Президентські вибори у Польщі мають стати фіналом масштабного передвиборчого періоду, який розпочався ще з місцевих виборів жовтня 2018 року.

Ці вибори, перший тур яких пройде 10 травня, мають стати для польської опозиції шансом на реванш за програні минулого року вибори до Сейму. А одночасно - можливістю заблокувати усі небезпечні ініціативи партії влади "Право та справедливість".

Та чи здатна опозиція на такий реванш? І що може завадити чинному президенту Анджею Дуді піти на другій термін? 

Шанси чинного президента

Однозначними козирями і партії "Право і справедливість", і особисто Анджея Дуди є їхні соціальні ініціативи, котрі впроваджуються з часу здобуття більшості в Сеймі восени 2015 року.

До цих кроків належить і зниження пенсійного віку та податку на додану вартість, і підвищення виплат на дітей, і запровадження податкових пільг для багатодітних сімей, і зростання мінімальних зарплат та пенсій та низка інших кроків.

Курс на обострение: как Польша готовится к президентским выборам

Відповідно, Дуда може розраховувати на голоси тих, чиє матеріальне становище поліпшилося завдяки вказаним заходам. Для цих же виборців можуть спрацювати гасла, котрі асоціюють чинного президента з періодом стабільного зростання польської економіки та пов’язують з його особою можливе подальше підвищення власного добробуту.

Іншим фактором, котрий грає на боці кандидата від ПіС, є прихильність до нього та правлячої партії польського суспільного телебачення TVP.

З 2016 року цей мовник, як і Польське радіо, перебуває під контролем Ради національних медіа, більшість у якій складають члени "Права і справедливості" (в тому числі й знаменита своїм жестом на адресу опозиції депутатка Сейму Йоанна Ліхоцька).

Тож і не дивно, що обраний Радою керівник TVP Яцек Курський ще 2017 року визначив завданням мовника "компенсувати думки опозиційних ЗМІ", а ще до старту президентської кампанії телебачення почало поширювати суперечливу інформацію про лідерів опозиції.

Ці чинники вказують на те, що чинному президентові вдасться без суттєвих проблем втримати своїх ключових виборців у східних регіонах Польщі, а також серед осіб старшого віку. 

Однак, до певної міри, потенційний успіх Анджея Дуди, може ґрунтуватися не тільки і не стільки на його власних кроках чи політиці партії влади, скільки на недоліках політичних кампаній опонентів.

Які ж фактори грають проти польської опозиції?

По-перше, і підсумки нещодавніх парламентських виборів, і список потенційних кандидатів в президенти дають підстави говорити про строкатість польської опозиції. В ній представлені політичні сили з різних частин спектра, включаючи правих і євроскептиків (на кшталт "Конфедерації" чи "Нових польських правих"), лівих (коаліція "Ліві") та центристів (таких як "Громадянська платформа" (ГП) та її спільний з партіями "Новочесна" і "Зелені" проєкт "Громадянська коаліція" і "Польська коаліція" на чолі з Польською селянською партією).

Та чи не найсуттєвішою проблемою польської опозиції є неспроможність сформувати власні меседжі чи просунути своє бачення подій в країні. І це у ситуації, коли соціальні ініціативи й інші обіцянки ПіС дають широкий простір для критичних зауважень.

По-третє, проблемою опозиції є власні внутрішньопартійні обставини.

Зокрема, ключова опозиційна сила "Громадянська платформа" наразі знаходиться у стані внутрішньої боротьби - місяць тому в партії змінилося керівництво. Тож не дивно, що першими кроками нового голови, ексміністра юстиції Бориса Будки, стала неформальна боротьба за вплив з партійним істеблішментом, який гуртується навколо колишнього очільника партії Гжегожа Схетини.

Загалом, в партії немає часу глибоко працювати над програмою Кідави-Блонської, яка в кампанії спирається на все той же партійний істеблішмент - бо її ведуть люди, близькі до експрезидента Європейської ради Дональда Туска, і колишні високопосадовці такі як ексміністр оборони Томаш Семоняк.

В неоднозначній ситуації знаходиться й інший опозиційний лідер, кандидат від "Лівих" Роберт Бедронь. Напередодні осінніх парламентських перегонів він вирішив об’єднатися з іншими лівими силами – Союзом демократичних лівих та партією "Разом".

Однак нині ж це грає проти Бедроня як кандидата в президенти, адже складові його блоку надсилають суспільству різні меседжі. Так, в Союзі демократичних лівих суттєвий вплив мають колишні члени Польської об’єднаної робітничої партії, висловлювання яких, природно, концентруються довкола критики ПіС за нову хвилю люстрації осіб, котрі обіймали певні посади за часів комуністичного режиму. З іншого боку, партія "Разом" асоціюється з протестами за права жінок та критикою "світового капіталу".

За цими строкатими меседжами, які різні частини "Лівих" надсилають у суспільство, сам кандидат у президенти з його намаганнями надати новий зміст поняттю "безпека" відверто губиться.

Що може зіграти проти Дуди?

І хоча позиції чинного президента Анджея Дуди в соціологічних опитуваннях як стосовно загального рівня довіри (який знаходиться на рівні понад 70%), так і президентського рейтингу (41,9% за даними United Survey) виглядають оптимістично, звернімося наостанок до чинників, котрі можуть зіграти проти нього.

Перший з них – це сама особистість чинного президента Польщі.

І хоч під час передвиборчого зібрання з нагоди висування Дуди на новий термін високі керівники "Права і справедливості" окреслили його як "кандидата мрій" для політсили, його навряд чи можна назвати палким оратором чи просто медійною особою. Відповідно, його штабові доведеться шукати моделі проведення кампанії, котрі дозволили б оминути ці сторони. 

Іншим чинником є імідж несамостійності в рішеннях і кроках.

На думку багатьох виборців, чинний президент не є самостійною фігурою, а залежить від рішень керівництва ПіС й особисто її лідера Ярослава Качинського.

До того ж, через згадану вище "немедійність" особистості Анджея Дуди, його рейтинг є напряму пов’язаним з довірою до його політичної сили та політики, яку вона втілює. Тож, з великою ймовірністю, Дуді і ПіС вдасться втримати навколо себе "ядерний електорат" і тих, хто опинився в кращому становищі завдяки політиці чинного уряду.

Однак простору для розширення електоральної підтримки в кандидата від "Права і справедливості" мало. Як і у самої партії мало часу на те, щоб створити Дуді імідж рівновіддаленого політика й представника "ліберального крила" всередині політсили.

Останнім же ризиком для Дуди й "Права і справедливості" загалом є консолідація польських правих та євроскептиків, зокрема, правопопулістського блоку "Конфедерація "Свобода і незалежність", котрому за підсумками осінніх парламентських виборів вдалося створити власну фракцію в Сеймі.

І хоча нині рейтинг кандидата від "Конфедерації" Кшиштофа Босака не перевищує 5% й навряд чи виглядає загрозливим для правлячої партії та чинного президента, "Праву і справедливості", вочевидь, доведеться готуватися до часів, коли в польському політичному спектрі усталяться позиції політичної сили, ідеологічно "правішої" за ПіС.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка