Украина рядом: как государство помогает гражданам, которым не удалось вернуться домой
Пандемія коронавірусу повернула на карту світу забуті вже багатьма кордони. Вона для всіх нас змінила життя та перевела в режим домашньої самоізоляції. Повернула страх та невпевненість у майбутньому.
Але також повернула відчуття солідарності та любові до ближнього.
"Захист" – це програма допомоги українцям, які не змогли повернутися з-за кордону та досі лишаються в інших країнах в умовах обмежень транспортного сполучення. Які там банально застрягли.
Поки ми не можемо повернути людей, ми маємо зробити все, щоб їхнє життя там було настільки комфортним, наскільки це слово тут взагалі доречне.
Коли я обійняв посаду міністра, коронавірусна агресія вже набирала обертів.
Масштабів виклику ми ще не уявляли, але діяти потрібно було невідкладно. Правила гри змінювалися щогодини.
Ми терміново повертали громадян з-за кордону. Я розумів, що це може бути останній шанс витягти їх до закриття кордонів та скасування авіарейсів у всьому світі на невизначений термін.
Наші дипломати цілодобово працювали з однією метою – повернути людей додому. Для цього їм доводилося домовлятися про рейси, інформувати людей, що вони не забуті, формувати списки та вирішувати тисячі дотичних питань. А іноді й буквально відкривати вже закриті кордони і аеропорти.
Ми встигли зробити чимало.
Але для багатьох українців весна-2020 все ж стала довгим закордонним чи то відрядженням, чи то карантином, чи то вимушеною відпусткою.
Відтак я оперативно доповнив операцію "Репатріація" програмою "Захист". У рамках цієї програми посольства та консульства України за кордоном перетворилися на центри захисту та допомоги громадянам, які застрягли.
Крім надання консульського захисту, допомоги з документами, логістикою, інформацією, кожне наше посольство також створило окрему закриту фейсбук-групу "Захист" у своїй країні.
Мета – об'єднати в єдиному віртуальному просторі українців, які не можуть повернутися, дипломатів, діаспору, іноді – також представників церкви та громадських організацій.
Ми отримали реальні списки нагальних потреб – загальних і приватних. Дехто з наших громадян використав ініціативу, аби просто дати про себе знати та чекати можливості повернутись. А дехто написав, що буквально залишився на вулиці у безпорадній ситуації чи без засобів до існування.
Наприклад, у Данії українець намагався повернутися на батьківщину на власному авто, але його буквально розвернули на кордоні. Він звернувся до нашого посольства, яке забезпечило його житлом та продуктами. Аж допоки 16 квітня він зміг нарешті відправитися додому.
Особливість цих фейсбук-груп у тому, що в них не лише дипломати надають допомогу громадянам.
У них відбувається справжня глобальна взаємодопомога, коли люди допомагають людям. Адже у групи запросили і людей, які потребують допомоги, і людей, які можуть її надати.
У цьому віртуальному просторі взаємодопомоги вже близько місяця збирають спеціальні фонди, речі, шукають можливості для проживання тощо.
Я впевнений, що отримати коментар "О, це в мене є. Куди підвезти?" від незнайомої людини під своїм постом-проханням – це відчути себе трохи ближче до України. А також відчути, що про тебе не забули.
Коронавірус розірвав звичне життя, а для декого створив раптові проблеми там, де завжди все було передбачувано.
Наприклад, одна літня жінка поїхала до своєї сестри в Естонію незадовго до початку епідемії. За станом здоров’я їй необхідно регулярно приймати певні особливі, життєво важливі ліки. Вона взяла з собою запас рівно на термін перебування.
Аж раптом кордони закрилися. Виявилося, що естонські аптеки готові виписувати препарат лише за рецептом, а система охорони здоров'я перевантажена власними проблемами.
Нашим дипломатам за сприяння української громади в авральному режимі (як для цієї весни – звичному режимі) вдалося забезпечити громадянку необхідними ліками принаймні на місяць.
Паралельно дипломати вирішують ще одну загальну проблему. Домовляються з органами країн перебування про "візові канікули". У звичайному житті прострочена віза – це вирок паспорту. І про "безвіз" чи повторну візу після сплати чималих штрафів лишається тільки мріяти.
