Диалог на условиях Кремля: что стоит за "мирным планом" Ермака для Донбасса

Володимир Зеленський готується перетнути ключову, до того ж власноруч проведену "червону лінію" у відносинах з Росією.

Порушуючи багаторазові особисті обіцянки президента, Київ погодився на прямий діалог із так званими "Л/ДНР" із рівним статусом "представників України" та "представників окремих районів". 

Вже призначений день та місце перетину "червоної лінії". Це має статися 25 березня, на засіданні тристоронньої контактної групи у Мінську. Вже погоджений текст документа, який там має бути підписаний. І те, що підпис під ним ставитиме не особисто Зеленський, а хтось із його представників, наслідки цього кроку не пом’якшує.

Цей день цілком може стати точкою неповернення у російсько-українському конфлікті.

Така оцінка – не перебільшена. 

Не дарма Москва 5,5 років намагалася вичавити з України згоду на такий формат. Не дарма Київ весь цей час опирався. Та й у команді Зеленського – принаймні, до її останньої "зачистки" – позиція була однозначною: на такий крок у жодному разі не можна погоджуватися. 

Складно з певністю говорити, що стало приводом для Зеленського змінити публічну позицію. 

Але у разі, якщо цей крок просто був не надто детально продуманий, якщо навмисного наміру здачі інтересів держави немає – Банкова ще зберігає шанс та шлях уникнути незворотних наслідків. 

Що ухвалили?

Про зміст рішення, ухваленого тристоронньою контактною групою (ТКГ) в Мінську, вже сказано чимало, в тому числі у публікації Дзеркала тижня, яке оприлюднило ці документи – але на деяких речах варто наголосити окремо.

Та перш за все нагадаємо, що рішення ТКГ не є остаточним. На фотокопіях стоїть підпис Андрія Єрмака – але йдеться лише про попереднє схвалення; остаточне заплановане на кінець березня. 

У цьому документі учасники Україна, Росія та ОБСЄ домовилися про створення нового органу – Консультативної ради, яка братиме участь у розробці рішень за найгострішими політичними пунктами Мінських документів. Вибори на окупованому Донбасі, законодавство про "особливий статус Донбасу" на постійній основі, зміни до Конституції – все це переходить під "парасольку" Консультативної ради.

До складу цієї ради, як пропонує погоджений текст рішення, входитиме 24 людини. 20 з них матимуть право голосу – по 10 представників "від України" та "від ОРДЛО". 

Решта 4 матимуть лише дорадчий голос і представлятимуть Росію, ОБСЄ, Німеччину та Францію.

І саме цей склад є першою проблемою: кидається у вічі відмінність нового формату, на який попередньо погодилася Банкова, від формату ТКГ, тобто "мінських переговорів". 

Легалізація "Л/ДНР": "зрада" перша, але не остання

Нагадаємо, на переговорах у Мінську є тільки три учасники: це Україна, Росія та ОБСЄ у ролі посередника. Лише такі сторони зафіксовані у документах. Та й слово "тристороння" у назві цього органу не лишає сумніву, що інших членів у ній немає. Натомість контрольовані Росією бойовики присутні у Мінську як "спостерігачі", які не мають права голосу (але їх голос завжди охоче представляє Росія).

"Делегати" від ОРДЛО навіть свої пропозиції мають передавати лише через представника ОБСЄ, щоби українська сторона могла уникати прямого контакту з ними та їхнього побічного визнання.

Досі для України це було ключовим. Та й сам Зеленський не раз заявляв, що виключає прямий діалог із бойовиками "Л/ДНР".

У новій Консультативній раді від цього принципу планують відійти. 

Тут все буде в дусі заповітних мрій Москви. 

Україна та ОРДЛО матимуть рівноцінне представництво (по 10 представників) у однаковому статусі, з правом "вирішального голосу". Крім того, вони партитетно обирають своїх заступників для модератора зустрічей Ради, яким буде представник ОБСЄ. 

