Коаліція непримиренних політичних суперників - досить буденна річ у сьогоднішній Європі.

А як щодо урядової коаліції із плановою ротацією прем'єра?

Уряд, в якому два роки головою буде представник однієї партії - Fianna Fail, а потім ще два роки - Fine Gael.

Такий незвичний розклад став для Ірландії останнім шансом вийти з глибокої політичної кризи.

А головне - не допустити до влади лівих націоналістів із Sinn Fein, партії, яка вперше майже за сторічну новітню історію Ірландії отримала суттєві шанси прийти до влади. 

І остання ледь не найбільше непокоїть як "традиційні" партії всередині Ірландії, так і сусідні країні. Звичайно, в першу чергу - Велику Британію. 

Третій зайвий

На початку - короткий історичний екскурс, без якого вкрай складно зрозуміти нинішні пристрасті. 

Від самого початку існування незалежної Ірландії - хоча, правильніше сказати, від початку самої боротьби за незалежність у ХХ столітті - в ірландській політиці присутні три основні партії, які й визначають порядок денний. Це праві центристи з Fianna Fail, консерватори з Fine Gael, а також, напевно, найвідоміша ірландська партія - ліві націоналісти з Sinn Fein. 

Починаючи з 1927 року всіма урядами Республіки Ірландія почергово керували або Fianna Fail, або Fine Gael.

Реанимация конфликта: станет ли Ирландия снова горячей точкой

Аж донедавна, коли після чергового провалу у створенні дійсно працюючої коаліції чотири місяці тому парламент був розпущений і Ірландія опинилася на порозі позачергових виборів.

Несподівано для всіх перемогу (доволі відносно, якщо бути чесним - перевага лише в кілька відсотків) здобули націоналісти із Sinn Fein. Партія достатньо неординарна - працює переважно в опозиції, представлена в обох частинах Ірландії та має колишні прямі зв’язки із парамілітарною Ірландською республіканською армією. 

Вона ж - єдина партія, частиною програми якої є "звільнення" Північної Ірландії та об’єднання Ірландії в єдину унітарну державу. 

Проте цим усе не закінчилося - маючи відносно рівні результати, але не маючи спроможності сформувати коаліцію та новий уряд, усі партії почали довгі виснажливі перемовини. 

Проте ніхто не очікував, що переможців виборів просто… відсунуть на другий план.

Дим без вогню

То в чому ж проблема? Як так вийшло, що переможці виборів були виключені з процесу утворення нового уряду? Тут, як і завше в політичних інтригах, не все так однозначно.

Офіційні лідери Sinn Fein - в тому числі голова партії Мері Лу Макдональд - наголошують на тому, що перемовини проходили буквально за їхніми спинами. 

В той самий час Fianna Fail, Fine Gael та "зелені" в один голос твердять, що Sinn Fein не йшла на переговори, хоча її і запрошували, і кликали, і просили. 

Річ у тім, що кожна партія вела свою систему перемовин, не сподіваючись досягти загального консенсусу. Вважалося, що усі малі партії - наприклад, "зелені" та лібертаріанці - та всі незалежні депутати приєднаються до Sinn Fein як до основної сили нового парламенту. 

Зважаючи на те, що колишній парламент розвалився через конфлікт між Fianna Fail та Fine Gael, ніхто навіть подумати не міг, що ці дві партії зможуть організуватися. 

І саме тому це спрацювало. 

Виявилося, що спільний страх перед націоналістами Sinn Fein підштовхнув затятих опонентів до співпраці. 

Нову коаліційну угоду підписали лідери Fianna Fail, Fine Gael, а також "зелені".

Тепер голова правих центристів Майкл Мартін буде чергуватися в прем’єрському кріслі з нинішнім прем’єром - головою консерваторів Лео Варадкаром. Останній отримає можливість очолити уряд у 2022 році. 

Без посади прем'єра залишилися тільки "Зелені", які стали молодшим партнером у коаліції, отримавши тим самим "золоту акцію". Таке положення стало для них набагато безпечнішим та комфортнішим, аніж зближення із тими, кого вони називають радикалами.

Навіщо усі ці важкі політичні кроки? Аби вивести націоналістів з гри.

"Наш день прийде"

Поки не зрозуміло, чи була Sinn Fein грубо винесена за дужки коаліціантами, чи вона дійсно дала мовчазну згоду на подібний міноритарний уряд.

Натомість очевидним є одне - Sinn Fein стає найбільш впливовою з часів останніх ірландських заворушень 1960-х років, і це серйозно лякає усіх "поміркованих". 

Адже історія свідчить: коли республіканців насильно відсували від влади, яку вони виборювали на демократичних виборах, на вулицях Белфаста, Деррі, Дубліна та Корка здіймалися барикади.

В чому секрет їхньої популярності?

У питаннях національної ідентичності та самовизначення, частиною яких завжди була і досі є Північна Ірландія, ірландська політика - річ дуже тонка і надзвичайно чутлива. 

Якщо за більш-менш стабільних умов ці питання можна прикрити соціальними подачками та популістичними проєктами - як це робила Fine Gael усі останні роки, - то в часи ковідної пандемії та наступаючої економічної кризи усе це вилізе нагору і загостриться. 

А на додачу - викреслення з порядку денного партії, яка перемогла на виборах, навряд чи додасть новому уряду стабільності. 

Республіканці довели, що в опозиції можуть бути не менш небезпечні для своїх опонентів, ніж при владі.

До того ж вони досі залишаються єдиною силою, яка має вплив на католицьке та пронаціоналістичне населення Північної Ірландії. 

Тож цілком вірогідно, що вже наступні вибори можуть виявитися ще більш вдалими для Sinn Fein. А тому партії варто діяти відповідно до гасла Ірландської республіканської армії Tiocfaidh Ar La ("Наш день прийде").

Зрештою, треба бути чесними - питання ірландського кордону і викликане ним питання майбутнього Північної Ірландії багато в чому визначатиме найближчу перспективу ірландської політики.

І наразі не зрозуміло, яким чином нова коаліція зможе з цим питанням впоратися. 

Автор: Олександр Краєв,

Рада зовнішньої політики "Українська призма"