"Американская растяжка" Зеленского: что происходит с Трампом и что должна делать Украина
За два дні "на полях" Генасамблеї ООН має відбутися перша зустріч Дональда Трампа та Володимира Зеленського, якої Київ прагнув вже кілька місяців поспіль.
У ці дні до Нью-Йорка з’їжджаються лідери або урядовці з більшості держав світу, а у будівлі ООН відбуваються сотні двосторонніх зустрічей високого рівня – тож ці переговори мали би зацікавити лише тих, хто слідкує за українсько-американськими відносинами. Однак на тлі нинішнього скандалу, який вже кілька днів лишається темою номер один у Сполучених Штатах, зустріч Трамп-Зеленський стає ледь не ключовою подією, до якої прикута увага і журналістів, і навіть пересічних американців.
Назва нашої держави лунає у кожному випуску новин у США. Команда Трампа вже не приховує, що чекає від України розслідування дій колишнього віцепрезидента Джо Байдена, головного конкурента Трампа у боротьбі за посаду президента.
До України надходить шквал запитів від американських ЗМІ – але Київ їх немов не помічає.
І правильно робить.
У МЗС та на Банковій обрали єдину безпечну для держави тактику – мовчання. І дуже хотілося б, щоби й інші політичні гравці утрималися від бажання "дістати шашку" та "допомогти Україні", бо необережні дії можуть мати катастрофічні наслідки.
Про загрози, наслідки скандалу та про те, що ж насправді говорив Трамп Зеленському – у статті "Європейської правди".
Хто кому Байден і до чого тут корупція
Дуже коротко нагадаємо про те, чому американську політику лихоманить. Пресі стало відомо про розслідування, яке ведеться за скаргою неназваного держслужбовця проти Дональда Трампа: президента підозрюють у просуванні власних політичних інтересів під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським.
"Європейська правда" вихідними детально розписала те, що відбувається у США.
ЗМІ стверджують, що Трамп нібито вимагав від українського колеги розпочати кримінальне розслідування проти свого головного конкурента на президентських виборах Джо Байдена або ж його сина Хантера. За припущеннями медіа, лідер США також міг шантажувати Зеленського.
Щоби підтвердити або виключити таку можливість, конгресмени вимагають надати їм доступ до записів розмови. А можливість імпічменту Трампа знову обговорюється всерйоз.
Та підвалини нинішньої кризи були закладені ще 5,5 років тому, причому сталося це в Україні.
18 квітня 2014 року холдинг Burisma, найбільший приватний газовидобувник України, оголосив, що до ради директорів компанії увійшов Хантер Байден. Було очевидно, що призначення має суто політичний характер: новий директор (!) компанії взагалі не мав досвіду в нафтогазовій сфері, але мав інший "актив" – його батько Джо Байден був віцепрезидентом США.
Важливий момент: досі не зрозуміло, чи був Хантер реальним лобістом і "зв’язковим" із Білим домом, чи тільки видавав себе за такого. Його батько наполягає, що жодного разу не говорив із сином про справи Burisma. Команда Трампа досі не навела жодної ілюстрації того, де Байден лобіював би інтереси цієї компанії (а ті аргументи, які вони наводять, просто суперечать логіці).
І хоча із певністю на 100% про винуватість чи невинуватість Байдена не можна, та є й інший реальний сценарій: Хантера могли ввести у Burisma без згоди та без відома батька. Адже в українських реаліях наявність гучних імен серед керівників кампанії сама по собі може стали "парасолькою" для бізнесу. Одночасно з Байденом, до слова, ще одним директором цієї компанії став експрезидент Польщі Александр Квасневський.
А підстав очікувати проблем після зміни влади в Україні у "Бурісми" було вдосталь. Достатньо того, що її кінцевим власником називають скандального "регіонала" Миколу Злочевського, який за Януковича очолював Мінекології – відомство, яке виділило його компаніям ліцензії на розробку кількох родовищ, стверджує проєкт PEP.
У 2014 році дії компанії та самого Злочевського справді стали підставою для кількох розслідувань, які, втім, за генпрокурора Шокіна були тихо закриті. І хоча згодом, за сприяння Байдена, Порошенко звільнив Шокіна з посади, та притягнути міністра часів Януковича до відповідальності досі не вдалося.
Коли мовчання – золото
Скандал навколо розмови Трампа із Зеленським вирує у США від минулого тижня.
І за весь цей час в американських медіа не з'явилося жодного, навіть найменшого коментаря з Банкової. Лише в суботу ввечері тамтешні ЗМІ поширили цитату міністра закордонних справ Вадима Пристайка з його інтерв’ю "Громадському".
Міністр заявив, що не коментуватиме зміст президентських переговорів, включаючи ті дані, які вже потрапили в ЗМІ. "Була розмова, розмови бувають різні, лідери мають право обговорити всі проблеми, які існують. Ця розмова була довгою, дружньою і торкалася багатьох питань, на які треба було давати досить серйозні відповіді", – сказав він, додавши, що не вважає коректними припущення про шантаж України з боку Трампа.
Хтось скаже, що це – розмита відповідь. Вже доводиться чути, мовляв, Україна "повинна мати позицію", "має скористатися ситуацією".
Але це не так. Бувають моменти, коли найкраща тактика – це мовчання.