Тобто Росія опиняється осторонь конфлікту: вона стає спостерігачем поряд з представниками Німеччини, Франції. 

Натомість створюється формат двосторонніх консультацій та ухвалення рішень між Києвом і ОРДЛО. Але ж це і є прямі переговори, які Київ 5,5 років називав неприпустимими!

Байдуже, що сама ТКГ при цьому не змінюється, а створюється нова структура – головне те, що Україна визнає своїми рівноправними партнерами тих, кого визначать ватажки "Л/ДНР", тим самим визнаючи суб’єктність маріонеткового керівництва "республік". 

Ба більше, Єрмак вже визнав легітимність самопроголошених представників "Л/ДНР". 

Його підпис з приміткою "Згоден" стоїть під документом, у якому такі собі Дейнего та Ніканорова названі "повноважними представниками окремих районів Луганської та Донецької областей". 

Ще ніколи після початку агресії Україна не погоджувалася на таке формулювання. Чи то через брак знань, чи то свідомо, але Андрій Єрмак став першим, хто зробив таке визнання (Київ мав би якнайшвидше повідомити ОБСЄ, що він таких повноважень не мав, але чомусь є підозра, що ніхто цього робити не планує). 

Це не всі проблеми, які є у документі. Та перш ніж перейти до інших, варто представити позицію глави ОПУ.

Що пояснив Єрмак

Рішення, схвалене ТКГ, намагалися зберегти у секреті.  Україна спершу взагалі не повідомляла про зустріч, що пройшла за участі керівника ОПУ. Лише за кілька годин після того, як ресурси сепаратистів повідомили про "прямі переговори з Києвом", на Банковій визнали, що Андрій Єрмак взагалі був у Мінську. 

А текст узгодженого ним проєкту рішення Банкова так і не публікувала, доки його не знайшли журналісти.

Такої стратегії не зрозуміли навіть однопартійці Володимира Зеленського. Понад 50 депутатів фракції "Слуга народу" серед яких кілька голів комітетів, підписали відкрите звернення про недопустимість прямих переговорів, зміни статусу РФ тощо. І хоча лист написаний у вельми обережних виразах, Андрія Єрмака він збісив, розповідають джерела ЄП. 

Глава ОПУ провів зустріч з частиною підписантів, спробувавши переконати їх, що звинувачення на його адресу не мають підстав. Ближче до ночі в ефірі ТРК "Україна", він публічно повторив основні тези з цієї зустрічі.

Головні аргументи, що прозвучали у п’ятницю від Єрмака, є такими:

1. Бойовики і раніше були у ТКГ, а отже нічого не змінилося.
2. Склад ТКГ лишається без змін, а отже здачі інтересів немає.
3. З 10 членів консультативної групи "від ОРДЛО" лише 5 призначатимуть Донецьк та Луганськ, решту сформують переселенці; за рахунок цього Україна матиме більшість.
4. Офіційне визнання "Л/ДНР"- це юридичний процес, якого не відбулося; отже тривога хибна.
5. Діалогу з бойовиками та погодження з ними законів про вибори вимагає Захід, а ОПУ просто виконує цю вимогу.

Однак всі 5 цих пояснень є штучними, і ми готові це довести.

Перший аргумент від глави ОПУ – просто неправдивий. Вище ми вже пояснили, із посиланнями на офіційні документи ОБСЄ, що "представники ОРДЛО" не були рівноправними партнерами України на жодних міжнародних переговорах. Зараз це може змінитися. 

Другий аргумент Єрмака ми також вже коментували. Корекції самої ТКГ не відбудеться, буде новий формат. Але яка різниця у якому з форматів Україна визнає правосуб’єктність бойовиків?!

Третій аргумент був однією з ключових тез на закритій зустрічі з депутатами, кажуть джерела. Мовляв, цим кроком ми виконуємо український план про розмивання впливу Росії, адже частину "квоти ОРДЛО" ми заповнимо "правильними" переселенцями. Однак документ, погоджений Єрмаком, свідчить, що на жодні поступки Росія не пішла, її ставленики зберігають половину місць, які ватажки ОРДЛО наповнять самостійно. 

Та й зрештою, чи буде 5 представників ОРДЛО, чи 10 – неважливо. Для України небезпечно визнавати легітимність "Л/ДНР" в принципі. Навіть визнання одного представника від "республік" потягне точно такі наслідки.

Із четвертим аргументом можна погодитися лиш частково. Офіційне визнання "незалежності народних республік" зі створенням Консультативної ради не відбудеться. Але навіть "гібридне" визнання матиме наслідки; про них кількома абзацами нижче.

І, нарешті, п’ятий аргумент – мовляв, Україна йде на такий крок під тиском Заходу. По завершенню ефіру у Шустера Єрмак заявив, що "Німеччина і Франція зараз вимагають узгоджувати з ОРДЛО закони" і тому Київ змушений йти на такі кроки, щоби зберегти санкції. 

Але це – відверта неправда

І Андрій Єрмак точно про це знає. 

Проєкт, підписаний у Мінську, готувався не у Берліні і не у Парижі. А Україна має всі підстави пояснювати європейцям, що без досягнення мінімальних безпекових умов, за регулярних обстрілів навіть у ділянці розведення ми не маємо переходити до політичного блоку.

Але чомусь Київ сам форсує події. І прийнятних пояснень такої стратегії глава ОПУ не надав.

Додаткові "зради" у плані Єрмака

Та повернемося до питання про те, чому створення Консультативної ради означатиме стратегічний програш України. 

По-перше, цей крок змінює архітектуру переговорів у Мінську, розмиваючи роль Росії як агресора. Ця "рада" стане першим форматом, де Москва буде стороннім спостерігачем, на рівних із Німеччиною, Францією та ОБСЄ. А міжнародний збройний конфлікт таким чином легко перетвориться на внутрішній, "громадянський". 

Не лише Росія, але і ті німці й французи, які їй симпатизують, отримають змогу говорити: "У вас же тепер є діалог з Києвом та "Л/ДНР", то домовляйтеся далі без нас!" 

Звісно, Володимир Зеленський спробує уникнути звинувачень у порушенні власних обіцянок. Команда президента повторюватиме, мовляв, у цій групі не представники влади так званих республік, а представники людей, і тому діалог із ними не можна вважати прямими відносинами. 

Однак не можна бути "трошки вагітним" 

І якщо на Банковій мають у цьому сумнів, то можуть вивчити кейс придністровського конфлікту. Там влада Молдови під тиском з Москви ще у 90-х зробила точно таку помилку: погодилася на прямий діалог з Тирасполем. Крок за кроком сторони дійшли до регулярних переговорів лідерів Молдови із придністровським "президентом", які, втім, не наблизили відновлення цілісності Молдови.

До слова, у Молдови стартові умови були значно простішими, ніж в України. Молдова не має кордону з РФ, там після збройного конфлікту доволі швидко встановилося перемир’я ("припинили стріляти"), там не було такої кількості жертв. Але по факту Придністров’я перетворилося на приклад того, як не можна вирішувати конфлікти.

То невже нам варто брати на озброєння саме їхній досвід?

Та ще більшою проблемою можуть стати повноваження Консультативної ради.

Виходячи з назви, цей орган не повинен мати реальних повноважень, а має лише надавати поради, які не факт що будуть використані. Але із заяв Андрія Єрмака складається враження, що все буде інакше. 

Схоже, що ОРДЛО (читай – Кремль) отримає можливість формувати частину українського законодавства. Нехай і не напряму.

Глава ОПУ публічно заявляє, що має намір виконати ті пункти "Мінська", які зобов’язують Україну "погоджувати з представниками ОРДЛО" майбутній закон про вибори та майбутні зміни до Конституції (п.п. 9,11,12 "Мінська-2"). 

А оскільки у Консультативній раді бойовики контролюватимуть як мінімум блокуючу частку голосів, без їхньої згоди нічого ухвалити не вийде (для ухвалення рішення треба 3/4 голосів). 

Виходить, що замість дорадчого органу ця рада може стати ключовим майданчиком для розробки практичних рішень, а політична підгрупа (при якій КР, власне, і створюється) буде тільки формально схвалювати їхні пропозиції – бо не матиме іншого вибору. 

І тому ступінь погодження законопроєктів з ОРДЛО потребує окремих переговорів із партнерами. Адже щодо інших питань Зе-команда готова доводити, що норми Мінська застаріли і потребують зміни, то чому не зробити цього й тут!

І, нарешті, остання небезпека домовленостей, погоджених Єрмаком: в них немає ані слова про безпеку! В умовах, коли ситуація на фронті у останні тижні лише загострюється, а обстріли відбуваються навіть у ділянках розведення, таке рішення неможливо пояснити.

Уникнути незворотного

Авторів цієї статті навряд чи можна зарахувати до "зрадофілів". Нерідко, навпаки, доводилося пояснювати, чому небезпека того чи іншого рішення нової влади перебільшена.

Однак домовленості, досягнуті Андрієм Єрмаком у Мінську, виправдати не можна. Взагалі. Цілком можливо, що на Банковій це усвідомлюють – не дарма там старанно приховували інформацію про нові мінські домовленості. 

Тому суспільне обурення, яке викликала публікація погоджених Єрмаком документів, є більш ніж обгрунтованим.

Президент Зеленський повинен його почути.

Тут варто нагадати, що протокол про створення Консультативної ради ще не ухвалений остаточно, його планують затвердити на засіданні ТКГ 25 березня.

А отже, Банкова ще має час, щоби зрозуміти катастрофічність своєї пропозиції. І те, що у безмежно лояльній фракції СН знайшлося понад 50 депутатів, що виступили проти – вже мало би напружити Зеленського.

Суспільне обурення посилюється ще й синхронним запуском так званої "Національної платформи примирення та єдності" під патронатом Сергія Сивохо. Видається, що це складові одного великого пазлу: всеосяжного "діалогу" і безпідставного "внутрішнього" примирення. Принаймні, ініціатори "Платформи" саме так бачать свою мету, теж "забуваючи" про безпекові передумови для будь-якого "примирення". 

Принципово важливо: певні експертні консультації для супроводу Мінського процесу можуть мати місце. Але тільки під крилом України та Росії як сторін конфлікту. Росія у свій "експертний" пул може запросити навіть представників ОРДЛО, як вона зараз робить у ТКГ.  Жодного нового статусу представникам ОРДЛО для цього не потрібно. 

Зараз Україна зупинилася за крок до ухвалення цього рішення щодо "проєкту Єрмака"

Влада ще має шанс дослухатися до експертної спільноти та суспільства і використати масову критику як пояснення, чому Київ не може підписати вже погоджене рішення. Посиливши переговорну команду в Мінську, можна прибрати з проєкту найнебезпечніше. Можна запропонувати інше бачення терміну "представники окремих районів". Зрештою, можна висунути вимоги, які взагалі не дадуть створити групу. 

Але ухвалювати документ у такому вигляді, як є – точно не можна.

Якщо ж Банкова твердо вирішила, що ігноруватиме думку суспільства і йтиме до ухвалення "протоколу Єрмака", суспільству залишається один вибір: дати потужний сигнал про те, що на "примирення з агресором" і на визнання бойовиків країна не згідна. Що це – ініціатива Банкової, а не України. Щоби нова влада, яка колись обов’язково прийде (адже у демократіях влада є змінною!), мала підстави розірвати ці домовленості. 

Так, це небезпечний шлях. 

Але шлях здачі інтересів України, на який ми станемо у разі ухвалення документа у нинішньому вигляді, – гарантовано програшний для держави. Його необхідно уникнути.

Автори:

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

Марія Золкіна, аналітик фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва"