Франция позеленела: какие последствия будет иметь провал партии Макрона на местных выборах
Останніми вихідними у Франції відбувся другий тур муніципальних виборів: 4820 комун обирали місцеву владу – мерів та міські ради.
Більшість переможців визначилася ще в першому турі, який пройшов 15 березня, однак традиційно запекла боротьба у великих містах потребувала другого раунду, який відклали у зв’язку з пандемією.
Ці вибори показали, як змінилася Франція – адже партія Еммануеля Макрона "Вперед, республіко!" зазнала навіть не невдачі, а розгрому.
Кому тепер симпатизує французький виборець і як нові розклади вплинуть на країну?
Тривожний дзвоник для Макрона
Відразу варто зазначити, що місцеві вибори в такій централізованій державі, як Франція, не мають великого впливу на загальнонаціональний порядок денний, а мерами міст та містечок десятиліттями залишаються представники однієї і тієї ж партії, незважаючи на те, як змінюється склад парламенту чи хто знаходиться в Єлисейському палаці.
Проте такі низові вибори дають змогу простежити політичні й соціальні тенденції в державі, а також демонструють, які виклики й проблеми громадяни вважають пріоритетними.
Крім того, партії національного рівня традиційно розглядають місцеві голосування як підготовку до наступного республіканського виборчого циклу – чергові президентські та парламентські вибори у Франції відбудуться 2022 року.
Такий розрахунок був і у чинного глави держави Еммануеля Макрона. Його партія "Вперед, республіко!" була спеціально створена до виборів 2017 року й майже наполовину складалася з нових облич, які до того не були в парламенті.
Тоді очевидний козир, що відповідав запиту суспільства на перезавантаження політичної еліти, зараз став реальним викликом для президента.
Через таку молодість "Вперед, республіко!" не встигла закріпитися на місцевому рівні й виступити сильним конкурентом для традиційних лівих і правих, які роками зберігають свій вплив у регіонах: не вистачило ні впізнаваних політиків, ні довіри виборців, ні популярності Макрона, яка продовжує знижуватися.
Завданням президента було здобути підтримку на місцях, щоб підвищити свої шанси на переобрання через два роки.
Натомість муніципальні вибори лише засвідчили падіння його рейтингу.
Представники партії влади не змогли виграти мерство в жодному великому місті.
Причинами такого невтішного результату є також особисті поразки президента.
Втома від Макрона. З часу свого обрання Макрон позиціонував себе як нову антисистемну силу, яка здатна провести рішучі реформи в державі.
Проте його реформаторський запал швидко наштовхнувся на спротив суспільства, яке не було готове втрачати свої "споконвічні права" чи то в трудовій сфері (як у випадку з реформою ринку праці), чи то в пенсійній системі (пропоновані зміни до пенсійного законодавства).
Проведення таких необхідних, проте непопулярних реформ та перманентні протести "з’їдають" підтримку президента, що й позначилося на нинішніх результатах виборів.
Пандемія. Неприємним і складним викликом для лідерів по всьому світу стала пандемія коронавірусу.
Криза в галузі охорони здоров’я, втрата робочих місць, падіння добробуту громадян, напруження в суспільстві – усе це не могло не відбитися на політичних настроях громадян і підтримці влади.
Тим гостріше ця проблема постала у Франції, де уряд спочатку затягував із запровадженням карантину, а потім застосовував чи не найжорсткіші обмеження до своїх громадян у порівнянні з іншими країнами ЄС.
Людям було заборонено виходити на вулицю без поважної причини, а за порушення карантинних умов штрафували на більш як 100 євро. Такі заходи, втім, не зупинили швидкого поширення COVID-19 у Франції, яка довгий час перебувала в десятці країн із найбільшою кількістю інфікованих. Як наслідок, 66% французів негативно оцінили діяльність уряду в боротьбі з пандемією – не допомогли навіть регулярні звернення Макрона до нації.
Економічний шок. Тотальний карантин завдав жорсткого удару по економіці країни.
За даними Євростату, французька економіка скоротилася в першому кварталі 2020-го приблизно на 5% – це найгірший показник з усіх 27 країн ЄС наряду з Італією.
ОЕСР прогнозує, що до кінця року ВВП скоротиться на 11,4-14,1%, а дефіцит бюджету, згідно з даними уряду, становитиме 11,4% ВВП. Додайте до цього найбільший в ЄС після Італії державний борг, який до кінця року може сягнути 120% ВВП, та зростання безробіття, і ми отримаємо чудовий ґрунт для нової хвилі протестів.
Скандали та партійні міжусобиці. У місяці перед виборами політсилу президента лихоманило, а його протеже чекав політичний скандал.
Почалося все з того, що в січні відомий французький математик Седрик Віллані, який збирався балотуватися в мери Парижа від "Вперед, республіко!", відмовився зняти свою кандидатуру. Він мав усього 10% підтримки, тому партія висунула іншого, більш популярного кандидата Бенжаміна Гриво.
Макрон особисто в Єлисейському палаці вмовляв опального математика зійти з дистанції і підтримати Гриво. Проте той відмовився, за що був вигнаний з партії.
Уже через місяць Гриво, на якого президент покладав великі надії, потрапив у секс-скандал і був змушений зняти свою кандидатуру. Достойної заміни йому не знайшлось: Аньєс Бузін, яку партія відрядила на столичні вибори, отримала лише четвертий результат.
Програш у Парижі – досить гірка поразка для Макрона, який на президентських виборах без проблем переміг у столиці.
Довершилася серія невдач тим, що у травні "Вперед, республіко!" офіційно втратила більшість у Національній асамблеї, після того як кілька парламентарів вийшли із фракції. У 2017 році "Вперед, республіко!" завела в парламент 314 депутатів, тепер їх залишилося 288.
Непорозуміння в лавах президентської партії ростуть, багатьом депутатам не подобаються реформи, які проводить влада.
Зокрема, під критику підпадає законопроєкт про пенсійну реформу, який у грудні спровокував найбільші за останнє десятиліття страйки.
Зелений прорив
Хто точно святкував успіх цієї неділі, так це партія "Європа Екологія Зелені". Вона змогла перемогти в таких великих містах, як Ліон (третє найбільше місто Франції), Бордо, Страсбург, Ансі, Безансон, Пуатьє, Туре та низці інших, менших муніципалітетів.
Це перший такий серйозний результат для партії, яка навіть не змогла потрапити до Національної асамблеї, а в Сенаті має лише двох представників.
Французькі ЗМІ пишуть, що неділя пройшла під зеленими знаменами, і з ними важко не погодитися.
Зелені виграли мерство там, де десятиліттями при владі були республіканці чи соціалісти, і для багатьох такий результат виявився несподіванкою.
Проте якщо розглядати їхній успіх у загальноєвропейському контексті, то він виглядає цілком логічним. Зелений рух на підйомі в Європі останніми роками, а вибори до Європейського парламенту в травні минулого року стали справжнім трампліном для екологістів.
Вони стали четвертою найбільшою фракцією в Європарламенті (у Франції зайняли третє місце, а в Німеччині сенсаційно вибороли друге).
Тенденція росту впливу зелених, як у Франції, так і по всій Європі, віддзеркалює не лише все більшу стурбованість виборців проблемою охорони довкілля та зростання екологічної свідомості (на виборчих дільницях французи назвали вирішення екологічних проблем другим пріоритетом після зарплатні та пенсії), а й більш глибинну трансформацію політичного ландшафту регіону.
Європейські традиційні партії – консерватори та соціал-демократи – втрачають підтримку та довіру електорату, що яскраво показали ті ж самі вибори до Європарламенту, де Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів вперше не змогли забезпечити більшість. Їхні голоси відтягують ліберали, праворадикали та зелені.
Ще одна причина "зеленого" стрибка – велика криза у соціалістів та соціал-демократів, на електоральному полі яких все активніше грають зелені, які традиційно дотримуються саме лівих поглядів.
Нові зелені відчувають дух епохи та настрої суспільства, чим не можуть похвалитися соціал-демократи.
Важливо, що на муніципальних виборах у Франції в кількох містах, зокрема в Парижі, представники Соціалістичної партії змогли здобути перемогу, лише заручившись підтримкою зелених.
"Велика перемога" Ле Пен
А поки лівий рух переживає трансформацію і підйом, французьким правим нема чого запропонувати виборцям.
Мляві результати консервативної партії "Республіканці" та замаскований провал ультраправого "Національного зібрання" Ле Пен це підтверджують.
"Республіканці" хоча й зберегли за собою кілька середніх та невеликих міст, та вони втратили такі важливі центри, як Марсель та Бордо, у яких керували десятиліттями.
Натомість "Національне зібрання" виграло в Перпіньяні – це перший з 1990 років випадок, коли ультраправі очолять місто із населення в понад 100 000 осіб.
Ле Пен відразу оголосила такий результат "великою перемогою".
Проте насправді ці вибори обернулися радше поразкою для її партії, адже вона не змогла закріпитися в низці комун, на які робила ставку, а загальна кількість депутатів від "Національного зібрання", які пройшли до місцевих рад, буде нижчою, ніж на попередніх виборах у 2014-му.
Явно не той результат, на який очікувала головна суперниця Макрона за президентське крісло, яка, до речі, вже випереджає чинного президента на 2% у першому турі, згідно з опитуваннями.
Реформи чи переобрання?
Загалом ці вибори принесли мало несподіванок, проте стали болючим ударом для Еммануеля Макрона.
Можна стверджувати, що він точно відчув запит суспільства на зелену тематику, а відтак генеруватиме ще більше екологічних ініціатив. Вже наступного дня після голосування президент зустрівся із Громадянським конвентом з клімату, який за його пропозицією кілька місяців напрацьовував ідеї для зміни законодавства та екологічних реформ.
Всього було подано 149 пропозицій, серед яких – внести до конституції положення про те, що довкілля є найвищою базовою цінністю Французької Республіки.
Проте необхідно пам’ятати, що занепокоєння французів екологічними проблемами закінчується там, де порятунок природи впирається в їхній гаманець.
Мало хто нині згадує, що знамениті протести "жовтих жилетів" розпочалися саме через підвищення податку на дизельне паливо, який був введений якраз із екологічною метою для зростання частки відновлювальної енергетики.
Економічні й соціальні проблеми, що наростають у країні, внутрішньопартійні чвари та падіння рейтингу ставлять президента перед непростим вибором.
Йому доведеться або продовжувати необхідні, проте непопулярні реформи й зіткнутися з черговою хвилею народного невдоволення, що зменшить шанси на переобрання, або відкласти реформаторство вбік і готуватися до президентських виборів, задобрюючи народ соціальними виплатами, як це робили попередні лідери.
Від того, який шлях обере Макрон, залежатиме подальша доля Франції.
Автор: Ярослав Супрун,
головний редактор Аналітичного центру "ADASTRA"