Вже незабаром, 27 червня, минає шоста річниця підписання Угоди про асоціацію, що зробила ринок ЄС відкритим для української продукції. А лише недавно була третя річниця надання безвізу – можливості для громадян України подорожувати об’єднаною Європою без віз. 

Але Польща та Україна, як історичні сусіди, цього року відзначають ще більш вражаючі ювілеї.

Силою політичних, військових та торговельних союзів ми будували об’єднану Європу на землях від Чорного моря до Балтійського за кілька сотень років до народження Моне та Аденауера.

400 років тому пліч-о-пліч ми зіткнулися з османською та московською арміями біля Цецори, Хотина та Калуги. Сто років тому ми захистили Європу від більшовицької навали.

Сьогодні ми є стратегічними партнерами в політичних, енергетичних та безпекових питаннях.

Варшава є перевіреним союзником Києва в умовах російської агресії на Донбасі та анексії Криму.

Ми також з усіх сил підтримуємо прагнення Києва до Євросоюзу та НАТО. Беззаперечними для нас є безпека та територіальна цілісність України, які мають бути і будуть відновлені.

Паралельно з політичними питаннями Польща та Україна постійно поглиблюють свої економічні відносини, про що свідчить той факт, що в 2016-2019 роках наш товарообіг збільшився на понад 50%.

Глибокі системні реформи, які Україна проводила за останні п'ять років, особливо в рамках впровадження Угоди про асоціацію і поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (AA/DCFTA), значно підвищили привабливість та потенціал розвитку України.

Польща, як і інші партнери України на Заході, цінує ці зміни, а польські підприємці хотіли б бачити Україну привабливим партнером.

Хоча ми досягли значного прогресу та багатьох успіхів в економічних відносинах, останнім часом з усе більшим занепокоєнням спостерігаємо за діями наших партнерів, які вже сьогодні негативно впливають на стан нашої співпраці.

Польські експортери все частіше стикаються з необґрунтованими обмеженнями, а польські компанії стають жертвами зростаючої кількості антидемпінгових і так званих захисних заходів.

Міжнародні угоди дозволяють їх застосування, але у чітко визначених випадках. Наприклад, коли іноземний виробник продає свій товар в Україну нижче виробничих витрат або сталося несподіване і стрімке зростання імпорту.

В українських умовах захисні провадження, на жаль, часто ініціюються на основі сумнівних передумов та використовуються як засіб усунення конкуренції. Внаслідок таких дій встановлюються мита або кількісні обмеження на товари з-за кордону.

Після запровадження мита ціни на іноземну продукцію зростають, і українські компанії, що виробляють той самий товар, можуть підвищувати ціни, не переживаючи про втрату ринку. На жаль, втрати несе український підприємець та клієнт, який змушений платити чимраз більше за той самий товар.

На жаль, Україна роками впроваджує протекціоністську політику.

Наприклад, у 2016 була й у 2019 році, коли український уряд ввів 40% мито на лікарські засоби, замінників яких не було на внутрішньому українському ринку.

Останнім часом Україна також прагнула запровадити квоти (тобто кількісні обмеження) на добрива, попри те, що вітчизняні заклади не здатні задовольнити внутрішній попит. В результаті могли постраждати українські фермери, яким доведеться купувати дорожчі добрива, і звичайні споживачі, які на прилавках і в продуктових магазинах мали переплачувати за продукти.

Я зустрівся з представниками найбільших сільськогосподарських асоціацій в Україні, для яких потенційне рішення уряду про запровадження квоти на добрива було б болісним ударом по українському сільськогосподарському сектору, в якому працюють сотні тисяч людей. Сільськогосподарська галузь зазнала би значних фінансових втрат лише для того, щоб кілька виробників добрив над Дніпром позбулися конкуренції та збільшили свій прибуток.

Надає оптимізму позиція президента Володимира Зеленського, котрий під час зустрічі з українськими представниками земельно-господарського сектора Чернігівської області 10 червня висловився проти впровадження квот на мінеральні добрива.

Ще одним кричущим прикладом протекціонізму є нещодавно введене 18% мито на пластмаси, які використовуються в будівництві. Це було зроблено ще до закінчення офіційної процедури. Як і у випадку з добривами, український клієнт отримає дорожчий товар внаслідок збільшення мита, а іноземні інвестори спрямують свою зацікавленість на інші ринки.

Велика кількість компаній у виробничій та будівельній галузях зазнають збитків, а прибуток піде кільком місцевим суб’єктам.

