Зустріч міністрів оборони держав-членів НАТО та його партнерів, яка відбулася цього тижня в Брюсселі, була присвячена питанням, не пов’язаним із нашою державою – йшлося про Афганістан, Сирію, Туреччину тощо.

Та перед початком засідання генсек Єнс Столтенберг несподівано заявив, що говоритимуть і про Україну. Альянс має намір домовитися про нові програми підтримки України, уточнив посадовець. 

Згодом з’ясувалося, що на порядку денному – справді масштабні зміни. Міністр оборони України Андрій Загороднюк, який брав участь у зустрічах в Брюсселі, повідомив про досягнуту домовленість щодо нового формату взаємодії між Україною та НАТО.

В уряді кажуть навіть про "перезапуск" роботи з Альянсом.

Як з’ясувала "Європейська правда", ця домовленість не була спонтанною. Її підготовка та обговорення триває щонайменше від вересня, від першого робочого візиту віцепрем‘єра Дмитра Кулеби до Брюсселя, а офіційно Альянс має повідомити про такі плани наступного тижня, під час візиту Північноатлантичної ради до Києва.

Ми розібралися у тому, що саме зміниться, що залишиться незмінним та чи варто чекати у новому форматі дискусії про ПДЧ.

Що це за формат?

Наразі відомі лише загальні характеристики рішення НАТО; його документальне оформлення почнеться згодом, пояснив Загороднюк.

Джерела ЄП уточнюють: деталі нового підходу ще обговорюються між союзниками до його офіційного затвердження. Між тим, принципове рішення вже ухвалене. У Альянсі навіть визначили кандидатуру керівника, який має керувати новим, об’єднаним форматом взаємодії з Україною. Цей посадовець чудово знайомий із потребами України і навіть вільно володіє українською мовою, від українських колег доводилося чути про нього винятково позитивні відгуки.

Цікава деталь: за словами кількох джерел ЄП, ідея про зміну формату взаємодії виникла у Києві і Брюсселі приблизно одночасно.

Україна прагнула придумати якісь нові практичні механізми поглиблення інтеграції, які дозволили би обійти дискусію про ПДЧ (адже будь-які згадки про цей формат сприймаються союзниками негативно), і, в ідеалі, перейти до виконання цього плану без його офіційного затвердження.

У той самий час у Північноатлантичному альянсі з’явилася ідея глобального перегляду програм взаємодії з усіма стратегічними партнерами, не лише із нами. Українська пропозиція цілком співпала із цими планами. Як результат, в Брюсселі вирішили, що Україна стане першою державою, на якій Альянс випробовуватиме нові підходи.

Досі ця підготовка велася непублічно, хоча натяки про підготовку масштабних змін вже лунали від українських посадовців (приміром, днями Кулеба повідомив, що в Україні буде створена система моніторингу "натівських" реформ).

Що ж зміниться на практиці?  Наявна наразі інформація дозволяє окреслити два виміри.

Перший – це зміна формату допомоги Україні з боку НАТО.

Другий – це зміна підходів до того, як Україна буде адаптувати стандарти НАТО у власних збройних силах, та, особливо важливо – як Альянс перевірятиме, чи досягла Україна так званої "оперативної сумісності", тобто відповідності натівським стандартам.

"Україна перейде на стандарти НАТО до 2020 року"

Цитату, наведену вище, ми чули неодноразово. Від початку президентства Порошенка  це було одним з ключових політичних гасел, яке, на жаль, не вдалося втілити.

Про причини цього можна сперечатися, але фактом є те, що дипломати, в тому числі тодішній посол України при НАТО Вадим Пристайко, і у 2017, і у 2018 році попереджав, що досягти цієї мети Україна не зможе.

І питання не лише у швидкості змін у ЗСУ.

Досі залишалося невизначеним навіть те, яку кількість стандартів НАТО (так званих STANAG) має впровадити Україна, щоби говорити про повну оперативну сумісність своїх збройних сил із натівськими.

В НАТО діє близько 2000 рекомендаційних стандартів, але потреба їх впровадження дуже відмінна від однієї держави до іншої (тому жоден член Альянсу не запровадив у своє законодавство усі STANAG’и!)

Є три головні зміни, які передбачаються за нового формату.

По-перше, Україна та НАТО мають спільно визначити, які стандарти потребують впровадження.

По-друге, мають бути складені погоджені із НАТО "дорожні" карти запровадження кожного із тих стандартів, які будуть рекомендовані Україні, причому ці документи будуть публічними (тобто у більшості випадків буде можливий також паралельний громадський моніторинг). Як обіцяє Загороднюк, буде ухвалений також графік впровадження кожного зі стандартів.

По-третє, передбачений механізм спільної із НАТО оцінки того, чи Україна справді виконала кожен із пунктів.

Слово "спільно" тут ключове.

Бо воно означає, що Альянс офіційно підтверджуватиме просування України дорогою до повної оперативної сумісності.

"Наша мета – зробити погоджену мапу стандартів, і якщо ми її виконуємо – то можемо говорити, що ми повністю сумісні", - пояснила Аліна Фролова, заступник міністра оборони.

"Нам від Альянсу потрібна практична підтримка – із методологіями, радниками, які нам дадуть можливість розпланувати впровадження кожного стандарту. Крім того, буде сформована група, яка буде перевіряти виконання цих планів, яка має засвідчувати: ось ця конкретна система взаємосумісна з Альянсом", - розповів Загороднюк.

Що не так із допомогою Україні?

"Перш за все ви (себто Україна - ЄП) маєте нашу потужну політичну підтримку, - пояснював цього тижня журналістам у Брюсселі генсек НАТО Єнс Столтенберг. - Ми також надаємо практичну підтримку Україні. У нас є різноманітні трастові фонди, щоби надавати допомогу у модернізації збройних сил, безпекових структур" (відео із його поясненнями із українським перекладом можна переглянути на Youtube-каналі  "Європейської правди").

Те, що він сказав, є абсолютною правдою. Союзники виділяють на допомогу Альянсу чимало ресурсів. Однак навіть експертам  непросто відповісти на запитання про те, якими є обсяги допомоги НАТО і, головне, яким був її вплив, що змінилося на практиці?

Попри це, нинішня ситуація не задовольняє ані Київ, ані Брюссель.

Причому варто наголосити: йдеться зовсім не про славнозвісну українську корупцію. Трастові фонди НАТО, приміром, взагалі не надходять до України у грошовій формі – їх витрачають самі держави-члени. Просто часом допомога надходить не та, і не там, де цього потребують ЗСУ – навіть просто через координації та узгодження потреб.

 За деякими програмами громадськість взагалі не знає, яким є результат. Наприклад, трастові фонди. Який ефект вони здійснили? Чи вони виправдовують наші очікування? Наприклад, трастовий фонд з логістики – є питання щодо його ефективності, це якщо дипломатично говорити. Хоча він мав на меті повну реформа складської логістики в ЗСУ", - поділився Андрій Загороднюк.

І тому реформа системи допомоги – ще одна, і навіть масштабніша складова нової системи відносин Альянсу та України.

Як розповідають джерела "Європравди", цього року у НАТО провели аудит допомоги Україні, який показав, що її адміністрування (штат в Брюсселі та у Києві) з’їдає непропорційно багато коштів, і водночас ускладнює координацію різних проектів.

Тому ключова зміна – об’єднання усіх програм та форматів взаємодії під однією "парасолькою". 

"Зараз у нас є трастові фонди, є програми в рамках окремих ініціатив, таких як Building integrity, Defence education enhancement program, Програма професійного розвитку, є програма "Наука заради миру і безпеки", є взаємодія по лінії генштабу, є взаємодія з агенцією НАТО з питань підтримки і постачання, є взаємодія з командувачем об’єднаними силами НАТО в Європі, взаємодія по силах спецоперацій, по стратегічних авіаперевезеннях тощо.

