Прем'єрство Бориса Джонсона не тільки дало Британії нові можливості, але і повернуло деякі старі проблеми. Його показна готовність до виходу з Євросоюзу без будь-якої домовленості змусила шотландців серйозно замислитися – можливо, питання незалежності занадто рано зійшло з порядку денного?

У 2014 році Шотландія вже провела референдум про вихід зі складу Сполученого Королівства – 55% шотландців тоді проголосували проти проголошення незалежності.

Ще більше – 62% шотландців – рішуче виступили проти Brexit та за проєвропейське майбутнє Британії. Увесь час переговорів між Лондоном та Брюсселем Шотландія впевнено стояла на єврооптимістичному шляху і всіма доступними законодавчими засобами протистояла жорстокому виходу з ЄС.

Тепер же, після призначення Бориса Джонсона новим прем’єр-міністром Сполученого Королівства, для прихильників шотландської незалежності настав час для нової (чи не останньої) надії…

Навкруги опоненти

Зовсім невипадково свою першу поїздку по країні в статусі голови уряду Борис Джонсон здійснив саме до Шотландії.

Адже завдання, що стоїть перед головою британського уряду, виглядає дуже складним.

В першу чергу – через непрості відносини з місцевими партійцями.

Лідерка шотландських консерваторів, Рут Девідсон, є прихильницею європейської Британії та вже доволі значний час відкрито виступала проти Джонсона. Зокрема, в останньому голосуванні за нового лідера партії (і, де-факто, майбутнього прем’єр-міністра) шотландські консервативні депутати підтримували Джеремі Ханта.

Деякі шотландські депутати-консерватори вже встигли порівняти прихід Джонсона до влади з ранком після Brexit або після перемоги Трампа. Однак що в першому, що в другому випадку ще не зрозуміло, від якого удару тяжче буде відійти.

Окрім того, навіть у консервативній більшості у Палаті громад, яка могла стати основною зброєю нового прем'єра, не все злагоджено. 1 серпня цього року в одному з виборчих округів Уельсу пройшли проміжні вибори, і причиною тому став справжній казус – члена британського парламенту було відсторонено та в подальшому відкликано з посади через петицію його ж виборців.

Такий механізм застосували вперше з моменту його введення у 2015 році. Вибори виграв представник ліберальних демократів, і тепер консерватори втратили свою більшість (321 депутат провладної коаліції проти 322 депутатів опозиціонерів). Мінус ще один козир з колоди Джонсона.

З іншого боку барикад перебуває Нікола Стерджен – перша міністерка Шотландії, голова Шотландської національної партії. Вона від самого початку своєї кар’єри стояла за розширення прав Шотландії у складі Сполученого Королівства.

Останні декілька років вона несхитно протистояла уряду Мей у його планах щодо Brexit, а тепер візьметься і за Джонсона: у своєму першому листі до нового прем’єр-міністра Стерджен нарівні з привітаннями з новою посадою також запевнила Джонсона, що у випадку виходу без договору 31 жовтня Шотландія матиме можливість обрати "альтернативний варіант".

Стерджен вже провела один референдум (під який змогла додатково ввести зміни в законодавство для розширення електоральної бази), то що зможе зупинити її проти другого?

Ключовим питанням, однак, залишається підтримка проєкту шотландської незалежності з боку ЄС.

Чи дійсно Євросоюз зможе гарантувати достатньо вагомі преференції незалежній Шотландії порівняно з позаблоковою Британією? Чи буде відчутна підтримка під час самого референдуму? І чи дійсно Шотландія має шанси на швидкий вступ в ЄС?

Поки відповіді на ці питання є справою кулуарної дипломатії, але наразі вже можна говорити, що пані Стерджен має певну вагу серед лідерів ЄС і як мінімум має достатньо майстерності і снаги "погратися" з європейцями нарівні з Джонсоном.

Не лише економіка

Питання незалежності для Шотландії знову змінює свою кон’юнктуру.

Ще 50 років тому це було питання суто історико-культурного характеру. Натяки на складну історію стосунків двох народів помітні й зараз. Невипадково поки єдиний референдум про незалежність Шотландії було проведено в день ювілею історичної військової перемоги горців над англійцями.

Та у 1970-х роках усе змінилося – у 1970 році у Північному морі, на східному узбережжі Шотландії, знайшли нафту. З цього моменту питання про незалежність країни стало не лише приводом для історичного та культурного дискурсу, але і реальним, прагматичним економічним питанням.

У 1974 року на замовлення Консервативної партії було створено доволі знаковий документ, відомий як Доповідь МакКроуна. Вперше розсекречена у 2005 році, доповідь аналізувала можливість існування Шотландії як незалежної держави.

Навіть при поверхневому прочитанні стає очевидно, чому доповідь була засекречена на 31 рік – в доповіді чітко сказано, що зважаючи на значний розвиток інфраструктури та нові відкриті нафтоносні регіони, Шотландія зможе існувати як незалежна держава і її (новостворена) валюта буде однією з найсильніших у Європі.

Первая жертва Brexit: чего стоит Британии неуступчивость в вопросе ирландской границы

Втім, далеко не всі у Британії згодні з такою оцінкою. "Прихильники незалежності обіцяють розбудову в Шотландії соціал-демократичного раю, на кшталт скандинавських країн. Але це нонсенс, адже ресурсів для цього там немає. Тому майбутнє незалежної Шотландії буде більш схожим на Словаччину, ніж на Швецію", – розповів в інтерв’ю ЄвроПравді відомий британський історик Ніал Фергюсон.

Економічний наратив виявився досить потужним, але недостатнім для перемоги на референдумі 2014 року. 

Втім, з цього часу у прихильників незалежності з’явився новий, ще більш потужний аргумент – 62% шотландців, які голосували за збереження членства у ЄС.

І тому з часів референдуму 2016 року Стерджен та її партія не припиняли вести наратив про можливість (а тепер вже читай необхідність) другого референдуму про незалежність, тепер вже з головним аргументом про можливість вибирати власне європейське майбутнє.

Підвищення ставок

Що ж чекає Шотландію?

Вже зрозуміло, що шантаж Джонсона щодо виходу без домовленості, яким він зараз грається з ЄС та зі своїм парламентом, надзвичайно не подобається Шотландії і по суті штовхає її на другий референдум.

Чи зможе реальна можливість від’єднання Шотландії зупинити Джонсона та змусити його на мирову угоду?

Навряд чи, адже поки що його гра йде надзвичайно успішно: в нього все ще є можливість зупинити роботу парламенту в середині-наприкінці вересня, аби провести вихід без домовленості, а останні переговори з Меркель дали йому карт-бланш подати до кінця вересня поправки до старої угоди.

Як би там не було, але Британія покидатиме Євросоюз, і тільки абсолютне диво змусить її залишитися. І яким би не був цей вихід, це не входить у плани Шотландії та її політичного істеблішменту – навіть за найбільш м’якого варіанту Brexit, Шотландська національна партія буде в постійній опозиції до усіх основних партій, адже стовідсотково вимагатиме подальшого (нового) зближення з ЄС, як того хочуть її виборці.

Тому вже наступного року варто чекати нового референдуму – і цього разу на боці шотландців не лише їхня славнозвісна впертість та витривалість, але й зовсім відмінне від південних сусідів бачення свого місця в об’єднаній Європі.

Автор: Олександр Краєв,

голова аналітичного відділу "Центру безпекових ініціатив"