Вибори голови регіонального уряду в невеликій федеральній землі Тюрингія виявилися чи не найбільшим політичним землетрусом для німецької політики.

Першим наслідком цього землетрусу стала відставка глави християнських демократів.

Проте навіть після цього кроку досить складно назвати цю кризу вирішеною. Ймовірно, нинішній скандал ще довго впливатиме як на внутрішню, так навіть і на зовнішню політику Німеччини.

Тюринзький шок

Причина шоку полягає в результатах жовтневих виборів до регіонального парламенту. За їх підсумками правляча коаліція з партій "Ліві", "Союз90/Зелені" та соціал-демократів не змогла втримати більшість у ландтазі.

Партнерство без Меркель: как изменятся отношения Киева и Берлина в новой мировой реальности

Християнські демократи зайняли лише третє місце, пропустивши вперед "Лівих" та правопопулістську "Альтернативу для Німеччини" (AfD).

Після тривалих консультацій старі коаліціянти вирішили спробувати сформувати "уряд меншості", зберігши на посаді чинного прем’єра від "Лівих" Бодо Рамелова.

Однак ці розрахунки не справдились. 5 лютого під час третього раунду голосування проти Рамелова неочікувано виставив свою кандидатуру голова фракції Вільної демократичної партії (ВДП) Томас Кеммеріх, який власне і був обраний простою більшістю.

І хоча земельні прем’єр-міністри обираються таємним голосуванням, за розподілом голосів на користь Рамелова і Кеммеріха цілком можна було зрозуміти, що останнього підтримали як християнські демократи, так і фракція AfD.

І це при тому, що і вільні демократи, і ХДС завжди декларували, що не допустять жодної співпраці як з "Альтернативою", так і з "Лівими".

Тож тюринзьке голосування кинуло тінь як на лібералів, так і на правоцентристів.

Річ у тім, що ще з часів німецького возз’єднання як християнські демократи, так і Вільна демократична партія принципово відмовилися від будь-яких коаліцій з тодішньою Партією демократичного соціалізму (ПДС, з якої в 2007 році утворилася партія "Ліві") як на федеральному рівні, так і на рівні земель.

Причиною цього було те, що ПДС утворилася з колишньої Соціалістичної єдиної партії Німеччини – основної правлячої партії колишньої НДР.

Відтак сучасна партія "Ліві" як її наступниця продовжує розглядатися крізь призму історичної відповідальності за злочини комуністичного режиму в Східній Німеччині.

Аналогічна ситуація постала для ХДС та вільних демократів після 2013 року, коли виникла "Альтернатива для Німеччини" та почала здобувати перші успіхи на виборах до регіональних парламентів.

В даному випадку проблема полягала не тільки й не стільки в конкуренції за виборця того ж самого правого флангу, а радше в риториці самої AfD, яка дрейфує в бік критики мультикультуралізму та й загалом ставить під сумнів загальноприйняті правила політичної боротьби.

"Дамбу прорвано"

Голосуванням у Тюрингії і ХДС, і ВДП створили прецедент раніше табуйованого голосування разом з "Альтернативою", й на додачу в такій суттєвій справі, як обрання голови регіонального уряду.

Довершило скандал прийняття Кеммеріхом присяги та привітань від голови фракції AfD в тюринзькому ландтазі Бйорна Хьоке. Останній не лише очолює правоекстремістську групу всередині "Альтернативи", котра умовно називається "Крило", але й відомий низкою одіозних висловлювань стосовно історичної пам’яті, мігрантів та мусульман.

Таким чином, за висловом цілої низки німецьких видань і політиків, "дамбу було прорвано", а ситуація набула розголосу по всій країні й, звісно ж, на федеральному рівні.

Першими здійняли тривогу партії "червоно-червоно-зеленої" коаліції, котрим не вдалося провести власного кандидата в тюринзькі прем’єри. Але якщо реакцію від "Лівих" чи "Зелених" в ХДС могли сприйняти без будь-яких суттєвих наслідків, то повз засудження спільного голосування з AfD з боку соціал-демократів неможливо було пройти без реакції.

Адже від настроїв в СДПН залежить функціонування "великої коаліції" в Бундестазі.

До того ж критика обрання Кеммеріха голосами AfD пролунала й з боку баварського Християнсько-соціального союзу.

Відповідно, і президія ХДС, і сама канцлерка Меркель закликали новообраного тюринзького прем’єра до відставки. Те саме, зрештою, зробив і лідер ВДП Крістіан Лінднер, хоча до цього й уникав однозначних висловлювань з приводу виборів голови регіонального уряду в Ерфурті.

Однак 10 лютого із заявою лідерки християнських демократів й міністерки оборони Аннегрет Крамп-Карренбауер про намір скласти партійні повноваження ситуація набула нового забарвлення. Остання оголосила про свій намір полишити керівництво партією, зазначивши, що лишається на посаді до обрання нового лідера ХДС.

Криза партії Меркель

Втім, навіть відставка лідера не може врятувати християнських демократів від глибокої кризи.

Як пише Die Zeit, по-перше, скандал з обранням Кеммеріха на посаду прем’єра за участі AfD може поставити питання про те, чи зможуть нинішні або потенційні союзники довіряти християнським демократам у майбутньому.

По-друге, політична криза в Тюрингії вивела на поверхню лінію розподілу між частинами ХДС в різних регіонах ФРН. Зокрема, вкотре дається взнаки регіональний розподіл між партійними організаціями, межа якого пролягає приблизно на колишньому адміністративному кордоні між Західною та Східною Німеччиною.

По-третє, ситуація в Тюрингії вкотре поставила на порядок денний ХДС питання лідерства в партії.

Сама Крамп-Карренбауер не приховувала, що тюринзький скандал був лише поштовхом до реалізації намірів. А причин для її відходу від партійних справ – більш ніж достатньо. Сюди можна зарахувати комунікаційні помилки, яких припустилася АКК, невдалі результати виборів до Європарламенту, продовження ідеологічної невизначеності в партії, а також певна відкритість питання лідерства в політсилі.

Зрештою, їй не вдалося знайти баланс між центристськими та консервативними групами в політсилі.

У такій ситуації німецькі християнські демократи входять у період турбулентності, який можна навіть назвати кризою ідентичності.

І цю кризу не вдасться вирішити лише зміною партійного лідера.

Питання стоїть не тільки про пошук нових ідеологічних установок, але й про те, чи вдасться Християнсько-демократичному союзу нехай і на оновлених політичних засадах зберегти власні єдність та політичний потенціал.

Самоізоляція Німеччини

Скандал навколо обрання прем’єр-міністра Тюрингії та наступні події лише актуалізували дебати й прискорили процеси, які рано чи пізно з’явилися б на порядку денному німецької політики.

В даному випадку йдеться як про принципові питання на кшталт ідеологічного позиціонування "народних партій", таких як ХДС та СДПН, чи про співпрацю між ХДС і "Лівими" або AfD, але й про те, хто вестиме християнських демократів та інші німецькі політичні сили на вибори до Бундестагу восени 2021 року.

Тож Німеччина достроково вступає в новий сезон політичної боротьби.

А це означає, що протягом найближчих півтора року до нових парламентських виборів у німецькій політиці внутрішні питання будуть превалювати над зовнішньополітичними.

А це створює для офіційного Берліна певні труднощі в плані напрацювання зовнішньополітичного порядку денного, передусім у питаннях майбутнього ЄС – і це в ситуації, коли вже в липні Німеччина почне головування у Євросоюзі.

І хоча персональні зміни в керівництві партій "великої коаліції", які вже відбулися чи можуть статися, навряд чи суттєво вплинуть на зовнішньополітичне позиціонування ФРН, в тому числі – стосовно України, Києву вже зараз необхідно придивлятися до тих, хто потенційно може повести провідні німецькі партії на вибори 2021 року й намагатися спрогнозувати їхні зовнішньополітичні пріоритети.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка