Невідомо, як довго 73-річний Вольфганг Ішингер, очільник Мюнхенської безпекової конференції, має намір залишатися на цій посаді. Та якнайменше у відносинах із Україною нинішня конференція, схоже, стала для німецького дипломата "лебединою піснею".

Адже відтепер він зберігатиме імідж організатора та співавтора плану здачі та руйнування України. А до того ж – головного адвоката цього плану, що просував його, ігноруючи шалену критику та опір.

Звісно, сам Ішингер цього не визнає, та й сам документ має нейтральну назву "12 кроків для зміцнення безпеки України". Але чи можна так називати план, розроблений у співпраці з росіянами, що відкрито пропонує:

• розробляти нову українську ідентичність, урахувавши погляди Росії на питання історії, мови і національної пам’яті;
• створити "дорожню карту" для зміни санкцій, накладених на Росію, ще до повного виконання нею "Мінська";
• відновити зближення ЄС та РФ, навіть не висуваючи вимогу щодо звільнення Криму – та й загалом, відновити повноцінні відносини Заходу з Кремлем;

і низку інших доволі контроверсійних пунктів?

На щастя, цими днями у Мюнхені для України звучали не лише погані новини. Ми знову переконалися, що на заході є ті, хто готовий стати на захист наших інтересів.

"Європейська правда" у Мюнхені слідкувала за тим, як то з’являвся, то щезав з публічного простору суперечливий план, а також має висновки про те, що варто робити Україні.

Лобісти дивного плану

Те, що документ, опублікований Мюнхенською безпековою конференцією (МБК), може спричинити справжній вибух, було очевидно відразу. Навіть трьох найрезонансніших його пунктів, процитованих вище, достатньо для висновку: цей документ, хто б не був його автором, є проросійським за суттю та неприйнятним для України.

А кістяк авторського колективу підтверджує: це враження не є хибним, адже організаторами підготовки плану стали три західних аналітичних організації і одна російська.

Написання плану перетворення України за участі росіян у будь-якому разі є нонсенсом. До того ж цією російською організацією стала Російська рада з міжнародних справ (РРМС), яку складно назвати незалежною від влади – її співзасновником є МЗС Росії, а президентом – попередник Лаврова, ексміністр Ігор Іванов.

Окей, з росіянами все зрозуміло. Для них руйнування ідентичності України, зняття санкцій, прощення окупації Криму тощо – цілком очікувані бажання. Але ж під документом стоять підписи понад 40 індивідуальних експертів та експолітиків. І серед них – троє українців!

Розгадка проста.

Організатори плану знали, що запрошують прибічників поступок України у конфлікті з РФ.

Найавторитетнішим із трьох українців є Василь Філіпчук, який заперечує свою співпрацю з росіянами,  керівник відомого експертного центру МЦПД.

Філіпчук, який заперечує свою співпрацю з росіянами,  – колишній дипломат, добре відомий в експертних та дипломатичних колах. До уваги ширшої громадськості його діяльність потрапила у 2017 році. Тоді він представив власне дослідження, назва якого перегукується із Мюнхенським документом – "9 кроків до врегулювання конфлікту з Росією".

Серед іншого, він пропонував "погодитися з відмовою від членства в НАТО" із наданням Україні безпекових гарантій США та РФ (?!), "встановити мораторій щодо статусу Криму", "надати Севастополь в оренду РФ на 99 років", перейти до спільної із Росією економічної інтеграції з ЄС тощо. Усі ці ідеї були геть неробочими – але зсували червоні лінії України. Тоді експертна спільнота зустріла "9 кроків" жорсткою критикою, реального продовження ініціатива не мала.

Двох інших підписантів, Олександра Чалого та Олексія Семенія, представники експертної спільноти вважають однією командою. Семенія називають багаторічним помічником Чалого попри те, що їхні відносини не оформлені офіційно.

Олександр Чалий також є колишнім дипломатом та входить до наглядової ради центру Філіпчука, який заперечує свою співпрацю з росіянами,  МЦПД. Колишній посол України, ексзаступник глави МЗС та колишній зовнішньополітичний радник президента (не плутати з Валерієм Чалим, який обіймав точно такі посади) входить до "орбіти" Сергія Тарути і був віцепрезидентом Індустріального союзу Донбасу. Схильний до економічної інтеграції з РФ, але до одіозних публічних дій, на кшталт попереднього колеги, не вдавався.

Чого не скажеш про Олексія Семенія, що відомий публічною роботою в команді прибічників "русского мира". За часів Януковича працював у фонді "Единый мир" регіонала Едуарда Прутніка. Приміром, у часи Революції гідності цей фонд лобіював євразійську інтеграцію України. Вже після 2014 Семеній здійснював спільні проєкти з росіянами, зокрема, з тієї ж РРМС.

Але найцікавішим стало те, що у підписі під "мюнхенським планом" Семеній представив себе як... представника чинної влади України! А саме апарату РНБО. Про це – далі у тексті.

План, що "входить і виходить"

Позиція української влади заслуговує на окрему увагу. Та щоби розібратися із нею, варто нагадати, що відбувалося зі скандальними "12 кроками" під час Мюнхенської конференції.

Адже документ не лише то з’являвся, то щезав із сайту МБК. В нього також були внесені точкові зміни.

Як відомо, скандальний документ був оприлюднений 14 лютого, незадовго до початку конференції. План, надрукований із логотипом МБК, також поширювали серед учасників конференції у паперовому вигляді, його розклали на столах у готелі, де проходило зібрання. Ближче до кінця дня все несподівано змінилося.

План зник з сайту МБК, його негайно прибрали зі столів у готелі. Голова конференції та натхненник плану Вольфганг Ішингер пояснював українським посадовцям, які до нього звертався, що його публікація під лого Мюнхенської конференції була, мовляв, помилкою. Хоча від свого підпису під одіозною ініціативою він не відмовлявся і тоді, але пояснював, що це його приватна позиція.

Але надвечір 15 лютого документ знову опинився на сайті, за старою адресою – немов і не зникав звідти!

При цьому сам план зазнав кількох точкових змін.

Вони відбулися на сторінці із підписами, і головна з них – те, що в його оновленій версії українець Семеній "перестав" бути співробітником РНБО, як це стверджувалося у першому документі.

Джерела "Європейської правди" наполягають, що Семеній дійсно працював радником секретаря РНБО (прийшов до Радбезу із Олександром Данилюком), але його звільнили ще до цього скандалу. Отже, в першій версії плану він неправдиво вказав своє місце роботи. Це було одним із козирів Києва, який виступав проти даного плану і вимагав від Ішингера "вбити" його.

Ще цікавіші спостереження дають технічні дані двох версій документа. Як з’ясувалося, виправлений план був підготовлений для завантаження на сайт... о 19:00 у п’ятницю. Тобто у той час, коли Ішингер запевняв українців, що документ опублікований "помилково", він вже знав, що згодом знову відкриє його!

Насправді причина цього була простою і цинічною: антиукраїнський план приховали перед прильотом української делегації, щоби зменшити обурення та критику з боку офіційного Києва (адже який сенс витрачати зусилля на критику неофіційного документа, який і без того вже "вбитий). А щойно більшість українських топів, включно з президентом Зеленським, поїхали з Мюнхена – його відновили, немов нічого не сталося...

Але і на цьому історія не завершилася.

Свої та друзі

Новина про "12 кроків", яка у п’ятницю зникла з сайту МБК, а в суботу "ожила" за старою адресою – в неділю знову перестала бути доступною.

Дехто з тих учасників конференції, хто переконував Ішингера припинити лобіювання руйнівних для України ідей, встигли зрадіти – а дарма. Німецькомовне повідомлення про це жодних змін не зазнало! Німецька аудиторія, яка і без того схильна "дружити з Кремлем", і далі мала підстави вважати, що Мюнхенська конференція, у якій брали участь також українці, підтримала ідею здачі інтересів України Путіну.

Та й англійська версія насправді нікуди не зникла! Вона просто змінила заголовок та адресу.

З’ясувалося, що Ішингер пішов на мінімальні поступки: він визнав, що лобійовані ним пропозиції викликали неоднозначні відгуки, і додав (але тільки в англійській версії) альтернативну думку. Нею стала позиція з іншого боку Атлантики.

Тут варто зауважити: ще у п'ятницю "план Ішингера" критикували чимало західних організацій, що опікуються Україною.

Але найгучнішим був голос американців.

Ще у п’ятницю, щойно у Вашингтоні настав ранок, з’явилася детальна та розлога відповідь аналітичного центру Atlantic Council. Її підписали чимало представників американської дипломатичної еліти, в тому числі двоє ексзаступників держсекретаря, колишні посли США в Україні та Росії, ексзаступник генсека НАТО тощо.

Кілька з них були присутні також у Мюнхені. І, за даними ЄвроПравди, вони намагалися переконати Ішингера зупинити атаку на Україну – але марно. Саме їхньою заслугою стало те, що зрештою принаймні в англійській версії сайт МБК визнав критику, яка лунала в Мюнхені.

А що ж Україна?

Новини з Мюнхена, як відомо, викликали жорстку критику. До редакції ЄвроПравди надіслали свої колонки, зокрема, дві депутатки від опозиційних фракцій – "Голосу" (читайте текст "Мюнхенський план капітуляції: 12 ідей про те, як зруйнувати Україну") та "Євросолідарності" ("Який вибір ставить перед Зеленським нова "мюнхенська змова").

Але "Європейська правда" має всі підстави стверджувати: так само чітким є неприйняття цього плану чинною владою України.

І йдеться не тільки про МЗС, хоча їм варто подякувати окремо.

Не лише через заяву в п’ятницю про те, що план суперечить позиції України. Джерела ЄП свідчать також про те, що українські дипломати брали активну участь у діалозі з Ішингером, але ні їм, ні навіть американцям так і не вдалося досягти мети.

До слова, про наміри Ішингера представити цей план і офіційний Київ, і деякі друзі нашої держави знали за кілька днів до зустрічі у Мюнхені. Були переговори із ним, були спроби зупинити цю публікацію... але, схоже, мотивація керівника Мюнхенської конференції просто не припускала того, що він дослухається до аргументів.

Що робити?

По-перше, треба підкреслити: жодної трагедії не сталося. "Мюнхенський план" не є офіційним документом, який хтось зобов’язаний виконувати. І зважаючи на ту реакцію України, яку довелося чути досі – цю можливість офіційний Київ не розглядає.

Звісно, недооцінювати його також не можна.

Напористість Ішингера, а також те, що йому вдалося переконати підписатися під документом багатьох європейських експосадовців (переважно або й винятково тих, хто не спеціалізується на Україні) свідчать, що цей нарратив закріпився у Європі. І його ще просуватимуть не без допомоги "братніх" росіян. І до цього треба бути готовими.

І у цій історії є те, чого Україні точно не варто робити.

По-перше, не можна включатися у обговорення цих "12 кроків" по суті. Адже у цьому, ймовірно, і полягає мета росіян – ініціювати дискусію про геть неприйнятний документ і таким чином "легалізувати" його. А далі – "піти на поступки" в якомусь із питань і закрипити поразку України в інших.

Цей план є неприйнятним в принципі. Взагалі.

Навіть суто з того мотиву, що його розробляли за участю росіян та проросійських сил (нехай і з різними паспортами) і без участі України. Схоже, це розуміють і в ОПУ – принаймні, це випливає з коментаря Зеленського з цього приводу у Мюнхені. "Я завжди трохи ображаюся, коли щось вирішується за нашою спиною. От ви кажете про план, який представили у Мюнхені. А нас хтось питав про цей план взагалі?!" – відповів він, не ставши коментувати документ по суті.

І друге, не менш важливе: нам точно не варто влаштовувати полювання на відьом.

Цькування експертів, що засвітилися у цій історії, лише допоможе просувати байку про "нетолерантне суспільство, де переслідують інакодумців", і жодним чином не допоможе Україні. Є сенс пам’ятати про те, що сталося, але точно немає сенсу "мститися".

Свій висновок про експертів, які допомогли росіянам у цій історії, вже всі зробили. Про Ішингера – також. Але боротися краще із зовнішнім ворогом, який у нас один. А щодо інших – зважати на історію у Мюнхені і відповідно ставитися до подальшої їхньої аналітики, цінність якої тепер – під великим сумнівом.

І це буде найліпшою реакцією на неофіційний антиукраїнський план і з боку Української держави, і з боку суспільства.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
Мюнхен-Київ