8,5 млн виборців, які скористалися правом голосу.

Після численних оскаржень та декількох тижнів перерахунку голосів на "спірних" дільницях Стамбула 17 квітня Вища виборча комісія все ж таки проголосила переможцем виборів Імамоглу і навіть встигла вручити йому посвідчення мера.

Втім, вже 6 травня та сама комісія несподівано задовольнила позов правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР), посилаючись на суттєві порушення при формуванні дільничних комісій та укладанні списків виборців.

Як наслідок, з перевагою в 7 із 11 голосів, члени виборчкому визнали вибори в Стамбулі недійсними, а нове голосування призначили на 23 червня.

Офіційний старт новій передвиборчій кампанії був даний на початку цього тижня - 27 травня, коли ЦВК оголосила оновлений список кандидатів.

До бою готові

За головну посаду найбільшого міста Туреччини має намір поборотися 21 особа, хоча очевидно, що реальних претенденти є лише два.

Один із них - кандидат від правлячої Партії справедливості та розвитку, колишній прем’єр-міністр країни Біналі Йилдирим. ПСР знову висунула його кандидатуру як єдиного кандидата від провладного блоку - і автоматично зберегла усі ті проблеми, які не дозволили йому перемогти на виборах 31 березня, попри всі зусилля і правлячої партії і особисто Ердогана (детальніше про його участь у кампанії - трохи нижче).

Річ у тім, що вибори мера стали для пересічного виборця можливістю дати оцінку також політиці чинної влади у державі. А причин масового невдоволення є багато, і більшість із них лежить в економічній площині: падіння темпів економічного розвитку, зростання рівнів безробіття та інфляції, різкий спад на фінансових ринках та девальвація національної валюти майже на 35% порівняно з минулим роком, погіршення бізнес-клімату та інвестиційних рейтингів Туреччини.

Тому висування в якості кандидата донедавна діючого прем’єр-міністра, відповідального в тому числі і за прорахунки в економічній політиці, стало суттєвим аргументом на користь опозиції навіть для консервативного великого і середнього бізнесу – традиційної електоральної бази Ердогана.

Звісно ж, незмінним лишився і головний опозиційний кандидат, Екрем Імамоглу.

З інших, хто лишився у списку, варто відзначити Недждета Гекчинара від проісламської Партії щастя (Саадет), який посів третє місце за результатами виборів 31 березня (103 тис. голосів), та Мустафу Ількера Юджеля від маргінальної партії "Батьківщина" (Ватан) - єдиної політичної сили в Туреччині, яка офіційно закликає визнати Крим російським.

Деякі партії-учасниці березневих виборів зняли своїх кандидатів на користь головного опозиційного кандидата, тож Імамоглу має підстави зарахувати до своєї скарбнички ще декілька десятків тисяч голосів, які можуть стати вирішальними за умови чесного підрахунку голосів.

Однак ключовим фактором, що визначить переможця, залишається явка виборців. Отже, мобілізація свого електорату є головною задачею обох лідерів перегонів.

27 травня президент Ердоган особисто зустрівся з головами районних осередків партії влади в Стамбулі і закликав їх докласти всіх зусиль на місцях для проведення активної передвиборної кампанії 23 червня.

Своєю чергою, виступаючи на підтримку Імамоглу, муніципалітети так званого "опозиційного поясу" від Ізміра до Анталії напівжартома заявили, що 23 червня в усіх туристичних центрах Туреччини очікується погана погода, а тому стамбульцям краще залишитися вдома. Деякі авіакомпанії навіть повідомили про можливість безкоштовного перебронювання рейсів на інші дати.

Ставки є справді високими.

Удар по Ердогану

Ці вибори вже стали однією з найважливіших подій у внутрішньополітичному житті країни з моменту конституційного референдуму 2017 року та президентських виборів 2018 року, які дозволили президенту Ердогану не тільки переобратися на новий термін зі значно розширеними повноваженнями, але й офіційно очолити правлячу партію.

Через це нинішні місцеві вибори стали першими в історії країни, коли за посади мерів та глав районних муніципалітетів боролася партія, очолювана президентом.

Таким чином, кількість голосів, відданих на підтримку того чи іншого кандидата, автоматично сприймається не тільки як прояв народної симпатії до претендентів на посаду мера, але і як рівень довіри до влади, фактично – самого президента.

До речі, сам Ердоган активно долучався до передвиборчої кампанії провладних кандидатів - від мітингів на їхню підтримку по всій країні до зовнішньої реклами на центральних вулицях та площах міст.

Та з’ясувалося, що така демонстративна роль "граючого тренера" має і зворотній вплив, бо показала виборцям, що в разі перемоги провладних мерів їхня головна задача, за сучасної системи влади, буде фактично зведена до виконання доручень з Анкари.

Доручень, котрі, як показала практика, не завжди є найефективнішими.