Україна у жодному разі не має втручатися у це протистояння, щоби навіть ненавмисне не підіграти ані Трампу, ані Байдену. Або, якщо точніше, жодній з двох партій – ані демократам, ані республіканцям, бо це може зруйнувати існуючу двопартійну підтримку нашої держави у США.
На щастя, в МЗС це розуміють. І на Банковій, за нашими даними, також. А тому мовчання України у цій історії є свідомою та єдиною правильною тактикою.
"Ті люди, які займаються українсько-американськими відносинами, розуміють, що ми завжди намагалися цінувати допомогу від обох партій, ця допомога дозволяла нам гарантувати, що зі зміною адміністрації у нас не зміняться пріоритети у відносинах з США", – заявив у тому ж інтерв’ю Пристайко.
Про що ж говорили Трамп і Зеленський?
Спершу – коротко про те, що ж все-таки звучало, а чого не звучало у розмові Трампа із Зеленським. Із власних джерел "Європейська правда" має підтвердження того, що у телефонній розмові Трамп справді піднімав питання Байдена та справді рекомендував українській владі співпрацювати зі своїм адвокатом та довіреною особою Руді Джуліані для розслідування дій колишнього віцепрезидента.
Але чи був шантаж? Чи була категорична вимога?
Автор цих рядків має всі підстави припускати: ні, не було.
Зокрема, Трамп напевно не погрожував Зеленському загальмувати військову допомогу Україні в обмін на розслідування, як про це пишуть у США антитрампівські видання. Принаймні, на Банковій ще місяць тому не знали напевно, чому ця допомога заблокована (а у разі прямих вимог від Трампа – знали б це).
Крім того, Дональд Трамп не міг не знати, що розшифровки усіх його міжнародних переговорів потрапляють і до Держдепу, і до розвідслужб, для того щоби вони згодом виконували лінію, задану президентом. А отже, було би дивно, якби він пішов на відкритий шантаж.
І, зрештою, президентові США не потрібно напряму тиснути на свого співрозмовника – чи то Зеленського, чи будь-кого іншого. Натяків більше ніж достатньо. А для донесення "делікатних побажань" у нього є Руді Джуліані, який саме для цього зустрічався з радником Зеленського Андрієм Єрмаком.
Тому не дивно, що Трамп вже натякає: він може оприлюднити стенограму своєї розмови з українським президентом.
Як не програти у великій грі
Та головне питання: як убезпечити інтереси України? Як зробити так, щоби ми не стали розмінною монетою у великій битві між демократами та республіканцями, яка розгоряється вже зараз, на шляху до президентських виборів 2020 року?
Перша порада вже прозвучала: ми маємо максимально дистанціюватися. Не робити заяв. Не втручатися у внутрішні американські розбори, навіть якщо там звучить згадка про Україну, про Зеленського чи про представників минулої влади.
І ця порада стосується не лише ОПУ та МЗС (де вже зараз діють цілком правильно), а й усіх інших політиків.
Підтримавши одну зі сторін, Україна, безсумнівно, програє – хай хто би не виграв на наступних виборах у США.
Згадайте, найжорсткіші американські санкції проти Росії, а також найпотужніші програми допомоги нашій державі затверджуються лише завдяки тому, що в Конгресі за них голосують і демократи, і республіканці.
Саме двопартійна підтримка гарантує те, що США лишаються на нашому боці. І навіть тоді, коли президент не бажав би зайвого загострення відносин із Путіним, одноголосний тиск з Конгресу не лишає йому іншого вибору.
Звідси випливає і друга порада: жодних розслідувань "на прохання Вашингтона".
За даними ЄвроПравди, цю тактику Київ також підтримує, а Зеленський, подейкують, у тій самій телефонній розмові чітко пояснив, що він не має права і можливості впливати на суд чи на прокуратуру.
А якщо США мають підстави для підозри на адресу Байдена, американська юстиція може сама розпочати розслідування. І якщо генпрокурор США Вільям Барр (до речі, соратник Трампа, призначений ним на посаду на початку 2019 року) офіційно звернеться до Києва за правовою допомогою, попросить про певні слідчі дії чи допити в рамках американського розслідування, то невже йому хтось відмовить? Адже ми віримо у чесність американського правосуддя, і американських виборів – так само, може пояснювати офіційний Київ на кожній зустрічі.
Чи є загрози для України за цієї тактики? Швидше за все, ні. Бо протиставити їй Трампу немає чого.
Ба більше, у нинішній ситуації для Білого дому невигідно "карати" Україну.
Навіть якщо Трамп з інших причин, не пов’язаних із "Байденгейтом", захоче зменшити рівень співпраці з Києвом – то напевно не ризикне це зробити. Бо американські ЗМІ напевно сприймуть це як "помсту". А кому потрібен ще один скандал дорогою до президентських виборів?
І навіть якщо президент США після цієї історії десь глибоко в душі буде злий на Україну, то все одно не зможе продемонструвати свої почуття.
Отже, попри неймовірно гучний скандал у США, зустріч Зеленський-Трамп все одно відбудеться. І, напевно, навіть буде успішною. А співпраця наших держав і далі розвиватиметься.
Але все це матиме місце за однієї умови: якщо Україна не робитиме помилок і залишиться в стороні від американської внутрішньополітичної бійки.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"