Поствирусная дипломатия: как современные технологии и карантин меняют международные отношения

Цього тижня Україна почала головування у Форумі безпекового співробітництва ОБСЄ, що вперше в історії проходитиме в онлайн-режимі.

До кінця місяця має відбутися і перший "віртуальний візит" прем’єр-міністра Дениса Шмигаля до Німеччини – наразі відеоконференція залишається єдиною можливістю "зустрітися" з німецькою канцлеркою Ангелою Меркель.

Як відбувається перехід дипломатичного світу в онлайн та чи готова українська дипслужба до нових викликів?

Дипломатія у нових умовах

Дипломатія справедливо вважається однією з найконсервативніших сфер державної служби. Вікові традиції, розмірені бесіди та протокольні умовності – зазвичай перше, що спадає на думку при згадуванні цієї професії.

Насправді кулуарні домовленості, вербальні ноти та інші незмінні "атрибути" дипломатичного життя нікуди не зникли.

Проте нові умови вимагають нестандартних рішень, а безпрецедентні за своїм рівнем загрози життю і здоров’ю громадян – швидкості та оперативності в процесі їх ухвалення.

На тлі глобального поширення новітнього коронавірусу цифрова трансформація державної служби із красивого гасла перейшла в категорію засобу виживання. Причому іноді – в прямому сенсі цього слова.

А тому дипломатичне відомство з підпорядкованими йому консульськими установами по всьому світу стало урядовим "чемпіоном" з диджиталізації.

Міністерство закордонних справ, яке останнім часом самі дипломати жартома називають Міністерством евакуації, не змогло би вирішити і половини нагальних питань без цілодобового зв’язку з іноземними колегами, оперативного інформування громадян через соціальні мережі та колективного вирішення логістичних проблем у консульських чатах.

Більшість скептиків скаже, що нічого кардинально нового в цьому немає. Рука професійного дипломата вже давно набула форми смартфона, а надання електронних послуг консульськими службами (від первинної обробки візових звернень до чат-ботів з відповідями на стандартизовані питання) стало звичною практикою в більшості розвинених країн світу.

Інша справа – "велика політика", яка вимагає особистих контактів, серйозної аналітичної роботи та максимального рівня конфіденційності інформації.

Чи варто чекати тут змін? Чи може, навпаки, із закінченням піка епідемії із крутого піке вийде і дипломатична служба, повернувшись до традиційних урочистих прийомів та переговорів за зачиненими офлайн-дверима?

Проте, як показує досвід, дипломатія пережила не одну технологічну революцію. І кожного разу виходила з неї зі значними змінами – і за формою, і за суттю.

E-Diplomacy: як все починалося?

4 лютого 1994 року шведський прем’єр Карл Більдт надіслав першого в історії дипломатії електронного листа "на найвищому рівні", привітавши президента США Білла Клінтона зі скасуванням ембарго на торгівлю з В’єтнамом.

У своєму е-мейлі він відзначав, що "Швеція є однією з найбільш технологічно розвинених країн, тому було б цілком справедливим, якби саме ми [США і Швеція] стали першими в світі, хто використає інтернет для політичних контактів та комунікації".

Відповідь надійшла за добу: Клінтон відзначав, що "поділяє ентузіазм" свого колеги у створенні "глобального інформаційного хайвею", яким мав би стати інтернет.

За словами одного з тодішніх дипломатів, мова перших е-мейлів була такою ж незграбною, як і перше програмне забезпечення. Ніхто не знав не тільки як надсилати, але і як писати такі листи.

Виникнення нових засобів комунікації назавжди змінило і дипломатичну мову.

У 2007 році та сама Швеція стала першою в світі країною, яка відкрила своє "посольство" у віртуальному просторі. Створена для просування шведської культури за кордоном, ця "дипмісія" не надавала жодних реальних або електронних консульських послуг, але дозволяла усім бажаючим отримати інформацію про Швецію або поспілкуватися з аватарами справжніх консулів.

На відкритті цієї "дипустанови" був присутній і той самий Карл Більдт, автор першого дипломатичного е-мейлу, правда, тепер вже в якості міністра закордонних справ.

В реальному житті він провів пресконференцію у Стокгольмі, а на онлайн-платформі цю почесну функцію виконав його двійник.

Сьогодні практика створення "віртуальних посольств" широко застосовується в усьому світі – і як інструмент публічної дипломатії для популяризації культури своєї країни за кордоном, і як можливість встановлення контактів з цільовою аудиторією в регіонах, де відкриття реальних дипломатичних представництв є недоцільним або неможливим.

Так, у грудні 2011 року було запущено "віртуальне посольство" США в Ірані, оскільки дипломатичні відносини між країнами були розірвані ще після ісламської революції 1979 року.

На офіційному сайті "дипмісії" зазначається, що вебресурс "не є формальним дипломатичним представництвом, а також не представляє реальне посольство США, акредитоване при іранському уряді".

Але, за відсутності прямого контакту, він може працювати "як міст між американським та іранським народами".

Нові інструменти дипломатії

Із різким зростанням популярності соціальних мереж невід’ємною частиною публічної дипломатії (а також і стратегічних комунікацій) стала "твіпломасі" (твіттер-дипломатія).

Присутність у віртуальному просторі дає можливість швидко реагувати на міжнародні події, відслідковувати настрої громадськості в будь-якій точці світу, провокувати опонентів на необачні заяви влучними мемами чи, навпаки, висловлювати політичну підтримку партнерам одним ретвітом чи репостом.

Чи згадає хтось сьогодні, як виглядало "спілкування" президентів, міністрів чи послів з громадськістю до того, як у 2007 році Барак Обама став першим світовим лідером, який відкрив свій персональний акаунт?

Сьогодні ж твіттер став чи не основним інструментом реалізації американської зовнішньої політики.

Інколи здається, що реальний глава Білого дому – це лише бліда копія того @realDonaldTrump, який існує у віртуальному просторі.

Значних змін зазнала дипломатія і з розвитком інструментів віртуальної та доповненої реальності.

Навіщо писати довгі статті про посуху в Африці чи злидні сирійських мігрантів, якщо можна "перенести" читача у віртуальний намет із голодуючою родиною у Сомалі чи табір біженців на сирійсько-турецькому кордоні?

Водночас використання таких інструментів кардинально змінило і рівень загроз, з якими відтепер доводиться стикатися державам.

Якщо в реальному просторі захист державних кордонів здебільшого лягає на плечі військових, то у віртуальному вимірі на "передовій" боротьби з фейковими новинами, дип-фейками, дезінформацією та гібридними операціями впливу стоять саме дипломати, озброєні власним досвідом, критичним мисленням та навичками роботи з новітніми технологіями.

Життя після епідемії

Немає сумнівів, що після закінчення карантину відновляться і "живі" контакти світових лідерів.

Жодна система конференц-зв’язку не замінить собою реальний тет-а-тет, особливо якщо зустріч відбувається вперше або у міждержавних відносинах існують невирішені проблеми.

"На відстані" шанси на непорозуміння зростають в рази, адже під час переговорів в онлайн-форматі втрачається значна частина невербальної комунікації – інтонацій, жестів чи навіть поглядів.

В дипломатії не існує несуттєвих деталей, тим паче при обговоренні чутливих питань.

Ігнорування культурного контексту чи протокольних нюансів може зірвати успішну зустріч із представниками східних країн, а вибір неправильної тактики ведення "віртуальних" переговорів – звести нанівець усі зусилля з їх підготовки.

Тим більше, як вже доведено, спілкування через екран комп’ютера значно ускладнює досягнення компромісу, адже набагато легше відстоювати свою позицію, сидячи у власному кабінеті, ніж відчуваючи на собі пильні погляди своїх візаві та пресинг часу.

До того ж важливим аспектом залишається і забезпечення безпеки даних. Нещодавні скандали з найбільшими онлайн-сервісами відеоконференцій показали, що в сучасних умовах немає достатньо захищених каналів комунікації. Є лише недостатньо досвідчені хакери.

Проте й повернення назад вже неможливе.

Пандемія продемонструвала, що за бажання значну частину міжнародних відносин можна легко перевести в "цифровий" формат.

Перший успішний досвід "віртуальних" самітів G7, ЄС та інших багатосторонніх платформ довів ефективність таких заходів. Серед безумовних плюсів – значна економія часу та коштів, а також більша відкритість та транспарентність у процесі ухвалення рішень.

Тим більше, роздуті бюрократичні апарати міжнародних організацій, складні регламенти і погоджувальні процедури, мільйонні витрати на відрядження та обладнання для синхронного перекладу вже давно є об’єктом критики не лише з боку екоактивістів, але й зсередини системи.

Проте новий формат дистанційної дипломатії потребуватиме кардинально нових навичок.

І технічні питання на кшталт виділених каналів для синхронного перекладу та одночасного підтримання функцій відеоконференцій і роботи з електронними документами – це лише верхівка айсберга.

Головне – має змінитися й сама дипломатична робота.

Те саме стосується й інших аспектів дипломатичного життя. Технології штучного інтелекту і можливість за лічені хвилини обробляти гігабайти інформації повністю змінили якість аналітики. Алгоритми роботи з big data створили унікальні можливості для політичного прогнозування.

Кому потрібні енциклопедичні знання з історії, якщо можна запитати про це в Siri? Натомість більше часу варто присвятити креативній роботі, вивчаючи, наприклад, психологічний портрет співрозмовника.

Жодний штучний інтелект не витримає навантаження від перекладу застільних тостів, жартів чи акцентів і не замінить кмітливість живого перекладача. Проте нове програмне забезпечення легко "підтягне" необхідну специфічну термінологію з онлайн-словників.

Ще одним новим трендом на наступні роки стане швидкий розвиток наукової та науково-технічної дипломатії.

Зміни клімату та мирне освоєння космосу, боротьба з пандеміями та винахід нових вакцин вимагають спільних дій дипломатів і науковців та відкритого доступу до результатів наукових досліджень.

Очевидно, що коронавірус лише посилить ці тенденції.

Як це вже не раз було в історії, новий виток технологічної революції не призведе до зникнення традиційної дипломатії, але точно її змінить.

І до цього треба готуватися вже зараз.

Автор: Євгенія Габер,

кандидат політичних наук, заступник директора Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка