Платная граница и бесплатный вирус: как зарабатывают на украинцах, возвращающихся домой
Минулими вихідними Львівщину струснув "прикордонний" скандал.
З’ясувалося, що українців, які повертаються додому, на кордоні змушують платити за штучно нав’язану їм послугу. Оплату збирають "чорним налом", без обліку.
Йдеться про вимагання з громадян понад 300 грн за проїзд автобусом у кількасот метрів від польського до українського боку кордону на пункті пропуску Краківець. Ба більше, це перевезення організували так, щоби суттєво збільшити шанси на зараження людей коронавірусом прямо перед їх в’їздом на територію України.
Після резонансних постів у соцмережах і публікацій у ЗМІ зранку в понеділок заступникам голови ОДА й обласної поліції довелося давати екстрений брифінг. Втім, і після нього лишилося вдосталь запитань.
Та й з’ясувалося, що точно така схема із "платним кордоном" діє на інших пунктах перетину. Причому українська держава сама – через непродумані обмеження – створила умови для виникнення таких тіньових схем.
Бізнес на кордоні
Після припинення урядом евакуаційних авіарейсів, які за гроші повертали наших громадян, що застрягли в інших країнах, наземний кордон лишився практично єдиним шляхом повернення до України. Правила його перетину неодноразово змінювалися. Нині державний кордон можна перетнути лише на автомобілі, при цьому від 7 квітня на кордоні з Польщею, приміром, працюють лише два пункти пропуску. Втім, потік людей, що повертаються додому, також суттєво впав і повідомлення про кризові ситуації (на кшталт того, що було наприкінці березня) припинилися.
Аж доки минулими вихідними у соцмережах не набув популярності допис мешканця Червонограда Богдана Шарко, якого обурив сумнівний збір за перетин кордону із тих, хто не має автомобіля, але хоче повернутися до України.
Він розповів, що у "пішоходів", ще на польському боці кордону, збирали по 50 злотих (приблизно 320 грн у еквіваленті). Людей саджали у автобуси, на яких провозили кількасот метрів і висаджували в Україні. При цьому в автобус набивалося до 80 осіб, тобто сумарний незаконний збір міг скласти 24 тисячі гривень за рейс.
Звісно, йдеться про оплату "чорним налом", без жодних квитанцій.
Ця практика – не нова. У тематичних групах можна знайти інформацію і про курсування через кордон менших бусиків, і не лише на Краківці.
Резонанс цієї історії змусив львівську владу діяти.
У понеділок на брифінгу під Львівською ОДА журналістам повідомили, що на одного водія, який займався такими перевезеннями, склали адмінпротокол, дані про ще одного передали поліції. Але хто саме організував і зробив можливим такі перевезення – відповіді не пролунало.
В ОДА кажуть, що не відповідають за те, що відбувається на пункті пропуску. Прикордонники пояснюють, що їхньою справою є тільки оформлення перетину кордону та заходи з протидії карантину, а "до організації курсування автобусів і встановлення оплати проїзду в них" Державна прикордонна служба жодного стосунку не має. Митна служба – взагалі дипломатично мовчить.
Усі вони нібито дійсно "ні до чого", адже платні автобуси завантажуються на території Польщі, поза зоною компетенції всіх перелічених інституцій.
Перевізник East West Eurolines, чий автобус засвітився на фото, на наш запит не відповів.
Та хто б не був залучений до створення "бізнесу на кордоні", ця ситуація виникла лише через те, що держава, свідомо чи ні, своїми непродуманими рішеннями про порядок перетину кордону створила для цього передумови.
Збір з пішоходів
Як узагалі так вийшло, що для перетину кордону знадобилися послуги перевізників?
Причиною стало "закриття" пішохідного руху через кордон, яке українська держава наполегливо, у кілька етапів, запроваджувала після початку пандемії.
Одним з перших "карантинних" рішень уряду стало обмеження руху на 49 пунктах пропуску з 16 березня. Вкупі з припиненням авіаційних і наземних пасажирських перевезень це створило ситуацію, коли всі громадяни України, які не мали авто, мусили шукати якийсь транспорт, аби перетнути кордон.
На практиці це виглядає так: ви виїжджаєте з початкового пункту, доїжджаєте до кордону, виходите, проводите кілька годин на вулиці, або намагаючись підсісти до когось в авто, або чекаючи на якийсь організований транспорт. У найгірші моменти тисячі українців "кочували" під пунктами пропуску, а кадри з величезними чергами охочих повернутися додому облетіли світові ЗМІ.
Примітно, що попри все це, піший перетин кордону часом все ж продовжує працювати – але нестабільно та у "половинчастому" режимі.
Так, Словаччина як виняток дозволила людям пішки переходити свій кордон на автомобільному пункті в Ужгороді, де з "нейтральної смуги" їх забирав український автобус. Польща регулярно пропускає групи людей у пішому порядку, але не всіх. Україна у піковий день, 27 березня, сама дозволила піший перетин для 2400 людей, яким забракло автобусів на Краківці.
На головній сторінці сайту ДПСУ досі є роз’яснення під назвою "Як перетнути кордон пішки?". "На багатьох пунктах пропуску для перевезення громадян України, які повертаються з-за кордону без власного автотранспорту, місцева влада та ДСНС надають автобуси", – пояснює у ньому Державна прикордонна служба. З цього повідомлення логічно зробити висновок, що йдеться про державну – і, ймовірно, безкоштовну послугу.
Та реальність є іншою.
