Не минуло й року після фактичного двовладдя у Молдові, коли в цій країні одночасно функціонували два уряди – Маї Санду та Павла Філіпа, і ось Кишинів знову входить у глибоку політичну кризу.

17 червня з правлячої коаліції вийшла депутатка від Демократичної партії Молдови (ДПМ) Єфросинія Грецу. Після її виходу Демпартія та Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ) втратили більшість у парламенті.

А це означає, що під Іоном Кіку захиталося крісло прем’єр-міністра. І це в ситуації, коли за пів року у країні пройдуть президентські вибори, перемога в яких чинного голови держави Ігоря Додона може остаточно повернути Молдову до зони впливу РФ.

То чи здатне переформатування молдовського парламенту зупинити такий сценарій?

Двічі в одну коаліцію

Вихід Єфросинії Грецу з урядової коаліції став останнім акордом багатокрокового плану політичної групи ProMoldova, яку очолює ексспікер Андріан Канду.

Мета цього плану – відсторонення від влади уряду Кіку та послаблення позицій президента Ігоря Додона напередодні президентських виборів восени цього року. Подейкують, що Канду втілював такий план за вказівкою колишнього лідера Демократичної партії, а нині олігарха-втікача Влада Плахотнюка.

При цьому представники коаліції та президент Додон стверджують, що Влад Плахотнюк був не лише натхненником поточної політичної кризи, але й інвестував у неї близько 20 мільйонів євро, які пішли на підкуп депутатів Демпартії та їх переманювання до ProMoldova та до партії "Шор", яка свого часу вважалась сателітом Плахотнюка.

Ситуація у Молдові може розвиватися за кількома сценаріями.

Президент Додон пропонує такий вихід: представники соціалістів, Демпартії, а також опозиція з проєвропейського блоку ACUM на чолі з Маєю Санду та Андреєм Нестасе мають поєднати свої "антиолігархічні" зусилля і сформувати новий уряд.

Натомість ProMoldova залишиться у меншості.

Сценарий Януковича: как Кремль помогает Додону сохранить власть в Молдове

Щоправда, такий підхід не враховує того, що, по-перше, ACUM уже був у коаліції з соціалістами і лише посилив цим позиції Додона, а, по-друге, Санду була безпосередньою антагоністкою Павла Філіпа під час "кризи двовладдя", і формування з ним коаліції може обернутися для неї значними, якщо не катастрофічними втратами.

Чи влаштує це експрем'єрку напередодні президентських перегонів, у яких вона планує брати участь? Дуже сумнівно.

Якщо такий план президента Додона не спрацює, а уряд отримає вотум недовіри, президент погрожує, що наполягатиме на повторному внесенні в парламент кандидатури Іона Кіку, навіть якщо більшості для його підтримки не буде.

Звісно, існує ймовірність, що за надмірної впертості президента відсторонить від виконання обов’язків Конституційний суд. Таке вже не один раз ставалося в історії Молдови.

Проте тоді "право підпису" перейде до спікера, а цю посаду теж посідає близька до президента соціалістка Зінаїда Гречаний, на лояльність якої сподівається Додон.

Подвійні вибори?

Зрештою, запасний план Додона – погодитись на дострокові вибори до парламенту одночасно з президентськими восени цього року.

Тоді президентська кампанія Додона одночасно стане кампанією ПСРМ і партія матиме шанси зберегти найбільшу фракцію у новому парламенті, при цьому заощадивши кошти на парламентську кампанію.

Депутати від ПСРМ вже навіть подали запит до Конституційного суду, аби з’ясувати, чи не суперечитиме Конституції Молдови голосування за президента та за парламент в один день – 1 листопада.

Щоправда, є свої плани щодо розвитку ситуації і у представників ProMoldova.

У разі оголошення вотуму недовіри нинішньому уряду вони пропонують представникам ACUM сформувати уряд у коаліції з ними.

Як і у випадку "антиолігархічної коаліції", Мая Санду вагається. Для її репутації коаліція з силами, підконтрольними Владу Плахотнюку, не менш шкідлива, ніж коаліція з соціалістами.

Однак такий план видається привабливим іншому представникові ACUM, Андрею Нестасе.

Цей політик почувається дещо ображеним через те, що незважаючи на підтримку Санду, в попередньому уряді він був лише віцепрем’єром.

На тлі цієї образи Нестасе навіть відмовився підтримувати Санду в ході президентської кампанії і заявив про наміри йти на президентські вибори самостійно. А оскільки рейтинг у Нестасе далеко не найвищий, то пропозиція ProMoldova для нього – гарна нагода посилити свої позиції у владній верхівці Республіка Молдова.

В експертних колах Молдови припускають, що сам Нестасе, можливо, й не виборюватиме собі прем’єрське крісло, однак хоче забезпечити цю посаду представникові своєї політичної сили Платформа "DA" Ігорю Мунтяну – експослу Молдови у США, а до того експерту-політологу з доволі пристойною репутацією.

За усіх розкладів одне з вирішальних слів належить Санду.

Або вона знову зголоситься працювати із соціалістами, а в це важко повірити на тлі попереднього травматичного досвіду, або піде на співпрацю з ProMoldova, аби підтримати амбіцію команди Нестасе, але тоді також репутаційно "поцілить собі у ногу", або ж, і це найімовірніше, зголоситься на ідею дострокових парламентських виборів.

Саме так радять вчинити у Молдові західні партнери, чию позицію днями озвучив лідер Європейської народної партії Дональд Туск, який назвав нинішній парламент дисфункційним і закликав Санду та Нестасе йти на дострокові вибори однією командою.

Війна компромату

Пікантності підготовці до дострокових парламентських виборів (яких, схоже, не уникнути у Молдові) додає те, що у Влада Плахотнюка та ProMoldova є чимало компромату на соціалістів Додона, з якими вони тривалий час плідно співпрацювали.

Своєю чергою 15 червня рішенням генпрокурора Молдови із в’язниці звільнено В’ячеслава Платона – бізнесмена, засудженого за так звану крадіжку століття, коли із банківської системи Молдови було незаконно виведено 1 млрд євро.

Нині він стверджує, що за крадіжкою насправді стояв Плахотнюк, чим ллє воду на млин Додона.

З обережним оптимізмом можна сподіватися, що війна компроматів та оприлюднення фактів про незаконні оборудки послабить корумпованих гравців у Молдові.

На цьому тлі шанси Санду як на парламентських, так і на президентських виборах можуть зрости.

Проте чимало тут залежатиме як від її розважливості, так і від здатності втримати єдину позицію з іншими проєвропейськими силами.

Якщо так станеться, у політичної системи з’явиться шанс позбутися "кризових атрибутів". Якщо ні – державна криза, на радість РФ, лише наростатиме.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"