У 2015 році Україна оголосила амбітну мету, яка увійшла в усі стратегічні оборонні документи держави — перехід на стандарти НАТО до 2020 року.

І хоча згодом дедлайн вже дещо посунувся (наприклад, у Річній національній програмі співробітництва з НАТО цією датою є 2024 рік), рівняння на 2020 рік залишилося. Зокрема, президент Володимир Зеленський вже оголосив, що з 2020 року має розпочатися впровадження стандартів та процедур НАТО у діяльності ЗСУ.

Натомість, в Україні так і не було здійснено системного обліку та оцінки стану реалізації цієї цілі.

Словосполучення "стандарти НАТО" перетворилося на політичну метафору.

Як результат, міністр оборони Степан Полторак стверджував, що Україна запровадила стандарти НАТО на 90%, тоді як ексголова місії України при НАТО Вадим Пристайко називав значно менші цифри - близько 200 з 1300 стандартів.

Зміни за власним бажанням

Стандартизація та взаємосумісність армій держав-членів НАТО є основою безпеки Альянсу, що визначено у Стратегічній концепції НАТО 2010 року.

Незважаючи на те, що політика стандартизації НАТО не відкриває дверей до членства, протягом останніх років більше ніж 70 країн світу виявили інтерес до цієї політики.

Метою запровадження стандартів НАТО є забезпечення максимальної взаємосумісності Збройних сил України зі збройними силами держав-членів Альянсу, що є одним із найоптимальніших шляхів підвищення рівня обороноздатності всієї країни.

Невипадково завдання впровадження стандартів НАТО стояли перед Україною ще у 1997 році, після підписання Хартії про особливе партнерство.

Впровадження стандартів НАТО в Україні підтримується Альянсом через Трастовий фонд НАТО з реформування систем логістики і стандартизації Збройних сил України, а також Річними національними програмами під егідою Комісії Україна — НАТО, Дорожньою картою Україна — НАТО з оборонно-технічного співробітництва та цілями партнерства.

Система стандартів НАТО об’єднана у складну систему нормативних документів, що стосуються стандартизації.

Всього у базі даних стандартів НАТО існує близько 1200 угод і рекомендацій стандартизації. При цьому кожні три роки стандарти НАТО переглядаються самим Альянсом — одні стандарти додаються, інші втрачають чинність.

Також варто відрізняти стандарти, тобто систему нормативних документів, і практики НАТО: в українському політичному дискурсі стандартами часто називають і те, і інше.

Наприклад, цивільний міністр оборони та парламентський контроль над розвідувальними органами не є "стандартами" у нормативному розумінні — вони є скоріше практиками, не відображеними в Угодах зі стандартизації, але спільними для більшості держав-членів НАТО.

Так само спільні навчання не можуть вважатися переходом на стандарти НАТО. Вони скоріше можуть показати, які ще стандарти потрібно впровадити країні-партнеру для досягнення взаємосумісності.

Важливо розуміти, що перехід на стандарти НАТО не відкриває країні шлях до членства — це добровільний крок держави.

Ба більше — жодна держава-член Альянсу не впровадила всіх стандартів НАТО, а у деяких частка впровадження сягає лише близько 25% від загальної кількості нормативних документів.

Що вдалося зробити, а що - ні?

Головним джерелом визначення того, які саме стандарти збирається приймати Україна, є так званий Пакет Цілей партнерства (ЦП).

Формально Ціль партнерства визначається так: це ціль оборонного планування, яка спрямована на досягнення сумісності сил і засобів держав-партнерів із силами і засобами НАТО — інакше кажучи, досягнення взаємосумісності (interoperability) між партнерами.

Цілі партнерства визначаються щодва роки спільно НАТО і країною-партнером. У травні 2018 року Україна і НАТО затвердили 42 ЦП на 2018-2020 роки.

Відповідно до них, опрацюванню у 2018-2020 роках підлягають 219 стандартів НАТО (підкреслимо, саме опрацюванню з метою ухвалення рішення щодо доцільності їхнього впровадження, а не власне впровадження).

В українському оборонному відомстві відзначають, що Україні (як і іншим країнам-членам НАТО) не підходять абсолютно всі стандарти (один із найпростіших прикладів — відсутність в Україні ядерної зброї, тому Україну не цікавлять стандарти у цій царині), а деякі стандарти, на думку української сторони та експертів НАТО, в Україні навіть кращі, наприклад, стандарт щодо вимог до якості питної води.

Загалом на сьогодні в Україні впроваджено 196 стандартів НАТО.

З них лише 59 були впроваджені в межах ЦП. Справа в тому, що певні стандарти надаються або запитуються Україною з огляду на виникнення поточної потреби, яка не передбачається Цілями партнерства.

Так, наприклад, наразі Україна розглядає 120 стандартів, які стосуються безпеки боєприпасів. Запит на передачу цих стандартів виник після того, як у жовтні 2018 року у Чернігівській області сталися вибухи на складах Міноборони.

Наразі в Україні не ведеться реєстр того, скільки саме стандартів НАТО перебуває на розгляді або у планах впровадження — напевне можна сказати тільки те, скільки стандартів уже впроваджено.

Якщо порівняти досягнення України з відповідними показниками країн-членів НАТО, особливо тих східноєвропейських держав, які приєдналися відносно нещодавно і які Україна розглядає як приклад для себе, стає зрозуміло, що Україна вже зараз демонструє цілком пристойний поступ. Зокрема, Україна впровадила навіть більше стандартів, ніж Чорногорія (99), яка стала членом НАТО у 2017 році.

На практиці це означає цілу низку змін для українських ЗСУ — від тактичних (у тому, що стосується матеріальних стандартів) до стратегічних на рівні від бригади і вище.

Серед конкретних та зрозумілих для невійськових осіб прикладів — зміна ваги бронежилетів та розподілу амуніції для бійців, запровадження єдиного з НАТО військового глосарію, прийняття натівського стандарту картографічних символів, єдина з НАТО кодифікація озброєнь, завдяки чому українські виробники в оборонній сфері можуть брати участь у тендерах для країн-членів НАТО.

Рекомендації

- Вищим посадовим особам України варто утриматися від політизації питання переходу на стандарти НАТО та прибрати з риторики заяви про "повний перехід на стандарти НАТО". Такі заяви технічно необґрунтовані та політично шкідливі. Вони аж ніяк не додають Україні балів в очах Альянсу та справедливо сприймаються більше як піар-кроки, аніж як серйозні партнерські зобов’язання.

- Україна повинна розробити чіткий та прозорий механізм моніторингу процесу опрацювання та впровадження стандартів НАТО, із реалістичними та досяжними цілями на коротку та середню перспективу. Довгоочікуваним кроком у цьому напрямку стало ухвалення цього червня закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо військових стандартів".

- Україна повинна забезпечити належний рівень володіння англійською мовою серед того корпусу військових, які безпосередньо займаються вивченням та впровадженням стандартів НАТО і беруть участь у робочих групах Україна-НАТО. Вивчення англійської та володіння нею на рівні міжнародного спілкування для військових має вважатися пріоритетом, а не непотрібним додатковим навантаженням.

- Україні та НАТО варто публічно оприлюднювати процес впровадження стандартів НАТО — на кшталт того, як наразі Україна та ЄС оцінюють виконання Угоди про асоціацію — та здійснювати його на основі якісних показників.

Це дозволить громадянському суспільству України мати більші важелі впливу на органи влади та контролювати якість впровадження стандартів.

Наразі цей процес відбувається непрозоро, що унеможливлює якісний моніторинг.

- Трастовий фонд НАТО з реформування систем логістики і стандартизації Збройних сил України був найбільшим за кошторисом із усіх чинних Трастових фондів НАТО для України. Утім, станом на кінець 2018 року він був профінансований усього на 34% (на відміну від інших Трастових фондів, які були профінансовані повністю або навіть понад 100%).

НАТО варто продовжити дію цього Трастового фонду та заохотити держави-члени до його дофінансування.

Автори: Альона Гетьманчук, Катерина Зарембо, Маріанна Фахурдінова

Центр "Нова Європа"

Дискусійна записка видана за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці – проєкту Фонду Маршалла (США). Думки та позиції, викладені у цій статті, є позицією авторів та не обов’язково відображають позицію Чорноморського трасту регіональної співпраці — проєкту Фонду Маршалла (США)