Україна не є "центром всесвіту", а світові лідери не в курсі, що вони мали би засинати та прокидатися з думкою про те, "як ще допомогти України".

І не варто сприймати ці слова за знущання. Багатьом в Україні, у тому числі можновладцям, знадобилося кілька років, щоби усвідомити, що світ не україноцентричний. Мюнхенська безпекова конференція – найавторитетніший у світі форум з питань міжнародної безпеки – рік за роком нагадувала про це, повертаючи до бурхливих реалій світу, де точиться понад десяток збройних конфліктів, розгоряється світове торговельне протистояння тощо.

"Європейська правда" неодноразово писала про відмінність очікувань Києва від реальності. "Холодний душ" у 2017 році, а за рік – виступ Порошенка перед порожньою залою доводили, що збройна агресія проти України не може бути у постійному фокусі міжнародної спільноти.

Але цього року увага до російсько-українського конфлікту перейшла нову межу.

За чотири дні до початку конференції у Мюнхені опублікували річний безпековий звіт, що задає тон дискусіям президентів, прем’єрів, міністрів, військових та експертів під час форуму. Для підготовки цього понад 100-сторінкового документа долучають аналітиків зі світовим ім’ям, тож він є таким собі концентрованим оглядом безпекової ситуації.

Він дуже точно відбив зміну ваги України у світових процесах.

Слова "Україна" чи "український" зустрічаються у звіті лише 8 разів (не враховуючи розділ із переліком використаної літератури). Жодного року від початку війни увага до нашої держави не була такою низькою; до цього антирекорд поставив 2018 рік із 12 згадками. У 2019-му було 35 таких згадувань (зокрема, через те, що світ готувався до змін у нашій державі). Натомість цьогоріч навіть у розділі про Росію ви знайдете лише одну побіжну згадку про Україну, яку Путін "продовжує дестабілізувати".

Про Зеленського та Росію

Брак уваги до боротьби України проти російської агресії – це та реальність, у якій до Мюнхена їде новий український президент.

І причини цього – не тільки втома світу від цієї теми.

Однією з причин цього є політика Зеленського. Але, як не дивно – не у тому сенсі, як це звикли подавати його опоненти.

Світ вважає, що небезпека загострення конфлікту на Донбасі суттєво знизилася.

І це сталося саме за минулий рік.

Мюнхенський звіт включає рейтинг 10 конфліктів у світі, за якими необхідно спостерігати у поточному році. Торік Україна посідала у ньому дев’яте місце з описом про те, що "конфлікт на Донбасі продовжує тліти, і шансів на завершення не помітно".

У 2020 році ми "впали" на останнє місце, а характеристика – суттєво змінилася.

"Новий президент України додав свіжої енергії до зусиль, спрямованих на припинення шестирічного конфлікту між Києвом та підтримуваними Росією сепаратистами на сході України, на Донбасі. Та хоча примирення стало дещо реальнішим, ніж рік тому, воно є далеко не гарантованим. Плани щодо припинення вогню та розведення ще можуть провалитися, а бойові дії – посилитися".

Варто окремо підкреслити: стриманий оптимізм експертів Мюнхенської конференції точно не означає, що вони повірили у добрі наміри Росії.

Хоча російська агресія проти України привертає до себе менше уваги, ніж раніше, загальна оцінка путінізму на Заході не змінилася. "Росія лишається найнагальнішим викликом для Заходу", – йдеться у документі. Причому більшість держав Заходу визнають російську проблему.

"Москва полегшила їм вибір, постійно провокуючи європейців, намагаючись втрутитися в європейські вибори, поширюючи жалюгідні історичні маніпуляції, здійснюючи хімічну атаку в Солсбері або вбиваючи колишнього чеченського бойовика в міському парку Берліна", – зазначає документ. Дії Кремля в Україні, звісно, також згадані серед причин збереження недовіри до Путіна.

Але не все позитивно.

"Проте багато європейців скептично ставляться до того, чи є в інтересах Європи дедалі сильніше протистояння з Росією. Постійно чути роздуми про те, чи треба посилювати санкції", - згадує документ.

Головним джерелом небезпеки у цьому сенсі є Еммануель Макрон.

Президент Франції, який від літа минулого року просуває політику перезавантаження відносин Заходу та Росії, цього разу вперше візьме участь у Мюнхенській безпековій конференції.

"Європейський континент ніколи не буде стабільним і ніколи не буде захищеним, якщо ми не пом’якшимо та не прояснимо наші відносини з Росією", - сказав Макрон у своїй знаменитій промові до французьких дипломатів у серпні 2019 року. І хоча тоді його слова викликали чимало обурення – вони мають також своїх прихильників. Суто з економічних чи то торговельних міркувань. "За їхньою логікою, навіть за часів холодної війни СРСР був надійним постачальником енергоносіїв. А подальше економічне розмежування лише посилить ворожість Росії та Європи", - наводить аргументи цієї групи аналітичний звіт, нагадуючи про проблему "Північного потоку-2".

А загалом за минулий рік Захід зазнав кілька поразок у протистоянні з Росією.

Йдеться, зокрема, про історію так званого "прощення" Росії у ПАРЄ, про яке "Європейська правда" детально писала минулого та цього року, коли європейські держави вирішили заплющити очі на свої попередні рішення.

"Повернення Росії до Ради Європи створило небезпечний прецедент виправдання без реформ", – цитує звіт одну з публікацій видання The Economist.

І це – не єдиний приклад.

"Маючи на руках погані карти, Росія за рік здобула кілька дипломатичних перемог. Це і повернення до Ради Європи без жодних суттєвих змін у політиці Кремля, і поява держави НАТО, яка ставить на озброєння російські оборонні системи С-400, і цементування статусу Москви як посередника на Близькому Сході", - підсумовують аналітики.

Брак Заходу

Російська агресія та порушення нею міжнародних норм є важливими для нас, втім, серед світових проблем ці питання є далеко не найгострішими.

Так, серед п’яти точок конфліктів, що вимагатимуть найбільшої уваги світових гравців, за оцінкою, поданою у звіті (Афганістан, Ємен, Ефіопія, Буркіна-Фасо, Лівія) лише п’ятий нині відбувається за активного втручання Росії. Причому про події у більшості з цих гарячих точок світу український мейнстрім взагалі майже нічого не знає!

І це – ще один показник того, наскільки ми схильні переоцінювати важливість подій в Україні для міжнародної спільноти.

На жаль, світ увійшов у зону турбулентності. Викликів – надто багато.

Але головний з них – це падіння ролі "колективного Заходу" у світі.

Принаймні, у цьому переконані експерти Мюнхенської безпекової конференції.

До слова, цьогорічний безпековий звіт має назву "Westlessness". Це – гра слів, яку можна перекласти як "стан браку Заходу".

Йдеться і про те, що "колективний Захід" поволі втрачає свій вплив у світі та у світових конфліктах (причому нарощує його не тільки і не стільки Росія, як Китай, а також дрібніші регіональні лідери).

Але передусім – про те, що західний світ сам нині опинився на роздоріжжі.

"Захід ніколи не був монолітним поняттям, а швидше мінливим об'єднанням різних традицій. Однак десятиліттями лишалася незмінною відповідь на запитання про те, що ж тримає його разом: це прихильність до ліберальної демократії та прав людини, ринкової економіки та міжнародної співпраці. Сьогодні це значення Заходу все більше ставиться під сумнів", - пояснює документ Мюнхенської конференції.

Дедалі сильнішою, в тому числі в Європі, стає думка про те, що єднати мають не ліберальні цінності, що Захід має стати "об’єднанням за етнічним, культурним або релігійним критерієм" - а отже, має закриватися від чужинців. "Прибічники цього "закритого" підходу вважають, що білий християнський Захід нині перебуває під загрозою з боку людей іншої віри або культури", - констатує документ, нагадуючи, що, приміром, угорський лідер Віктор Орбан це визнає та відкрито каже про підтримку "неліберальних цінностей".

Взаємну недовіру суттєво посилюють дії США.

Зокрема, як можна покладатися на надійність США після рішення вивести армію з Північної Сирії без жодних консультацій із партнерами – ставлять собі запитання європейські лідери.

"Та в той час як європейці не втрачають можливості критикувати Штати, їхній власний підхід є навіть більш імпотентним і короткозорим, ніж у США. Нечисленні пропозиції з Європи щодо світової безпеки, як-то заклик Німеччини до створення зони безпеки на півночі Сирії чи проведення європейської військово-морської місії в Ормузькій протоці, не призвели до змін у регіоні... Це підкреслило нездатність Європи до спільних дій навіть у своєму найближчому оточенні. Хоча саме вона, на відміну від США, зазнає впливу того, що відбувається на Близькому Сході чи в Північній Африці", - йдеться у звіті.

І з цим складно сперечатися.

Європа лишається розрізненою і не може знайти остаточного місця у світовій архітектурі, що змінюється. Посилення праворадикалів, вплив антилібералів, посилення розбіжностей в НАТО тощо.

Як можливо вийти з цієї ситуації?

Крапля оптимізму

Попри дійсно невеселу картину, Мюнхенський безпековий звіт завершується вельми оптимістичними висновками.

"Нині важко уникнути враження, що Захід перебуває у занепаді та під постійними атаками як ззовні, так і зсередини. Однак лишається достатньо причин для ліберального оптимізму", - йдеться у документі.

Із цим можна сперечатися, але експертна спільнота і далі вірить у привабливість відновлення звичного світового порядку: "Ліберальні ідеали все ще є потужними. Люди можуть бути незадоволені тим, як вони втілюються на практиці - але ж самі ліберальні ідеї і надалі будуть привабливими".

А от що не викликає заперечень – то це доводи про те, що проблеми є не лише на Заході.

Зокрема, у Росії їх теж не бракує.

"Авторитарні уряди не факт, що і надалі перебуватимуть у нескінченному переможному річищі. Глибший аналіз засвідчує, що ті країни, які Захід визначає своїми основними конкурентами, стикаються з власними внутрішніми кризами, здатними легко перевершити ті виклики, з якими стикається сам Захід.

Так, Росія і надалі лишається "економікою одного товару" з корумпованою владою, із серйозними проблемами з демографією та охороною здоров’я. Дедалі авторитарніша політика Китаю та стиль правління Сі Цзіньпіна викликають хвилю критики як серед інтелектуалів, так і від китайських партійців. Отже, у них може виникнути потреба боротися з масштабним невдоволенням вдома", - йдеться у дослідженні.

Інше питання – економічна потужність Заходу.

Попри стрімке зростання Китаю та інших азійських держав, "колективний Захід" лишається головною економічною потугою і виробляє значно більше половини світового ВВП.

"Західні ліберальні демократії далекі від досконалості. Система стримувань та противаг у багатьох із них послабилася. Демократичні цінності та традиції нині підірвані. Але, на відміну від автократичних режимів, ліберальні демократії мають механізми, які дозволяють виправляти курс держави та проводити демократичне оновлення.

У демократичній системі можуть бути помилки, але сама система не є помилкою", - підсумовує Мюнхенський безпековий звіт.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"