Натомість поразка у Стамбулі означала би для ПСР не лише втрату значних фінансових ресурсів, включаючи доступ до інфраструктурних мегапроектів, але і серйозний привід замислитися над власним політичним майбутнім.

До того ж перемога в битві за Стамбул мала символічне значення особисто для Ердогана.

Саме з посади мера цього міста в далеких 1994-1998 роках починав свою політичну кар’єру чинний президент. Водночас правляча ПСР, яка з моменту створення в 2002 році жодного разу не переривала у Стамбулі виграшної серії на всіх без винятку загальнонаціональних та місцевих виборах, тепер вперше змушена була поступитися конкурентам.

Перша за 25 років перемога кандидата від "партії Ататюрка" – представника світського істеблішменту, у "вотчині" консервативних, помірковано ісламських сил стала серйозним ударом по "непереможному" іміджу ПСР.

Визнати поразку в Стамбулі означало б віддати політичну ініціативу в руки опозиції в місті, яке ще добре пам’ятає протести Гезі-парку 2013 року.

"Все буде добре"?

До дня голосування лишилося менше місяця, тож обидва претенденти на мерське крісло активно працюють над своїми передвиборчими стратегіями.

Головною задачею опозиційного кандидата, Екрема Імамоглу, мало би стати збереження існуючої підтримки та мобілізація ідеологічно близького, але пасивного електорату із так званих "опозиційних" районів Стамбула – Бешикташа, Шишлі та інших. Цей невикористаний ресурс експерти оцінюють у понад 300 тис. голосів.

Гаслом передвиборчої кампанії Імамоглу стали слова маленького хлопчика, який на одному з мітингів викрикнув з натовпу: "Все буде добре!".

Саме під цим хештегом тепер публікуються в соцмережах сотні постів на знак підтримки опозиційного кандидата, за якого активно вболівають не лише у Стамбулі, але й по всій Туреччині.

Сам Імамоглу, після 18-денного перебування на посаді мера і доступу до фінансових звітів попередньої влади, додав продовження до цього лозунгу: "Все буде добре, якщо припинити нецільове використання коштів". Вагомий аргумент, з огляду на кількість стамбульців з рівнем доходів нижче середнього.

Цікавим поворотом у передвиборчих перегонах стали повідомлення в турецьких ЗМІ щодо підготовки прокуратурою Стамбула обвинувального акта проти глави стамбульського осередку РНП Джанан Кафтанджиоглу, яка відіграла значну роль у забезпеченні перемоги опозиційного кандидата на виборах 31 березня. Очільницю опозиційного штабу в Стамбулі звинувачують у зневазі до турецького уряду, президента і державних службовців, розпаленні ненависті й ворожнечі, поширенні пропаганди курдської терористичної організації.

Обвинувачення значною мірою ґрунтується на твітах Кафтанджиоглу за 2012-2017 роки, а інкриміновані статті передбачають позбавлення волі строком від 33 місяців до 11 років.

Кримінальне провадження проти Кафтанджиоглу було порушено понад рік тому, але інформація щодо можливого рішення у справі, "за збігом обставин", з’явилася 23 травня.

Про гарантії своєї перемоги не може говорити жоден із кандидатів. Але вже можна говорити про деякі висновки.

По-перше, перевибори мера Стамбула стануть важливим тестом на міцність для турецької політичної системи та основних інститутів влади. Дотримання всіх демократичних процедур та відмова від використання адміністративного ресурсу буде необхідною умовою збереження легітимності турецької влади як в очах власного виборця, так і міжнародної спільноти.

По-друге, турецькі аналітики відзначають, що йдеться не тільки і не стільки про політичні амбіції окремих кандидатів чи партій, як про необхідність збереження в країні соціального миру. Звісно, можна знову скасувати навіть повторні вибори, можна навіть призначати переголосування аж до отримання "необхідного" результату - але, говорячи словами одного з експертів, "вигравши битву за Стамбул, можна втратити всю країну".

Нарешті, за будь-яких результатів голосування в Стамбулі, вже зараз очевидно, що Туреччину очікує декілька років значного переформатування партійно-політичного спектра напередодні парламентських і президентських виборів 2023 року.

Туреччина вкотре опинилася на порозі змін.

Посилення внутрішнього розколу всередині двох основних політичних партій може призвести до поширення популістських лозунгів у внутрішній та зовнішній політиці та до зростання популярності ідей євразійства на тлі триваючої кризи у відносинах Анкари з США та ЄС.

І останнє було би вкрай небажаним для України сценарієм.

Як це не дивно може звучати, але від результатів виборів мера Стамбула значною мірою залежить подальший розвиток ситуації в Туреччині, а отже, стабільність і безпека всього Чорноморського регіону. В тому числі – нашої держави.

Автор: Євгенія Габер,

заступник директора Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка