На початку року посол Польщі в Україні Ян Пєкло завершив свою роботу в Києві. Його зусилля з пошуку компромісу поміж Києвом та Варшавою тоді суперечили курсу Польщі на жорсткий діалог з Україною з питань історії. 

Напередодні завершення каденції ЄвроПравда опублікувала велике інтерв'ю з послом. Зараз, коли Ян Пєкло не зв'язаний офіційною посадою, він може дозволити собі більш гострі висловлювання. Тож ми не могли оминути можливість ще раз обговорити шляхи виходу з "історичної суперечки", ризики проходження до польського Сейму "друзів Путіна", а також розклади на президентських виборах у сусідній країні. 

Розмова відбулася з нагоди чергового засідання Форуму "Україна-Польща", який у партнерстві проводять Міжнародний фонд "Відродження" та Фонд ім. Стефана Баторія.

Нормандські переговори

Для нас ситуація виглядає досить тривожною. Очевидно, що сторони вже мають попередні домовленості, адже інакше дата зустрічі не була б узгоджена.

Але що входить у ці домовленості, досі залишається таємницею для нас. Також й українське суспільство не має інформації про стратегію своєї ж влади.

Такий брак комунікацій може додатково загострити протистояння між президентом та громадянським суспільством, що на руку в першу чергу Москві.

Ризики зміну курсу щодо України після виборів до Сейму та Сенату

Говорити про зміну курсу підстав поки немає.

Єдиний факт, який може стати проблемою, – проходження до Сейму блоку "Конфедерація". Це об’єднання націоналістичних партій – будемо відверті, – досить неприязних до України. І досить проросійських.

Втім, і в цьому може бути певна користь. Принаймні, у попередньому складі Сейму друзі Путіна атакували українсько-польські відносини з різних флангів. Тепер вони зібрані на одному – і, можливо, це спростить протистояння з ними.

У будь-якому разі зараз немає підстав говорити про зміну курсу Варшави щодо України. Польща продовжує підтримувати територіальну цілісність України, її членство в НАТО та ЄС, а також українські реформи, включаючи реформу самоврядування, яку ми вважаємо однією з найважливіших.

У цих питанням ми бачимо повне єднання як правлячої партії "Право та справедливість", так і опозиції. Принаймні, ключової опозиційної сили "Громадянська платформа". Саме тому той факт, що опозиція взяла більшість у Сенаті та матиме там свого спікера, не змінить нічого у відносинах з Україною.

Президентські вибори у Польщі

Рішення Дональда Туска відмовитися від участі в президентських виборах викликало певне розгублення всередині опозиції.

Одночасно його призначення на посаду голови ЄНП, швидше за все, не матиме істотного впливу на польську політику.

Саме тому рішення Туска швидше завдало удару по шансах опозиції. Ми вже бачимо декілька осіб, які претендують там на лідерство. І не виключено, що до моменту виборів опозиція підійде в більш роз’єднаному стані, аніж є зараз.

Антиукраїнські провокації у Польщі

Дуже тішить, що цьогорічні вибори – як до національного, так і до Європейського парламенту, – пройшли без антиукраїнських провокацій.

Однак, звичайно, це не має нас занадто заспокоювати, адже існує одна країна, яка дуже не хоче нашого порозуміння. Йдеться про Російську Федерацію. Вона робила це сторіччями і наразі продовжує робити це.

Яскравий приклад – напад на українські поховання на кладовищі у Пікуліце. Російська агентура не спить – і в Польщі, і в Україні. І треба бути готовими до того, що подібні провокації матимуть продовження.

Візит прем’єра Моравецького до України

Потреба у такому візиті очевидна. Хоча б тому, що співпраця на такому рівні потрібна обом країнам.

Те, що візит досі не відбувся – дуже прикра ситуація. І якщо раніше її можна було пояснити політичними причинами, зокрема, наближенням виборів, то тепер ця причина вже неактуальна.

Тому варто очікувати, що сторони якнайшвидше узгодять дати – і зустріч прем’єрів нарешті відбудеться. Це має статися вже наступного року. Принаймні, перешкод для цього вже немає.

Скасування Україною мораторію на пошукові роботи стало зняттям останнього фактора, що блокував цю зустріч.

Додаткові вимоги Польщі до України

Певні пропозиції, будемо відверті, навіть дивують.

Взяти, наприклад, вимогу про повернення львівських костелів католицькій громаді міста. Це аж ніяк не є проблемою Польщі. Це проблема Римо-католицької церкви в Україні, члени якої є громадянами України.

Очевидно, що у цій суперечці Польща формально не є стороною.

І хоча за час, коли Львів був у складі Польщі, там було побудовано багато сакральних споруд, які є нашим спільним культурним надбанням – і саме тому Польща і зараз вкладає чималі кошти в їх реконструкцію, – варто робити це, не стаючи зацікавленою стороною.

Що стосується проблеми левів на Личаківському цвинтарі, то варто визнати: ситуація, коли проблема досі не вирішена, а леви, хоча й знаходяться на своєму історичному місці, проте упаковані у дерев’яні щити, є шкідливою для нас усіх. Адже це спонукає до провокацій осіб, зацікавлених у погіршенні наших відносин.

Тому остаточне вирішення цієї проблеми має піти на користь і Україні, і Польщі.

Історичний діалог

Немає нічого страшного в тому, що українська точка зору на історію відрізняється від польської, і навпаки. Адже ми різні, але при цьому ми – стратегічні партнери, і саме на цьому слід базувати наш діалог.

Ми маємо спільні сторінки історії, спільні історичні пам’ятки, навіть мова дещо подібна – тож варто до цього ставитися не як до проблеми, а як до багатства, яке має зробити сильнішими обидві наші країни.

Історичний діалог не має впливати на наші відносини. Так, на жаль, ми бачимо, що провокації на історичному ґрунті здатні їх отруювати. І тут важливо те, що ані Київ, ані Варшава не зацікавлені у таких провокаціях. Натомість у них зацікавлені невеликі групи, які не розуміють стратегічного інтересу ані для Польщі, ані для України.

Але якщо наші країни будуть успішними у співпраці економічній, безпековій та культурній, то питання історичного діалогу зрештою просто зникнуть з нашого порядку денного. А в результаті ці питання вирішаться самі собою.

Підтримка Польщею санкцій проти РФ

Польща завжди була послідовним прихильником посилення санкцій проти РФ. Звичайно, наразі ситуація для цього виглядає не дуже сприятливою.

Ми бачимо, що і президент Макрон, і канцлер Меркель більш зацікавлені у співпраці з Росією, аніж до зміцнення санкцій. Ми навіть не можемо спиратися на підтримку великої Британії, яка наразі більше зайнята своїм проблемами.

Це непроста ситуація. Ми можемо наразі спиратися лише на балтійські країни та на Румунію. Цього замало, але позиція Польщі щодо санкцій змінюватися не буде.

Зрештою, нам залишається сподіватися, що період "заморозки" ЄС пройде. Тут у нас є сподівання на новий склад Єврокомісії та особливо – на нового очільника дипломатії ЄС, який досить критично налаштований щодо РФ.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"