Але весна нині особлива. І рішення, які здавалися фантастичними ще в лютому, виглядають очевидними зараз.
Нам насправді вдається домовлятися про особливі умови. Тим паче, все відбувається за дипломатичним принципом взаємності.
В певному сенсі, коронавірусна дипломатія – це знову про солідарність.
А не про тонкощі та хитрощі переговорів, до яких ми звикли.
Всього на сьогодні до наших посольств та консульств за тією чи іншою допомогою звернулись понад 16 тисяч українських громадян. А у понад двох тисяч, наприклад, скінчились медичні поліси страхування. Наші дипломати працюють зі страховими компаніями та місцевими органами, аби знайти рішення, яке не потребуватиме сплати додаткових коштів громадянами.
Я не дарма сказав про відрядження у переліку причин вимушеного перебування за кордоном. Адже багато людей справді опинилися за тисячі кілометрів від домівок у робочих справах.
Наприклад, українські моряки на Канарських островах. І не на пляжах, а на своїх кораблях. Наші дипломати в Іспанії буквально тримають в облозі іспанські органи влади та спілкуються з усіма причетними компаніями, аби моряки могли безпечно дочекатися кінця карантину та завершити свої рейси після вимушеної затримки.
Ми злагоджено працюємо з країнами в усьому світі, нашими діаспорами та громадськими організаціями за двома основними напрямами. Підтримка наших громадян "на місцях" та пошук гуманітарної допомоги.
Так, асоціація українців в Ірландії спільно з нашими дипломатами та греко-католицькою церквою збирає кошти для допомоги лікарням та медикам наших Збройних сил. Військовий шпиталь, шпиталь МВС, дитяча лікарня в Луганській області, інфекційне відділення в Боярці вже отримали від них адресну допомогу. Збір коштів продовжується.
Прикладів добра безліч.
В Хорватії наші дипломати працюють у тісній взаємодії з католицькою благодійною організацією Карітас та Червоним Хрестом. В усьому світі ми шукаємо партнерів, наші почесні консули за власний кошт закуповують апарати штучної вентиляції легенів для українських лікарень, небайдужі бізнесмени спонсорують житло та продукти для тих, хто не може повернутись додому.
Географія програми "Захист" значно більша за карту Європи. Для прикладу, в Узбекистані українці застрягли в абсолютно різних куточках країни. Зусиллями наших дипломатів усі вони вже у Ташкенті, забезпечені житлом і всім необхідним. Зокрема, і життєво необхідними ліками.
Нашою кінцевою метою лишається створення можливостей для повернення всіх українських громадян додому.
І вже незабаром репатріаційні рейси будуть відновлені. Україна своїх не кидає.
Дипломати захищатимуть тих, хто залишається. Літаки знову будуть вивозити людей, водночас дбаючи про те, щоб повернення не призводило до поширення вірусу. Здоров’я українців – це головне.
Наші дипломати додаються до вайбер- та телеграм-спільнот, щоб бачити реальну картину. Часто громадяни просять анонімності. Що ж, кажуть, справжня допомога – завжди анонімна.
На жаль, маємо достатньо проблем та окремих віддалених точок, де все вкрай складно. Де, попри наше щиросердне бажання допомогти, ми поки не можемо вирішити всі проблеми.
Ми знаємо про громадян, які застрягли в найвіддаленіших регіонах. Наприклад, про 86 українців у Домініканській республіці. Вибратися звідти можна лише літаком, а авіасполучення фактично немає. Найближча точка, звідки можна полетіти – це Маямі.
Але ми продовжуємо шукати шляхи повернення. Чи бодай допомоги. Впевнений, рішення знайдеться. Навіть якщо це забере більше часу, ніж очікувалося.
Сьогодні дипломатія відчуває підтримку наших громад та нашої церкви, неурядових організацій та наших партнерів. Усі разом ми намагаємося допомогти українцям, які всупереч своїй волі залишилися в інших країнах.
"Захист" – це програма турботи про ближнього, який застряг далеко. Далеко від дому. Але попри відстані ми робимо все можливе, щоб Україна була поруч.
Автор: Дмитро Кулеба,
міністр закордонних справ України