2020 рік сколихнув Сполучені Штати Америки.

Виснажлива президентська кампанія, пандемія коронавірусу та протести проти карантину, а зараз – страйки проти расової дискримінації.  Враження про масштабні проблеми підкріплюється репортажами ЗМІ з місць протесту. Однак...

Насправді, читаючи повідомлення американських медіа, особливо у часи передвиборчої кампанії, не варто забувати про критичне мислення, адже ті нерідко бувають упередженими.

У тому числі американські ЗМІ можуть маніпулювати (часом навіть не замислюючись про це) під час висвітлення демонстрацій.

Ця проблема стосується не лише США, а й інших держав, тому варто ретельно аналізувати інформацію ЗМІ про протести й заворушення.

Насильство чи протест?

Запитайте себе, що приверне більше уваги – велика група людей, що мирно протестує, танцює чи скандує гасла, чи всього лише кілька радикалів, які провокують поліцію, починають трощити все на своєму шляху та перетворюють мирну демонстрацію на хаос?

Запитання риторичне.

Медіа у Штатах, як і в Україні, прагнуть мати більше переглядів, лайків та кліків. Зрозуміло, що аудиторію приваблює щось драматичне, тож якщо подія  драматичною не є, може виникнути бажання зробити її такою.

Саме через це повідомлення з останніх демонстрацій у США в обробці ЗМІ нагадують жорстоке реаліті-шоу, яке лякає, проте водночас захоплює подих.

Журналісти настільки звикли постійно показувати хаос та драму під час пікетів, що часом, шукаючи її, вдаються до маніпуляції та зображають протестні рухи як винятково радикальне висловлення невдоволення маргінальною групою людей.

Через таку інтерпретацією вуличні протести, які є основним засобом впливу суспільства на владу в демократіях, втрачають ефективність.

Бо замість того, щоб звернути увагу на причини волелюдної демонстрацій та допомогти їх вирішити, медіа роблять головний акцент на діях малої групи людей, що вчиняють провокації, відволікаючи увагу суспільства.

І це – не лише американська проблема.

Репортажі світових (як і українських) ЗМІ нерідко грішать тим, що не започатковують діалог щодо проблем, які спричинили протест. Вони показують те, що відбувається на вулиці прямо зараз, не надто розкриваючи, що ж вивело людей на вулицю.

А коли причина та мета страйків проходить повз увагу медіа, це заважає формуванню реакції на них.

Інший вимір цієї проблеми, властивий саме нинішнім американським протестам – те, що медіа при висвітленні протестного руху Black Lives Matter часом випускають з фокусу уваги явище antiblackness (відкрите або приховане приниження чорношкірих), що виявляється майже у всіх сферах життя американців.

У США до темношкірих людей справді ставляться інакше, у негативному сенсі. Подібне явище притаманне американському суспільству вже багато років, відображення чого можна побачити й у матеріалах преси.

Наприклад, у 2005 році після урагану "Катріна" у базі фотоагенцій одночасно з’явилися дві світлини.

На кожній із них була зафіксована людина, що йшла затопленою вулицею із пластиковим пакетом.

Різниця в тому, що перше фото, на якому зображена білошкіра дівчина, було підписане як "дівчина знайшла у продуктовій крамниці хліб та соду", а друге фото із чорношкірим підлітком описали як "хлопець обікрав продуктову крамницю".

Потім з’ясувалося, що останнього звинуватили в крадіжці помилково.

Пастка "Антифа"

У 2018 році в Сполучених Штатах Америки активізувався рух під назвою "Антифа", що зараз визнаний терористичним угрупованням. Цей термін є скороченням від anti-fascist (антифашист), а основною метою його діяльності є протистояння расистським та неофашистським рухам.

Однак представники "Антифа" вирізняються тим, що завжди з’являються на протестах, влаштовують там провокації та приховують свої обличчя за масками.

У 2018 році вони наробили шуму в американських медіа саме через це – канали переповнили репортажі про те, як "Антифа" на черговій демонстрації влаштувала бійку. Проблема в тому, що у підсумку ці сюжети та статті викликали негативні емоції щодо протестів як таких, та підштовхували не розпочинати діалог щодо їхніх глибинних причин – попри те, що "Антифа" були організаторами цих демонстрацій!

Як бачимо, за два роки нічого не змінилося.

Цікава деталь. Журналісти порахували, що навіть на страйках за участі представників цього угруповання було менше арештів, аніж на матчах з американського футболу. Ця статистика підтверджує, що медіа значно перебільшують роль "Антифа" у протестному русі, надаючи їй ефірний час для подальших провокацій і створюючи негативний імідж демонстрацій загалом.

Саме тому це явище називали "пасткою Антифа".

Так, висвітлення дій радикалів штовхає вверх рейтинги телетрансляцій. Але замість того, щоб допомогти припинити провокації на протестах, увага медіа лише підтримує їх, надає імпульс для подальшого розвитку.

Ця проблема не нова. Ще у минулому сторіччі, під час висвітлення демонстрацій проти переговорів СОТ у Сіетлі (1999 рік), ЗМІ сконцентрувалися на групі анархістів під назвою "Чорний квартал", що трощила будівлі.

Під час висвітлення страйків на Волл-стріт у 2011 році медіа здебільшого звертали увагу на протестувальників-"фріків" та пошкоджену приватну власність. У 2015 році під час протестів руху Black Lives Matter знову весь світ побачив розграбовані будівлі та руїни, але не мирних протестувальників.

Через це споживачі контенту на підсвідомому рівні вважають, що усі демонстранти є такими – дикими, безстрашними, готовими піти на насилля.

Ця проблема підняла також питання щодо професіоналізму журналістів, які висвітлюють протести.

Демонстрації дійсно важко показати коректно з усіх боків, оскільки часто вони є стихійно організованими, хаотичними, а проблеми, що зумовлюють їхню появу, складно описати кількома реченнями. При чому покладатися на офіційні джерела – не вихід, це лише посилює односторонність висвітлення. 

Адже коментарі правоохоронців із цього приводу зазвичай зводяться до відповіді на такі питання: "Хто здійснив правопорушення? Хто завдав шкоди майну? Кого заарештовано?".

Як наслідок, офіційні повідомлення додатково підштовхують медіа концентруються на висвітленні сутичок між демонстрантами та поліцією.

Таке сприйняття протестів у США штовхає їх до провалу, адже вимоги суспільства залишаються не почутими за ширмою інформації про  насильство.

Втім, не виключено, що саме цього і прагне багато хто у Штатах - у тому числі серед політично забарвлених медіа.

Автор: Артур Колдомасов,

експерт з міжнародної інформації аналітичного центру ADASTRA