Так от, тепер все це ми упакуємо в один план нашої взаємодії з НАТО",  - пояснив журналістам заступник міністра закордонних справ Єгор Божок, який супроводжував Загороднюка в Брюсселі.

За його словами, нова програма, офіційна назва якої ще не погоджена, буде базуватися на КПД - "Комплексному пакеті допомоги", який діє з 2016 року, та матиме єдиний секретаріат в Брюсселі та Києві.

Україна має визначити пріоритети, за якими вона очікує на надання допомоги. І ось тут, схоже, між сторонами немає одностайності. 

Колишня віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка також знає про плани НАТО реформувати взаємодію з Україною, розповіла, що Альянс запропонував Україні визначити 5 пріоритетів, що вона вважає недостатньою кількості: "а в нас нагальних завдань, в порівнянні з іншими державами, більше, тому питання в тому, як Україна зараз відстоїть ширший пакет для себе".

Що з ПДЧ?

Якщо підсумувати викладене вище, стає очевидним, що перехід на новий формат взаємодії з НАТО є безумовно вигідним для України. 

Дорожня карта адаптації стандартів із спільним моніторингом та оцінкою - якщо вона буде створена саме у цьому вигляді - зніме різночитання щодо того, чи рухається Україна у цьому напрямку, і чи виконали ми своє "домашнє завдання". Нова система допомоги збільшить практичну користь натівської підтримки. Єдиний координаційний центр має виключити історії (які, на жаль, траплялися), коли союзник надає ЗСУ допомогу, яка армії просто не потрібна.

Однак, як вже йшлося на початку, про ухвалення ПДЧ для України у Альянсі говорити відмовляються. Перехід на новий формат цього жодним чином не змінить.

А тому позиція чинної влади про те, що ближчим часом Київ не буде просити Альянс про План дій щодо членства - лишиться чинною. 

Зараз в уряді кажуть, що "вважають чинною" стару заявку на ПДЧ, подану ще у 2008 році, і саме тому не планують подавати нову. Це пояснення звучить дуже штучно і непереконливо, воно радше схоже на спробу "відбитися" від звинувачень опозиції (так, у 2008 році Україна просила НАТО про ПДЧ, але відтоді змінилося геть усе, тому без підтвердження старої заявки її просто не розглядатимуть!).

Але складно не погодитися із тим, що шанси на отримання Україною ПДЧ - чи то цього року в Лондоні, чи то наступного - дорівнюють нулю. 

І питання не лише у німцях чи французах - не забуваймо про опір Угорщини, яка давно оголосила, що блокуватиме таке рішення до вирішення освітнього конфлікту. А тому і в Брюсселі, і в дружніх до України столицях українським урядовцям та експертам наполегливо радять не стукати у стіну, у якій поки що навіть немає дверей. 

Бо є інший шлях: спершу зблизитися із Альянсом; досягти повної сумісності; реформувати і армію, і цивільні безпекові структури, підвищивши їх ефективність; налагодити співпрацю із Альянсом там, де це тільки можливо. І одного дня, коли політична картина у Європі зміниться, наш вступ буде можна буде провести одним швидким рішенням. 

Бо по суті ми можемо виконати ПДЧ, навіть не отримавши його офіційно. 

Для цього ще за часів Порошенка Україна змінила підхід до Річних національних програм: тепер вони пишуться за зразком тих Планів дій щодо членства, які виконували нові члени НАТО.

Саме цей підхід планує продовжувати і чинний уряд - принаймні, про це неодноразово заявляв віцепрем’єр Кулеба.

А новий формат співпраці з Альянсом, який передбачає перевірку досягнутого Україною, однозначно вписується у цей план.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", 

Брюссель