Кредит доверия есть, но не вечный: что показали 100 дней внешней политики Зеленского

"Європейська правда" продовжує публікувати думки дипломатів та експертів про підсумки 100 днів президента Зеленського на міжнародному фронті. Цю дискусію відкрив один з опонентів нової влади, зовнішньополітичний радник президента Порошенка Костянтин Єлісєєв. 

Нині до вашої уваги більш зважений огляд авторства авторитетних українських експертів.

* * * * *

Новий президент України, схоже, приділятиме менше уваги міжнародній діяльності, ніж його попередник. Пріоритети Володимира Зеленського здебільшого стосуються внутрішньої політики.

Однак зовнішня політика України від того не зникає, а стає радше продовженням внутрішньополітичного порядку денного.

Те, що відбувалося у сфері зовнішньої політики у перші місяці президентства Зеленського, стало спецтемою аналітичного дослідження "TRUMAN Index". Ми проаналізували прогрес України у двосторонніх відносинах з ЄС, США та Росією у період з квітня по червень 2019 року.

Неформальний підхід

Новий президент схильний приділяти більше уваги внутрішнім реформам, а не зовнішній політиці. Зеленський, зокрема, не читає Заходу лекцій про те, як тому захищати Україну (що час від часу робив Порошенко).

Це сприймається на Заході позитивно, хоча й може приховувати певні ризики.

Та складно заперечити, що президентська каденція Зеленського припала на період, коли поточна агресія Росії меншою мірою визначає підтримку України, а більшою – її визначають власне досягнення України. Це може видаватися несправедливим, але такими є нові настрої на Заході. Вони доволі очевидно проявилися в кроках на кшталт безумовного повернення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи, підтриманого абсолютною більшістю урядів у ЄС.

Інша помітна відмінність Зеленського від Порошенка – це відсутність досвіду в дипломатії.

Зокрема, через це йому властивий значно менш формальний підхід до спілкування з іноземними лідерами. Особистий стиль Зеленського посилюється його прагненням бути відмінним від старої еліти, "не стати одним з них", через що його коментарі часом звучать на межі дипломатичної практики.

Приміром, під час свого першого закордонного візиту до Брюсселя Зеленський назвав президента Європейської комісії Жана-Клода Юнкера "класним дядьком". Порошенко ніколи б не дозволив собі такого формулювання.

З іншого боку, чи образило це Юнкера, який також не надто переймається дотриманням дипломатичного етикету? Напевно ні. І це стосується не лише чинного президента ЄК. Президент США, прем’єр Великої Британії - це далеко не повний список тих, хто схильний до неформальних жестів у політиці.

Реалії є такими, що цей підхід у світовій політиці перетворюється радше на норму. New Normal - слід звикати до такого формулювання в аналізі сучасної дипломатії. Головний виклик тут - не образити ті держави і тих політиків, які, попри світові тенденції, дотримуються консервативних підходів у міжнародному спілкуванні. 

Зе-команда та зовнішні справи

"Слуга народу" формуватиме наступний уряд, що дасть Зеленському величезну владу: дехто побоюється її, як "некерованої ракети". Між тим, відсутність власного досвіду в Зеленського безперечно означає, що президентська команда та радники істотно впливатимуть на його порядок денний. 

Одне з головних сподівань з боку міжнародних партнерів України (як і багатьох виборців) полягає в тому, щоб Зеленський довів незалежність від впливу олігархів, особливо Ігоря Коломойського. 

Багатьох партнерів України тривожить надто активна історія його співпраці з новим президентом. Зараз в українських та міжнародних судах слухаються сотні справ стосовно процедури націоналізації ПриватБанку, визнання пов’язаних осіб та повернення Коломойським боргів державі, що вклала близько $6 млрд доларів у порятунок установи. Те, як президент Зеленський поводитиметься зі справою "Привату", багато в чому буде сигналом міжнародним партнерам, чи проходить новообраний президент тест на незалежність від олігарха Коломойського.

Призначення Андрія Богдана (особистого адвоката Коломойського і держслужбовця за президентства Януковича) на посаду голови Офісу президента України (ОПУ) викликає запитання. Стратегічні партнери України в США та ЄС вже неодноразово попереджали Зеленського, що вибір Богдана шкодить його репутації.

Водночас те, наскільки принциповим Вашингтон буде у цьому питанні - залишається незрозумілим. Зокрема, повірений у справах США Вільям Тейлор публічно оголосив, що Штати і надалі відкрито виступають проти посилення Коломойського, та водночас не мають заперечень щодо призначення Богдана. Однак чи означає ця заява відмову США від непублічного впливу на Київ з цього приводу - поки що говорити зарано.

Але у Зе-команді є і ті призначення, що від початку викликали лише схвальні відгуки. 

Зокрема, Вадима Пристайка у якості заступника голови ОПУ та, фактично, зовнішньополітичного радника Зеленського ключові партнери України зустріли з неабияким ентузіазмом. 

Пристайко є кар’єрним дипломатом із досвідом роботи послом у Канаді, очільником місії України при НАТО та заступником міністра закордонних справ. Він є рішучим прихильником європейської та євроатлантичної інтеграції, що свідчить на користь обіцянки Зеленського зберегти інтеграцію стратегічним курсом для України.

Позитивним сигналом було й призначення Руслана Рябошапки заступником голови ОПУ з правового блоку, адже реформа правосуддя і боротьба з корупцією є з-поміж основних пріоритетів України та її партнерів. Зараз Руслана Рябошапку називають найімовірнішим кандидатом на посаду генерального прокурора.

Схвальною також була реакція на призначення Олексія Гончарука заступником голови ОПУ з економічних реформ. Зараз президентський офіс розглядає його серед топових кандидатів у прем’єр-міністри.

А от призначення людей без досвіду в держапараті, як от Сергія Шефіра та Сергія Трофімова до ОПУ або Івана Баканова до СБУ, сприймають стриманіше. Останній заслуговує особливої уваги, адже з огляду на амбіції України щодо членства в НАТО реформування СБУ є одним з головних пріоритетів. 

Цікаво, що при цьому чимало західних дипломатів позитивно поставилися до призначення Баканова як "людини з добрими намірами", однак і вони визнають, що реформування СБУ буде для нього справжнім викликом.

ЄС і НАТО: як мете нова мітла?

Попри тривалі й глибокі відносини між Україною та ЄС, політичні взаємини, фактично, будуть перезапущені з нуля. Угода про асоціацію однозначно залишиться в центрі цих відносин, але через зміну влади як в Україні, так і в ЄС формат розмови неминуче зміниться.

Попередник Зеленського мав щирих прихильників України на верхівці європейської влади. Дональд Туск та Валдіс Домбровскіс підтримували Порошенка та Україну, попри опозицію в ЄС. Україна мала неабияку підтримку в Європарламенті завдяки зусиллям Ребекки Гармс, Ельмара Брока, Єжи Бузека та інших. Чимало з них (в тому числі Брок та Гармс) не балотувалися знову, тож їх не буде в новому складі ЄП. 

За цих умов основним завданням Зеленського та його команди буде налагодження гарних взаємин з новим керівництвом ЄС та пошук союзників в інституціях Євросоюзу.

При цьому президент, схоже, налаштований зосередитися радше на реформах, аніж на зовнішньополітичних амбіціях на кшталт публічної кампанії за членство України в ЄС - хоча й заявляє, що інтеграція до Євросоюзу залишається одним із пріоритетів. Таке фокусування вітають у Брюсселі, але перш ніж хвалити Зеленського, воліють побачити результати. 

До того ж втома стосовно України в країнах ЄС посилюється, й дедалі більше гравців сумніваються в доцільності санкцій проти Росії. Відверті заклики зняти їх створюють складніше середовище для Зеленського. Це означає, що йому не варто чекати безумовної підтримки ЄС, як чогось очевидного та належного. 

З іншого боку, як висловився один західний дипломат, "це більше втома від Порошенка, аніж від України".

Як і США, ЄС чекає від нового президента фокусування на боротьбі з корупцією, реформуванні енергетичного сектора і, звісно ж, деолігархізації. Можна бути певним, що питання незалежності (чи залежності) від олігархічного впливу переслідуватиме Зеленського протягом усієї каденції. 

В економіці найскладнішим викликом буде скорочення дефіциту торгівлі з ЄС, що станом на 2018 рік зріс майже до 3 млрд євро. Також нова влада каже про потребу переглянути норми Угоди про асоціацію. І хоча немає гарантій, що ЄС погодиться на всебічний перегляд, але є підстави чекати бодай якихось змін у безмитних квотах.

А от інтеграція до НАТО, на відміну від ЄС, не звучала серед пріоритетів на минулих виборах, хоча і кандидат Зеленський, і партія "Слуга народу", коли їх публічно питали про це, відповідали, що підтримують шлях до Альянсу. 

Призначення Вадима Пристайка, який донедавна був послом України при НАТО, стало добрим сигналом для відносин між Україною та Альянсом. Однак, на жаль, українські амбіції не збігаються з поглядами НАТО щодо формату відносин з Україною. Наразі союзники не готові до кроків на зближення з Україною. Зокрема, надання Плану дій щодо членства (ПДЧ) однозначно не є на порядку денному.

Для НАТО визначальними та показовими будуть кілька кроків нової влади. 

Це, зокрема, призначення нового міністра оборони, реформування СБУ і вибір нового міністра закордонних справ (найімовірніше, цю посаду обійме Вадим Пристайко, що стане однозначним позитивом). Від Верховної ради чекають голосування за чотири законопроекти в межах закону про національну безпеку України: про комітет ВР з нагляду над діяльністю СБУ та розвідувальних служб, реформування СБУ, розвідку та управління державною таємницею і засекреченою інформацією. Насамкінець, має бути відповідь на цьогорічний скандал в Укроборонпромі: від нового президента чекають реформування ВПК і закупівель в оборонній галузі.

