Що означає перехід України на європейську систему інформування споживача про харчові продукти?

Щоб відповісти на це питання, варто спочатку відповісти на інші, наприклад, чи читаєте ви етикетки, щоб дізнатися склад, поживну цінність та термін придатності свого улюбленого смаколика?

Чи завжди ви розумієте, що написано на етикетці? Чи завжди ви можете розібрати те, що написано іноді дуже дрібним шрифтом?

І якщо відповідь на перше питання – це стовідсоткова відповідальність споживача, то останні два – це вже про державне регулювання та відповідальність бізнесу.

Адже бізнес має сумлінно виконувати встановлені державою правила, щоб ми з вами, купуючи харчові продукти, не були введені в оману через інформацію, яка не відповідає дійсності, або надрукована так дрібно, що її неможливо прочитати, або просто відсутня.

Минулого тижня в Україні був введений у дію закон "Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів" з новими вимогами, які ґрунтуються на багаторічному досвіді ЄС. 

Що змінить новий закон і що це означатиме для харчового бізнесу та споживачів?

Що має знати споживач?

Основний принцип сучасного європейського підходу – це насамперед максимальний захист здоров’я та життя споживача. Економічні чинники там на другому місці. Хоча історично рушійним чинником активного втручання держави у порядок надання інформації виробником чи продавцем про харчовий продукт був саме економічний. Так, в Англії ще у XIII столітті з метою уникнення обману щодо складу та ваги хліба (пшениця чи жито), оподаткування якого складало суттєву частину надходжень до королівської казни, кожен пекар повинен був мати власне тавро та маркувати ним кожну буханку хлібу, що вийшла з його пекарні.

З часом упаковка та етикетка стали чи не єдиним джерелом інформації про харчовий продукт та його виробника, який може знаходиться за тисячі кілометрів від споживача.

Відтак вимоги до інформації про харчовий продукт ставали жорсткішими.

Сьогодні перелік того, що має повідомити бізнес споживачам, майже однаковий по всьому світу.

Це насамперед склад, маса або об’єм, термін придатності, умови зберігання та споживання харчового продукту. Цей перелік може бути розширений іншими вимогами в кожній конкретній країні або на території групи країн.

В Європі, наприклад, є популярними системи добровільного маркування харчових продуктів з акцентом на їхню поживну цінність. Так, у Великій Британії низка супермаркетів запровадила на додаток до обов’язкових вимог систему світлофора, яка дозволяє відразу побачити продукти з високим вмістом цукру, солі чи жирів. Схожі підходи, які враховують національні особливості, також успішно запроваджені в Нідерландах, Німеччині та в інших країнах ЄС.

Сподіваємось, подібні схеми з часом стануть звичайною справою і в Україні.

Важливо зазначити, що добровільне маркування додається до обов’язкових вимог і не може бути альтернативою. Обов’язкові вимоги затверджують на державному рівні, найчастіше – шляхом ухвалення відповідного закону.

Так, в ЄС з 2011 року діє Регламент 1169/2011 "Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів", що містить вимоги до обов’язкової інформації, яка має бути надана споживачеві для здійснення ним усвідомленого вибору. Цей Регламент є обов’язковим до виконання для всіх країн, що входять до складу ЄС.

Що зміниться в Україні?

Після набрання чинності новим законом інформація про харчовий продукт повинна бути надана кінцевому споживачеві шляхом зазначення у маркуванні, інших супровідних документах або матеріалах або в інший спосіб (у доступній наочній формі), у тому числі з використанням засобів дистанційного зв’язку, наприклад через інтернет.

Так, за новими вимогами обов’язковою до надання споживачеві є така інформація:

Что означают датские смайлики и как они сделали еду безопасной

- назва харчового продукту та інформація, яка має супроводжувати назву харчового продукту, зокрема про фізичний стан продукту або спеціальну обробку (швидко заморожений, концентрований, копчений тощо);

- перелік інгредієнтів. При цьому починатися такий перелік має з інгредієнту, якого найбільше у харчовому продукті, а закінчуватися тим, якого найменше;

- будь-які алергени, які використовувалися у виробництві або приготуванні харчових продуктів. Список таких алергенів міститься у Додатку І до закону. Цей список містить загальновизнані алергени і ґрунтується на наукових дослідженнях;