"Ми співвітчизника у біді не залишимо, ми на ньому заробимо"
Така ситуація не могла не привернути уваги людей з підприємницькою жилкою, тож невдовзі допомога "місцевої влади та ДСНС" почала зникати з більшості ділянок.
Натомість влада вирішила віддати перевезення приватникам (що загалом є логічним кроком), але при цьому закривала очі і на незаконність такого бізнесу, і на ціни, і на умови перевезення.
Платний перетин кордону не був прерогативою тільки Краківця, а резонанс почався саме з цього, бо таких цін, як там, на західному кордоні України не загинав ніхто (хоча надходили поодинокі повідомлення, що на білоруському кордоні такса за перетин ще вища).
Нагадаємо, у Краківці йшлося про 50 злотих, чи 320 грн, за перевезення на кількасот метрів. З пункту перетину Ягодин у Волинській області, теж на кордоні з Польщею, повідомляють про таксу в 20-30 злотих (трохи менше ніж 130-200 гривень).
На цьому фоні закарпатські перевізники, які збирають з людей по 25-50 гривень на прикордонних пунктах в Ужгороді та Чоп – взагалі видаються "святими".
Втім, навіть з оплатою по 50 гривень за перевезення в кількасот метрів бізнес виходить більше ніж рентабельним. Закарпатський журналіст Віталій Глагола поділився світлинами з Чопу, які свідчать, що автобуси набиваються повні.
Потік людей, які їдуть через Угорщину, включає подорожуючих з Австрії та Німеччини, тому, як кажуть, на кордоні працює сім автобусів.
Варто нагадати, що в усіх згаданих регіонах для перевезень через кордон виділено ще й спеціальний транспорт Держслужби з надзвичайних ситуацій, який працює від початку карантину
Як повідомили "Європі без бар’єрів" у регіональних управліннях ДСНС у Львівській, Волинській і Закарпатській областях, два мікроавтобуси приблизно на 20 місць кожен здійснюють безкоштовні перевезення на Краківці, по одному бусику ДСНС працює в Закарпатській (ПП Ужгород) і Волинській (ПП Ягодин) областях. На Ягодині від початку карантину ДСНС перевезла 7500 людей, на Закарпатті – 3800 осіб, на Краківці – 400 тільки за попередню добу.
Причому в Ужгороді останню добу (26 квітня) перевезень не було, оскільки "не було потреби", повідомили нам в ДСНС Закарпатської області. Це дійсно може бути так, бо Словаччина, на відміну від Угорщини, не пропускає транзитний трафік.
Але виникає питання: чому на Закарпатті безкоштовний автобус ДСНС закріплений за порівняно "пустим" пунктом в Ужгороді, а не за переповненим Чопом?
Зрештою, йдеться не про звичайний бізнес, а про збирання грошей з людей, які через штучно створені адміністративні перешкоди не мають іншого законного шляху повернутися додому. І ця ситуація безальтернативності викликає у перевізників спокусу до здирництва.
Епідемія? Ні, не чули!
Ця проблема має й інший, дуже важливий аспект. Намагаючись максимізувати прибуток, нелегальні перевізники завантажують людей в автобуси за нормами звичайного часу, а не карантинного.
Про яку епідемічну ситуацію може йтися, коли в транспорті не те що не 10 людей, а навіть зайняті усі місця для стояння?
І це – на пункті перетину, де збираються наші мігранти з багатьох держав. У тому числі – епідемічно проблемних.
Це означає, що з цією проблемою треба щось робити, і негайно.
Здавалось би, найпростіший шлях – дозволити піший перехід через найбільш завантажений західний кордон.
Проте наші дані свідчать, що влада не підтримує цю ідею. Важко судити про конкретні причини рішення.
Навіть якщо хтось вважає, що пішохідний рух є більш загрозливим з точки зору епідемічної ситуації (що є сумнівним у порівнянні з такими перевезеннями), це питання можна зняти, належно облаштувавши тимчасовий пішохідний перехід і залучивши більше людей до організації процесу. Тим більше, що після закриття 90% пунктів вільних робочих рук має бути достатньо і у прикордонників, і у митників.
І якщо хтось остерігається, що через поновлення пішохідного перетину поновиться інтенсивний "малий прикордонний рух", який раніше складав дві третини від загального трафіку, то цього нескладно уникнути. Зараз і в Україні, і в Польщі діє обов’язкова 14-денна (само)ізоляція, тому людина, яка відразу після в’їзду до Польщі вирішить повернутися до України – стикнеться зі штрафом.
Та й можна запровадити додаткові обмеження – наприклад, дозволити для громадян пішохідний перетин тільки на в’їзд.
Другим шляхом може стати забезпечення транспорту для перетину кордону органами державної влади. Хай якою б не була економічна криза, та ресурсів української держави цілком вистачити на ще два-три бусики для пасажирських перевезень.
І нарешті, можна просто легалізувати діяльність перевізників, але під контролем держави, з дотриманням санітарних норм і фінансової пристойності. Так, щоб люди наперед знали, що за перетин кордону треба буде платити, розуміли, якою є ціна, щоби вона була прийнятною, а кошти не проходили повз бюджет.
Якщо не зробити щось із вищевказаного, здирники і далі збиратимуть плату за перетин кордону, їхні "жертви" матимуть підстави злитися на власну державу, а кордон слугуватиме вузьким місцем із украй високим ризиком зараження коронавірусом, який за несприятливих обставин буде здатний зруйнувати зусилля держави з подолання епідемії.
Автори:
Павло Кравчук, експерт ГО "Європа без бар’єрів",
Ірина Сушко, керівник ГО "Європа без бар’єрів",
Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"