11 липня Суд Європейського Союзу ухвалив рішення зняти санкції експрезидента Віктора Януковича, його сина Олександра Януковича, колишнього міністра доходів і зборів Олександра  Клименка, колишнього віцепрем’єра Сергія Арбузова, колишнього генпрокурора Віктора Пшонки, його сина екснардепа Артема Пшонки та ексголови Адміністрації президента Андрія Клюєва.

Суд ЄС не вперше скасовує санкційні обмеження, але це рішення – справді унікальне.

Вперше йдеться про скасування санкцій великим пакетом; на додаток, до нього потрапив особисто Янукович.

Де-юре санкції ще діють. Суд скасував попередні рішення про замороження активів цих політиків – ті, що діяли в 2016-2018 та на початку 2019 року. Та оскільки санкції продовжуються щорічно, нині діє нове рішення про продовження санкцій ЄС, яке ще не переглядалося в судовому порядку. 

Але якщо тепер Україна не почне діяти – то поставить хрест на майбутніх санкціях.

До часу Х лишилося трохи більше півроку.

Щороку в кінці лютого або на початку березня в березні Рада ЄС вирішує, чи продовжити санкції щодо колишніх українських чиновників. І, з огляду на це рішення Суду, цілком ймовірно, що ці санкції більше не продовжуватимуться або ж суд скасує їх достроково.

На практиці це означатиме, що кошти та активи, виведені режимом Януковича до ЄС будуть назавжди втрачені для українців.

Провал Генпрокуратури

Персональні санкції, запроваджені Радою Європейського Союзу в березні 2014 року, були тимчасовим, надзвичайним заходом, покликаним показати підтримку України з боку ЄС, а також допомогти молодій постмайданівській українській владі здійснити належне розслідування корупційних злочинів режиму Януковича і не втратити гроші, виведені експосадовцями до європейських країн.

Українських чиновників включили  до санкційних списків саме через підозру в корупції та розкрадання.

Початково у списку було 22 особи. Станом на березень 2019 з них під санкціями залишалося лише 12.

Щоби зняти з себе обмеження, представники колишньої влади, наймали найкращих лобістів і адвокатів, щоб представляти їхні інтереси перед європейськими інституціями. Вони стверджували, що їхні права порушені, а підстав для заморожування активів та кримінального переслідування не було.

За п’ять років із санкційного списку почергово випали Андрій Портнов, Олексій Азаров, Ігор Калінін, Олександр Якименко, Раїса Богатирьова, Віктор Янукович молодший (щоправда, той – через смерть, а не завдяки лобістам), Юрій Іванющенко, Олена Лукаш, Сергій Клюєв.

Їхні активи в ЄС було розморожено, а кримінальні провадження в Україні або були повністю закриті, або по-тихеньку розвалювалися.  При чому європейські санкції довелося знімати саме через бездіяльність українських слідчих, а не навпаки.

Наприклад, кримінальні провадження, у яких фігурував Юрій Іванющенко, систематично зливалися, а процесуальні порушення привели до зняття підозр. Юрій Луценко в 2017 році обіцяв, що попри зняття санкцій ЄС, він не зупинятиме належне розслідування низки кримінальних проваджень щодо Іванющенка, які проводять ГПУ. Реальність виявилася іншою – зі спадом суспільної уваги Юрій Іванющенко остаточно випав з поля зору українських правоохоронців. 

Основною причиною зняття санкцій стала відсутність політичної волі Генеральної прокуратури України проводити належне розслідування корупційних злочинів, вчинених Януковичем та його соратниками.

Попри величезну суспільну увагу, ГПУ не довела жодної корупційної справи щодо підсанкційних чиновників до повноцінного судового розгляду.

За неспроможність організувати належне розслідування посадами генпрокурора поплатилися Віталій Ярема та Віктор Шокін.

Юрій Луценко взагалі йшов на посаду генпрокурора під лозунгами довести до суду справи Януковича та його соратників і навіть напередодні призначення на посаду просунув голосування за зміни до закону, які мали спростити це завдання прокурорам.

Однак попри гучні обіцянки Луценка чуда не сталося – розслідування справ не прискорилося, вони продовжували повільно розвалюватися.

Як свідчить рішення Європейського Суду, яким було знято санкції з Януковичів, Пшонок та інших, ГПУ з року в рік надсилала Раді ЄС листи про стан розслідування справ з практично ідентичним змістом і не надавала переконливих доказів необхідності та обґрунтованості продовження санкцій. Фактично прогресу в розслідуванні справ не було.

П’ять років були достатнім період часу, аби досягнути істотного прогресу в розcлідуванні корупційних злочинів Януковича та його соратників або хоча б в судовому порядку накласти арешти на їхні активи в ЄС.

Українська влада не скористалася щедрим подарунком, який вибороли українці на Майдані, а європейці не могли підтримувати санкції вічно. Особливо, коли санкційний режим стає для них політичним та навіть фінансовим тягарем, адже після кожної програної справи бюджет ЄС компенсує заявникам (тобто Януковичу та його соратникам) чималі витрати на адвокатів.

Санкційний механізм ЄС

Однак не можна й оминути системну проблему санкційного режиму ЄС, яку, по суті,  створили попередні рішення Суду Європейського Союзу.

Вчорашнє рішення щодо Януковича та інших фактично базується на минулорічному рішенні щодо перегляду санкцій відносно Миколи Азарова.

У справі Азарова Суд вирішив, що Рада ЄС зобов'язана перевірити, чи підстави для санкцій відповідають європейським стандартам з дотримання прав людини. Це означає, що Рада ЄС повинна була окремо отримати в Києва спеціальні докази, які підтверджують, що Україна не порушує права на захист та справедливий суд Януковича, Азарова та інших.

На жаль, Суд так і не вказав, яких доказів було б достатньо для того, щоб залишити санкції в силі.

Як наслідок, надалі європейські санкції стає дуже складно застосувати щодо клептократів з країн зі слабким дотриманням принципів верховенства права. Іронічно, що корумповані чиновники з бідних країн опинилися в найбільш сприятливому становищі, бо мають найбільше можливостей загальмувати розслідування вдома – та використати Суд ЄС для скасування санкцій.

На відміну від інших ймовірних суб'єктів європейських санкцій (терористів, військових злочинців, розробників ядерної зброї тощо), клептократи потенційно найбільш чутливі до заморожування активів в ЄС, бо саме туди вони вкладають гроші та перевозять свої сім’ї.

Водночас у них є достатньо ресурсів для доступу до Суду та оплати послуг найкращих європейських юристів, щоб забезпечити безумовне зняття ледь не будь-яких санкцій.

Що далі?

Історія зі зняттям санкцій ЄС дає нам важливий урок — справедливості неможливо досягнути лише зусиллями іноземних партнерів.

Без перезапуску органів прокуратури та комплексної судової реформи неможливо притягувати до відповідальності високопоставлених корупціонерів та конфісковувати їх злочинні активи — чи то йдеться про теперішніх посадовців, чи про колишніх.

Ключові підвалини такої реформи окреслені в порядку денному встановлення справедливості, який підтримують 18 громадських організацій.

Проте окрім відповідальності українців, є ще і урок для наших партнерів в ЄС. Брудні гроші українських корупціонерів часто осідають в юрисдикціях країн ЄС та отруюють їх інституції.

Тому країни, куди гроші відмиваються, мають відігравати більш проактивну роль у проведенні кримінальних розслідувань та зібранні доказів злочинності походження таких активів.  

Автор: Тетяна Шевчук,

юрист Центру протидії корупції,

для "Європеської правди"