- кількість певних інгредієнтів у відсотковому співвідношенні. Ця вимога стосується випадків, коли назва такого інгредієнту асоціюється у споживача з цим харчовим продуктом або якимось чином виділена у маркуванні словесно або графічно. Наприклад, на упаковці намальована полуниця чи шоколад, то, відповідно, у складі продукту має бути зазначений вміст шоколаду та полуниці у відсотковому співвідношенні до маси або об’єму продукту;

- номінальна кількість харчового продукту. При цьому для рідких харчових продуктів номінальна кількість позначається в одиницях вимірювання об’єму, а для інших харчових продуктів – в одиницях вимірювання маси. Для олій, майонезів, вершків, меду, тощо кількість може зазначатися як в одиницях об’єму, так і в одиницях маси;

- мінімальний термін придатності або дата "вжити до". Мінімальний термін придатності виражається словами "Краще спожити до…" (у випадку, коли вказується конкретний день) або "Краще спожити до кінця…" (коли йдеться про місяць або рік). Після закінчення такого терміну харчовий продукт, за умов правильного зберігання, все ще залишається придатним до споживання (цукерки, крупи, макаронні вироби тощо). Дата "вжити до" вказує на те, що продукт є швидкопсувним через свої мікробіологічні властивості, і у такому випадку вказується конкретна дата (сире м’ясо, сира риба, м’які сири тощо);

Что означают датские смайлики и как они сделали еду безопасной

- будь-які особливі умови зберігання та використання, якщо у цьому є потреба (зберігати у сухому прохолодному місці, зберігати у холодильнику тощо);

- найменування та місцезнаходження оператора ринку, відповідального за інформацію про харчовий продукт, а для імпортованих харчових продуктів – найменування та місцезнаходження імпортера;

- країна походження або місце походження, у випадках, коли відсутність такої інформації може ввести споживача в оману, а також для таких видів м’яса, як свинина, баранина, козлятина, свійська птиця. Наприклад, якщо буде зазначено "Карпатський чай", то всі cкладові цього чаю мають бути з Карпат. Або якщо кавуни продаються під назвою "Херсонські", то вони мають бути саме з того регіону;

- інструкції з використання. Наприклад, "розігріти у мікрохвильовці" або інструкція, як приготувати розчинний суп;

- позначення фактичного вмісту етилового спирту для напоїв, що містять понад 1,2 відсотки об’ємних одиниць спирту;

- інформація про поживну цінність харчових продуктів.

Крім того, прийняті нові вимоги до шрифту та до того, де саме на упаковці має бути розміщено обов’язкову інформацію, а також яким чином має бути надана інформація про харчовий продукт у випадку, коли упаковка відсутня – нефасовані харчові продукти.

Основна вимога до обов’язкової інформації про харчовий продукт – така інформація має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача. Обов’язкова інформація про харчові продукти має розміщуватися на видному місці, бути чіткою і розбірливою, нанесеною у спосіб, що унеможливлює її видалення, з розміром шрифту без виносних елементів 1,2 мм або більше.

Отже, більше не має бути "Соку сливового", де основним інгредієнтом дрібненьким шрифтом вказане яблучне пюре.

* * * * *

Як і в ЄС, за бажанням український виробник може доповнити вищезазначений перелік іншими даними, які він вважає за потрібне. Але обсяг обов’язкової інформації є незмінним, а додаткова інформація не повинна вводити споживача в оману.

Зрозуміло, що процес переходу на нові правила потребує часу та фінансових витрат, в першу чергу від українських виробників та експортерів харчових продуктів. 

Але ми не унікальні. Аналогічна проблема існувала і в ЄС. 

Саме для того, щоб цей процес пройшов якомога легше, враховуючи досвід ЄС, законодавці передбачили перехідні періоди для поступового введення в дію положень закону. На повну силу він має запрацювати з серпня 2022 року.

Тож законодавці зробили свою справу. Наразі черга за бізнесом і, звичайно, за споживачами. Маємо читати та вивчати, що ми їмо, і берегти власне здоров’я.

Автори:

Катерина Онул, радник Групи Світового банку з питань санітарних та фітосанітарних заходів,

Жанна Пастовенська, експерт з харчового законодавства