На даний час Україна веде шість захисних проваджень щодо ввезення товарів з різних країн та 12 антидемпінгових проваджень, включаючи імпорт продукції з Польщі. Чинності набули два захисних рішення та 28 антидемпінгових рішень.

Такий масштаб дій, спрямованих на поставки до України, не можна пояснити. Така ситуація загрожує діяльності українського уряду, спрямованій на розширення сфери дії зони вільної торгівлі з ЄС.

Важко очікувати від західних партнерів більшого відкриття ринку, коли на власному ринку Київ обмежує вільну конкуренцію і штучно блокує імпорт.

Нечітке законодавство, несправна судова система та незрозумілі дії державних органів залишаються головним бар'єром для іноземних інвесторів, які готові збільшити свою присутність в Україні, але, побоюючись проблем відмовляються від цього, обирають інші, безпечніші місця.

Нестандартна система правосуддя погано підготовлена ​​до ведення господарських проваджень.

Великою проблемою залишається відсутність належного захисту інтелектуальної власності, як це нещодавно відчув польський виробник вікон та сходів FAKRO, маркетингові матеріали та інструкції якого були скопійовані українськими суб’єктами.

Як наслідок, рівень польських інвестицій в Україні вже декілька років не підвищується – на шкоду обом нашим країнам.

Польські інвестиції в Україну коливаються близько $800 млн. Це невеликий масштаб, як на країну великих можливостей.

Польський капітал в Україні зосереджений у банківському та фінансовому секторах (близько 46%) та в промисловості – насамперед переробній (близько 33%). Значна частина польських інвестицій припадає також на торгівлю та послуги (9,5%).

Без кардинального покращення інвестиційного клімату в Україні не тільки не буде використаний інвестиційний потенціал, але також нам не вдасться суттєво збільшити торговельний обмін. А це питання буде важливим для стимулювання економічного зростання та подолання кризи, пов’язаної з пандемією COVID19.

Ми також стурбовані розбіжностями між деклараціями та діями з боку української влади.

Протягом кільканадцятьох років ми говоримо про будівництво на українській стороні автостради, яка була б продовженням траси А4 у Третьому європейському транспортному коридорі через Львів аж до Одеси. Українська влада неодноразово заявляла про початок будівництва автостради і навіть організовувала урочистості "закладення наріжного каменю під будівництво", але досі вона закінчується на польському боці кордону.

Це суперечить заявленим прагненням української сторони, наприклад, приєднатися до Ініціативи Тримор'я, яка сприяє зміцненню зв'язків у регіоні, у широкому значенні, Центральної Європи.

Також невикористаним залишається потенціал нашої співпраці у сфері енергетичної безпеки.

У той час коли Варшава розбудовує свою систему промисловості, щоб мати змогу доставляти газ із LNG-термінала в Свіноуйсьце до українського кордону, Київ припускає, що розширення інфраструктури для збільшення пропускної здатності не потрібне.

Польща, прагнучи стати незалежною від російського газу, вжила реальних дій та інвестувала кошти у будівництво LNG-термінала, газопроводу Baltic Pipe та розвиток внутрішньої системи передачі. В результаті ми зможемо повністю відрізатися від російської сировини.

Час для реальних дій з української сторони.

У Києві ми часто чуємо заклики до прискорення процесу європейської інтеграції у Східній Європі, оновлення DCFTA, та навіть сигнали нетерпеливості та розчарування внутрішньоєвропейською дискусією щодо перспективи розширення ЄС.

Ми поділяємо ці емоції. Виходячи з власного досвіду, ми послідовно закликаємо всіх партнерів ЄС до амбітного бачення відносин з нашими сусідами, зокрема стосовно України.

Проте використання судів, митних чи податкових служб для недобросовісного усунення конкурентів з Європи, ухвалення рішень в інтересах окремих груп, шкідливих як для української економіки та суспільства, так і для відносин із зовнішніми суб'єктами, не полегшує нам завдання допомогти Україні. 

На щастя, є підстави для оптимізму.

До них належить доручення віцепрем'єр-міністру Олексію Резнікову функції голови української частини польсько-української комісії з питань економічного співробітництва. Своєю чергою багато питань, пов’язаних з розвитком рамок для торгівлі України з ЄС, нещодавно потрапили до рук віцепрем'єра з питань європейської інтеграції Ольги Стафанішиної.

Обох ми добре знаємо як потужних професіоналів.

Впевнений, що, базуючись на аргументах, ми зможемо подолати усі перешкоди на шляху до збільшення взаємної торгівлі та інвестицій, тобто оздоровлення економік наших держав після періоду кризи, спричиненої епідемією COVID-19.

Автор: Бартош Ціхоцький,

посол Польщі в Україні