США: безпека понад усе

Хоча перші три візити Володимира Зеленського були до європейських столиць, відносини зі США належать до пріоритетів. 

Зеленський, як і Порошенко, розглядає США здебільшого з безпекової точки зору та вважає союзником у стримуванні Росії. Зокрема - як і свого часу Порошенко - під час кампанії він виступав за участь США у переговорах про пошук рішення стосовно окупованого Донбасу. Проте вже зрозуміло, що підстав для будь-якої інституціоналізації ролі США в переговорному процесі немає. Вашингтон буде й далі дотримуватися позиції, за якою європейські справи є компетенцією, насамперед, європейських країн.

Справжнім випробуванням для Зеленського у відносинах зі США буде деолігархізація політики. Від американців ще лунатимуть запитання щодо призначень, котрі суперечать цьому курсові.

Найбільшим викликом у відносинах між Києвом і Вашингтоном в середньостроковій перспективі буде те, як Україні не опинитися в центрі уваги в контексті майбутніх виборів у США. На жаль, така перспектива можлива завдяки генпрокурору Юрію Луценку, що анонсував дивне розслідування "втручання України в американські вибори 2016 року" і діяльності газової компанії "Бурісма", до ради директорів якої входить син Джо Байдена. Адвокат Трампа Руді Джуліані на певний час захопився цим, генеруючи заголовки в ЗМІ. 

Тепер Україна мусить здійснити дуже делікатну дипломатичну роботу, щоб першого візиту Зеленського до Вашингтона не зіпсували безпідставні звинувачення Джуліані. 

На щастя, увага до цієї історії послабилася, тож вона, хочеться вірити, не спричинить відкладання повномасштабної зустрічі лідерів країн.

Росія: зміни без змін

Основна мета Москви полягала в тому, щоб Порошенко програв, але, очевидно, Кремль не мав особливого плану для періоду після зміни влади. Сподівання деяких представників міжнародної спільноти, що зміна президента зможе змінити політику Росії щодо України, звісно, виявилися безпідставними. Понад те, одразу після перемоги Зеленського Росія вдалася до низки агресивних заходів, які знищили будь-яку надію, що післявиборчий період може початися з чистого аркуша.

Росія не змінить стратегії стосовно України. Москва й далі має на меті перешкоджати її наближенню до європейських та євроатлантичних інституцій. Навіть якщо Зеленський піде на істотні поступки, це не вплине на довгострокову стратегію Москви щодо України.

Наразі Росія обрала вичікувальну позицію. 

Хоча Зеленський здебільшого продовжує лінію попередника, він пообіцяв інший підхід до управління конфліктом на Сході України. Однак простір для таких дій обмежений. Тому українська влада вирішила, фактично, відкрити "паралельний трек" для врегулювання конфлікту на Донбасі. 

Це і розведення сил на окремих ділянках, як-от в районі Станиці Луганської, і модернізація КПП на лінії зіткнення, і спрощення процедури отримання пенсій українцями, що живуть на окупованих територіях, і підтримка інфраструктурних проектів на Донбасі. Розглядається також припинення скасування рішення РНБО від березня 2017 року про повну зупинку транспортного сполучення з окупованою територією в обмін на повернення власникам підприємств, "націоналізованих" окупаційними режимами, тощо.

Такі кроки надсилають змішані сигнали за кордон. 

З одного боку, Київ намагається довести, що прагне прогресу у врегулюванні конфлікту. З іншого – такі кроки можуть створювати ілюзію, що Київ готовий на поступки Росії. 

Чимало політичних опонентів критикують Володимира Зеленського, що саме створення цієї ілюзії спровокувало зміщення підходів західних партнерів та "потепління" у відносинах Заходу із Росією. Мовляв, саме через це представники США та країн ЄС більш не інформують українських колег про контакти з Росією так само системно, як це було за Порошенка. До того ж, початок президентства Зеленського збігся в часі з поверненням повноважень російській делегації у ПАРЄ. 

Звісно, в оточенні Володимира Зеленського такі припущення категорично відкидають.

Але подолання цієї проблеми - і інформаційної, і дипломатичної - лишається викликом для Зе-команди як на зовнішньому фронті, так і на внутрішньому. 

Нині чи не найважливіший актив Зеленського в очах міжнародних партнерів - це неймовірно високий кредит довіри всередині країни, який відображено в 73% підтримки на виборах. Та по завершенню ста днів на президентському посту виборці очікують від президента Зеленського звіту про результати роботи, в тому числі на зовнішньополітичному полі. 

Чи вдасться йому зберегти свій безцінний актив після того, як "медовий місяць" з країною завершено, - стане зрозуміло вже зовсім скоро.

Автори:

Агентство стратегічних комунікацій TRUMAN,

Центр "Нова Європа"

Дослідження в рамках щоквартального аналітичного проєкту "TRUMAN Index"