Правительство в помощь коронавирусу: почему Греции удалось остановить эпидемию, а Испании – нет

Коли в Європі спалахнула пандемія коронавірусу, жоден з європейських урядів не мав розуміння, як діяти, тому кожен намагався здолати її по-своєму.

Дехто впорався із завданням краще, інші – навпаки.

Є три ключових фактори, які визначали ступінь цієї успішності. Перше – це рішучість та ефективність керівництва держави. Друге – це спроможність держав та їхніх систем охорони здоров’я у часи кризи. Третє – це готовність суспільства дотримуватися правил, встановлених за надзвичайної ситуації.

Але найбільш наочним є порівняння дій різних країн. Наприклад, Іспанії та Греції.

На 5 квітня в Іспанії було близько 130 000 підтверджених випадків зараження коронавірусом та близько 12 000 смертей, а в Греції – близько 1700 підтверджених випадків і 68 смертей.

Виникає питання: чому дві середземноморські країни, де люди однаково люблять сонце, посиденьки в барах та соціальні контакти, країни, що мали перед собою урок Італії, отримали геть різний розвиток епідемії? Відповідь проста до неможливого: причиною є відмінність їхніх урядів!

Такого висновку дійшов політолог Такіс Паппас, що працює в університеті Гельсінкі. "Європейська правда" з дозволу автора публікує переклад його статті українською.

Швидкість має значення

Італія стала першою країною в Європі, яка потрапила під удар катастрофічної епідемії, а її досвід став уроком, який мав би навчити інші уряди.

Однак уряд Іспанії цього не зрозумів. Як наслідок, ця країна нині має навіть гіршу статистику та вищі показники смертності, ніж Італія (де зростання вже припинилося).

Чому Греції вдається краще боротися з пандемією (принаймні поки що)?

Звичайно, допомагає те, що Греція – на відміну від Іспанії чи Італії – унітарна, централізована держава, що сприяє швидкому виконанню урядових рішень на регіональному та місцевому рівнях. Але це може лише частково пояснити відмінність перебігу епідемії.

Згадаймо, як розвивалися події в Італії, що створили фон для дій урядів інших держав Європи.

Коронавірус у Італії був офіційно підтверджений 31 січня – у китайської пари, що прибула з Уханя. За три тижні з’явилися підтвердження великої кількості заражень у північних регіонах Ломбардії та Венето, а 22 лютого стало відомо про першу смерть від коронавірусу. З цього моменту кількість загиблих в Італії почала стрімко зростати.

5 березня, коли кількість померлих перевищила 100 осіб (а кількість хворих досягла 3000), уряд закрив усі школи та університети. Від 8 березня, коли підтверджені випадки наблизилися до 6000, прем'єр-міністр Джузеппе Конте закрив на карантин усю Ломбардію та інші північні провінції, що на той час було найрадикальнішим кроком у боротьбі з вірусом будь-де за межами Китаю.

10 березня карантин розширили на всю Італію.

Таким чином, від першого підтвердженого випадку захворювання минуло 38 днів (і 16 днів від першої смерті), перш ніж Рим схвалив загальнодержавний локдаун.

Італія стала першою країною в Європі, де зважилися на цей крок – але, на жаль, було вже пізно.

19 березня вона перетворилася на країну з найбільшою кількістю підтверджених смертей у світі.

Отже, головним уроком, який дав досвід Італії, було те, що урядам в інших місцях потрібно реагувати швидко та вживати найагресивніших заходів, щоб стримати пандемію. Але реакція урядів Іспанії та Греції на цей досвід виявилася разюче відмінною – так само, як і її наслідки для цих двох країн.

Перш ніж прочитати про те, чому так сталося, погляньте на порівняльну таблицю щодо реакції Італії, Іспанії та Греції на спалах коронавірусу.

Іспанська катастрофа

Спершу Іспанія не бажала вчитися на досвіді Італії. "У нас буде лише мала кількість випадків", – запевняв 9 лютого епідеміолог Фернандо Сімон, який керує медициною надзвичайних ситуацій у Мадриді. І хоча кількість підтверджених випадків коронавірусу продовжувала зростати, уряд не просто опирався ідеї запровадження заходів для боротьби з поширенням вірусу – він спершу навіть захищав ідею про дозволеність масових зібрань.

