Социалист, миллиардер и открытый гей: у кого больше шансов выиграть праймериз Демпартии США
Хто з представників Демократичної партії кине виклик президенту Дональду Трампу?
Наразі Демпартія провела два перших тури праймеріз – процесу обрання кандидата на посаду президента. І хоча для якихось остаточних висновків ще зарано, однак вже зараз можна робити перші припущення щодо динаміки праймеріз.
19 лютого відбулися чергові телевізійні дебати основних претендентів. Вони мали місце у штаті Невада, де саме і відбудеться третій раунд праймеріз, про результати яких ми дізнаємось 22 лютого.
Місця для всіх уже не залишається, й тому боротьба стає жорсткішою.
На сцені залишилася "велика шістка" кандидатів: Берні Сандерс, Піт Бутеджедж, Майкл Блумберг, Елізабет Воррен, Джо Байден та Емі Клобушар. Оскільки на цей момент усі вони зберігають теоретичні шанси на перемогу, пропонуємо вашій увазі стислі портрети кандидатів.
Несправжні демократи
Схоже на те, що ініціативу потроху перехоплює сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс.
Він не є новачком у цій справі. На праймеріз 2016 року Сандерс кинув серйозний виклик Гілларі Клінтон, хоч врешті-решт і програв. Сьогодні, власне, спостерігаємо відновлення ажіотажу навколо його фігури.
Сандерс називає своїх прихильників частиною не просто політичної кампанії, а політичного руху. Цей рух спрямовано на кардинальні зміни в політиці, економіці, соціальній сфері.
Назвати його програму революційною не було б великим перебільшенням. Точніше, така програма не є чимось унікальним у світовому, зокрема європейському контексті, але є такою в контексті американському.
Сандерс визнає, що є соціалістом, точніше, демократичним соціалістом, відкидаючи звинувачення в тому, що він є комуністом.
До речі, у США існує доволі активна радикальна ліва організація, що має назву "Демократичні соціалісти Америки". За останні роки кількість її членів помітно зросла. Сандерс не є її членом.
Формально він навіть не є членом Демократичної партії, а є незалежним. За це він постійно отримує чималу частку критики: як можна висувати від партії людину, що навіть технічно не належить до її лав?
Головною опорою, соціальною базою Сандерса є молодь. Це може здаватись дивним, враховуючи, що йому самому 78 років (забігаючи наперед, звернемо увагу на зворотний парадокс у випадку Піта Бутеджеджа: йому 38, а левову частину його електорального сегмента становлять люди старшого віку).
Сандерс є популістом, й значна частина його гасел, обіцянок зорієнтована саме на молодь. Він обіцяє скасувати платню за отримання освіти у державних університетах. Також він пропонує скасувати борги за освіту, що їх уже мають американці. Таких людей у США 45 мільйонів, а сукупний борг становить 1,6 трильйона доларів! Не дивно, що молодь – за нього.
Але на конкретні запитання про те, як саме він планує виконати ці обіцянки, де планує знайти гроші на це у бюджеті, Сандерс не відповідає.
Ще одним кандидатом, який просто блискавично увірвався до групи лідерів, є колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберг. Він дуже пізно вступив у передвиборчу боротьбу, а також вирішив не брати участі у перших чотирьох турах праймеріз.
Формально він починає боротьбу з так званого "супервівторка", що відбудеться 3 березня, коли голосування пройде відразу в 14 штатах. Останні соціологічні опитування демонструють швидкий ривок Блумберга у рейтингах уподобань демократів.
Секрет Блумберга простий: він вкладає в кампанію шалену купу власних грошей.
За два місяці він витратив понад $300 млн. І це, звісно, не ліміт для медіамагната, оскільки його статок оцінюється приблизно у 60 мільярдів.
Блумберг надає перевагу прямим рекламним політичним кліпам. Він не так вже й багато спілкується з пресою, прихильниками, а апелює безпосередньо до виборців.
Зрозуміло, що така тактика природно викликає шалену критику з боку опонентів, лунають звинувачення, що Блумберг намагається зламати нормальний процес праймеріз, хоче купити номінацію.