8 березня близько 120 тисяч людей мали змогу пройти центром Мадрида, щоб відсвяткувати Міжнародний жіночий день, а близько 60 тисяч футбольних уболівальників заповнили один зі стадіонів іспанської столиці. У ті самі вихідні 9000 прихильників Vox, правої партії зі зростаючою популярністю, зібралися на партійний з’їзд.

Але вже за кілька днів по тому, до п’ятниці 13 березня, Іспанія вийшла на друге місце у Європі за кількістю хворих на COVID-19 (її випереджала тільки Італія). Два міністри уряду Санчеса отримали позитивний тест на коронавірус. Ще одним хворим виявився лідер Vox – саме тієї партії, яка щойно збирала своїх членів у Мадриді.

Увесь цей час в Іспанії вже знали про розвиток епідемії у себе вдома.

Про першу смерть від вірусу тут стало відомо ще 13 лютого. Однак лише 13 березня, коли кількість загиблих зросла до 189, уряд вирішив закрити всі школи та оголосити надзвичайний стан по всій країні.

І навіть тоді – так і не затвердив справді жорсткі обмеження.

Чому ж Іспанія довела до такого?

Передусім, проти прем'єр-міністра Педро Санчеса зіграв той факт, що він очолює уряд меншості.

Цей уряд був створений із великими складнощами. Парламентські вибори у листопаді 2019 року (другі дострокові вибори за рік!) не виявили переконливого переможця. Зрештою лівоцентристська партія PSOE Санчес та ліві популісти Unidas Podemos домовилися про альянс та створили коаліційний уряд – перший від часу встановлення демократії в Іспанії.

Не допомагало рішучій боротьбі з епідемією і те, що Podemos, як типова популістська партія, вибудовувала популярність на боротьбі проти інституцій влади, які, мовляв, не відповідають інтересам народу, а також виступала проти технократії та експертизи.

Саме це дало відлуння у політиці – і мало катастрофічні наслідки.

П’ятниця 13 березня стала вирішальним днем.

Санчес заявив, що має намір запровадити надзвичайні заходи по всій країні – але все пішло не так.

Засідання Ради міністрів коаліційного уряду того дня пройшло у напруженій боротьбі. Віцепрем’єр та лідер партії Podemos Пабло Іглесіас, який мав перебувати в карантині, адже його цивільна дружина (також міністерка в уряді Санчеса) захворіла на коронавірус – несподівано з'явився на засіданні, протестуючи проти концентрації повноважень у МВС, Міноборони, Мінтрансу та МОЗ – відомств, які очолюють представники PSOE.

Іглесіас вимагав віддати його партії чільні ролі у подоланні кризи та наполягав на негайній допомозі малозабезпеченим сім'ям. Як пише El País, міністр фінансів відхилив його пропозицію як надто дорогу в умовах зростаючої економічної кризи.

Засідання тривало вісім годин, вилилося у публічний обмін жовчю та призвело до страшних наслідків для країни.

Ця суперечка затримала рішення про локдаун та інші надзвичайні заходи, а також призвела до скасування телеконференції, запланованої на той самий день між Санчесом та керівниками регіональних урядів Іспанії.

А наступним днем була сонячна субота, коли багато людей з Мадрида та інших великих міст виїхали до регіонів, доставивши вірус із собою у різні куточки країни...

І навіть досі, попри шалене зростання кількості померлих (а йдеться вже про 14 тисяч жертв!), коаліційному уряду Іспанії не вдається об'єднати опозиційні партії для створення єдиного фронту проти пандемії. Лідер правоцентристської Народної партії звинувачує прем'єра в розповсюдженні брехні та дезінформації, а ультраправа Vox закликає до відставки уряду.

Що ще гірше, більшість регіональних урядів, особливо в сепаратистській Каталонії, не втрачають шансу виявити невдоволення некомпетентністю центральної влади та тим, як вона протидіє кризі.

Грецький успіх

Вражає, наскільки відмінною від Іспанії є реакція на пандемію в іншій середземноморській країні, Греції.

У Афінах спершу сприйняли епідемію як свою велику невдачу, адже країна щойно почала виходити з рецесії і нарешті прогнози щодо її економічного майбутнього стали оптимістичними.

Але попри небажання переривати цей позитивний тренд, уряд Греції дуже швидко "вивчив урок" Італії та Іспанії та взявся діяти рішуче.

Причому діяв він попри те, що одночасно стикався з додатковими труднощами – як відомо, у лютому Туреччина почала розкручувати нову міграційну кризу, відкривши свій кордон із Грецією для біженців і навіть допомагаючи їм перетнути його. Ситуація на кордоні залишалася напруженою протягом більшої частини березня, відвертаючи увагу грецького уряду.

Реакція Афін на пандемію виявилася зразковою.

Уряд вирішив зменшити поширення вірусу всередині країни та згладити криву якомога раніше, сподіваючись мінімізувати довгострокові наслідки як для суспільства, так і для економіки.

Ось коротка історія грецького успіху.

Перший хворий на коронавірус у Греції був зафіксований 26 лютого – це була жінка, яка нещодавно подорожувала до Мілана. Наступного дня підтвердили ще два випадки.

Того ж дня міністр охорони здоров'я Греції скасував усі заплановані карнавальні заходи по всій країні, а уряд заборонив усі навчальні поїздки за кордон.

Всього за тринадцять днів, 10 березня, коли у країні було лише 89 підтверджених хворих і ще не було жодної смерті від COVID-19, уряд закрив усі дитячі сади, школи та університети по всій країні.

11 березня прем'єр-міністр Киріакос Міцотакіс у національному телевізійному зверненні закликав громадськість виконувати вказівки лікарів та інших експертів та закликав церкву (яка у Греції має неабияку вагу) утримуватися від таїнства причастя, а натомість співпрацювати з державою у протидії епідемії.

12 березня у Греції було зафіксовано першу смерть від коронавірусу. У наступні кілька днів уряд закрив театри, кінотеатри, ресторани, бари, торговельні центри, дитячі майданчики, музеї, котеджі, парки, зони відпочинку, пристані, організовані пляжі та гірськолижні курорти; винятком стали лише супермаркети, аптеки та пункти харчування.

Врешті-решт уряд призупинив усі релігійні служби, включаючи недільні меси грецької православної церкви, а також оголосив про закриття більшості готелів країни та зобов’язав усіх громадян Греції, які повертаються з-за кордону, проходити обов’язковий 14-денний карантин.

Протягом березня грецький прем'єр-міністр зробив п'ять телевізійних звернень (11, 17, 19, 22 та 25 березня), щоразу пояснюючи грецькому народові розвиток ситуації та звертаючись до них із проханням дотримуватися нових правил. Прессекретар уряду з питань інфекційних захворювань, епідеміолог Сотіріс Ціодрас, щодня з’являється у телеефірі як для того, щоби відповісти на запитання журналістів, так і з практичними порадами для громадян.

Примітною є реакція опозиції.

Усі вагомі опозиційні партії Греції виявили чудове почуття соціальної відповідальності, політичної поміркованості та навіть готовності підтримувати уряд у його складних рішеннях під час кризи.

Що у підсумку?

Основна мораль з відмінності історій протидії епідемії в Іспанії та Греції полягає в тому, що дії урядів мають велике значення.

Їм потрібно відмовитися від політичного примусу і вислухати експертів та інших технократів; вони повинні діяти рано і швидко; вони повинні бути здатні ефективно домовлятися із суспільством, враховуючи різні групи інтересів і, що ще важливіше, знаходити спільну мову із політичною опозицією.

Наразі уряд Іспанії зазнав невдач у всіх цих завданнях, із величезними витратами для іспанського суспільства.

Натомість грецький уряд заслужено досяг успіху в запобіганні неконтрольованій епідемії та у мінімізації втрат для суспільства, яких те цілком могло зазнати.

Автор: Такіс Паппас

Початково опубліковано у блозі автора Pappaspopulism. Переклад "Європейської правди"