До того ж, нагадують, що Блумберг ніколи не був демократом. Він починав свій шлях на посаді мера у статусі республіканця, а потім змінив його на статус незалежного.
Молоде відкриття
Доволі вдало у цьому сегменті виступив у перших двох турах нещодавній мер невеличкого міста Саут-Бенд у штаті Індіана Піт Бутеджедж. Це важлива обставина, оскільки "мер Піт", як звуть його прихильники, двічі вигравав цю посаду у місті, що знаходиться у доволі "червоному", республіканському штаті.
Ба більше, цей штат є частиною регіону Середнього Заходу, що вважається ключем до перемоги у загальнонаціональних виборах у листопаді.
Бутеджедж має досвід військової служби у "гарячих точках", що приваблює частину виборців, причому не тільки серед демократів.
Вважається, що така людина може забрати собі голоси частини незалежних виборців, а можливо, і республіканців на виборах у листопаді.
Що точно не надасть йому великої підтримки серед консервативних виборців, то це те, що він є геєм. Це унікальний момент для Америки, певний тест на сприйняття такого кандидата. Вразливим місцем Бутеджеджа, з точки зору частини електорату, є його молодий вік та відносна відсутність політичного досвіду.
Також треба визнати, що він не має підтримки афроамериканців, які становлять важливий блок виборців у таборі демократів.
Провалений старт
Колишній віцепрезидент і багаторічний сенатор від штату Делавер Джо Байден переживає важкі часи. Хоча Байдена досить довго розглядали як лідера перегонів, найпотужнішого кандидата, що, власне, й спричинило шалені атаки на нього з боку президента Трампа, його кампанія так і не набрала потрібних обертів.
Головна проблема в тому, що Байден ототожнюється з істеблішментом, політичною елітою, а виборців сьогодні налаштовані на нове обличчя.
Байден не "електризує" публіку, часто залишає аудиторію байдужою. Він не спромігся висунути якісь цікаві нові ідеї або оригінальні виборчі ходи.
Власне, він є кандидатом стабільності, запорукою відсутності великих змін. До того ж у кампанії Байдена є великі проблеми з фінансуванням.
Сенатор від штату Массачусетс Елізабет Воррен мала потужні виборчі позиції, згідно з опитуваннями, в кінці 2019 року, але зараз помітно втратила рейтинг. Вона більшою мірою належить до прогресистського крила партії (хоча колись починала свою ідеологічну еволюцію як республіканка). Але на певному етапі її розглядали як кандидата, що за певних умов міг би об’єднати два табори у партії.
Сьогодні ми бачимо, що Сандерс активно забирає позиції у Воррен. Та вона все ж таки зберігає певний рівень підтримки, а ситуація у праймеріз дуже динамічна, тому не треба викреслювати її з потенційних кандидатів.
Ще однією жінкою у перегонах є сенатор від штату Міннесота Емі Клобушар. Ця кандидатка словенського походження є найтиповішим представником "старої" Демпартії.
Вона виступає з позицій захисника інтересів робітничого класу, профспілок. І це її слабке місце, адже демократи потроху перетворюються на партію інтелігенції, вищого прошарку середнього класу, людей з університетськими дипломами.
Тому простору для такого кандидата, як Клобушар, залишається небагато. Однак вона зовсім непогано показала себе у перших двох турах.
Не треба забувати й про те, що значна частина демократів жадає висунути на посаду президента саме жінку. Гілларі Клінтон у 2016 році підійшла до цієї посади досить близько, але все ж не отримала її. Дискусії тривають щодо того, чи готова Америка нарешті обрати жінку-президента.
* * * * *
Два перших тури праймеріз показали, що боротьба за лідерство буде запеклою до самого кінця.
Це грає на руку Дональду Трампу, який фактично не має сумнівів, що стане кандидатом від республіканців.
Разом із тим, праймеріз мають сприяти пошуку кандидата, який буде прийнятним для якнайбільшої кількості виборців. А також буде готовий до дуже гострих (та не завжди коректних) дебатів із чинним президентом.
Автор: Володимир Дубовик,
директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин
Одеського національного університету імені І. Мечникова