Сорок років тому, у спекотні літні місяці 1980 року, Європа виглядала зовсім інакше, ніж сьогодні. 

У той час континент перетинала Залізна завіса, яка була не лише метафоричною лінією політичного поділу. Фактично вона відокремлювала вільні та демократичні держави від тих, які були позбавлені суверенітету та повністю залежали від радянської імперії.

Серед країн, що залишилися після війни під протекторатом комуністичного режиму, була також моя батьківщина - Польща. Польща, яка в результаті Другої світової війни втратила майже 6 мільйонів громадян, половина з яких - єврейського походження. Це катастрофа, після якої ми не мали піднятися.

І все ж ми спробували. У часи повоєнного поневолення, відомого як період Польської Народної Республіки, поляків не полишало прагнення здійснити свої мрії про самовизначення, свободу та незалежність.

Ми ніколи не змирилися з несправедливим вироком історії.

Тому в Польщі надалі підіймалися спроби героїчної боротьби із режимом, залежним від Москви. На жаль, безрезультатно. Комуністичний уряд криваво вгамовував усі соціальні акції протесту, контролював суспільство, а також цензурував прояви свободи в мистецтві та літературі. З кожним наступним зривом додавалося більше жертв, але навіть попри це надія не згасала.

Плодом цієї надії став серпень 1980 року, коли стався справжній прорив. Це було немислиме явище в масштабах всього радянського блоку. Те, що викликало здивування та захоплення усього світу водночас.

Після низки страйків робітників на верфях (суднобудівних заводах) та інших промислових підприємствах по всій Польщі деспотичній комуністичній партії нарешті довелося відступити. Тоді було надано згоду на створення першої в історії держав радянського блоку незалежної від уряду та самоврядної профспілки.

Так постала "Солідарність". Формально це була профспілкова організація, але насправді це був загальнонаціональний громадський рух, який об'єднав мільйони поляків в одну громаду, сповнену віри.

Звідки джерело цієї віри? Ми черпали її і черпаємо донині на основі багатовікової політичної традиції - любові до свободи та демократії. Із прив’язаністю до Європи, активною частиною якої Польща є вже тисячу років.

А також з натхнення, яке пробудив Папа Іван Павло ІІ у польському суспільстві - його обрання на Святий Престол стало постійним джерелом надії та сили для поляків.

Сьогодні, після багатьох років, відомо, що "Солідарність" була камінчиком, який спричинив лавину і, як наслідок, падіння Залізної завіси в 1989 році. Завдяки "Солідарності" Польща звільнилася від радянської сфери впливу, а Європа знову могла стати єдиним цілим.

Хоча з дня народження "Солідарності" минуло сорок років, її ідеали для нас все ще існують і повинні жити надалі.

Ми, поляки, зберігали їх не як музейні експонати, а як цінності, що визначають стандарт у суспільному житті, своєрідний взірець, до якого ми прагнемо. Але солідарність - це більше, ніж соціально-політичний постулат. Ця форма існування також присутня у повсякденних жестах та поведінці. "Без солідарності немає свободи", - згадуємо Івана Павла ІІ. І пам’ятаємо також, що солідарності не існує без любові, а без цих двох - немає і майбутнього.

Коли наше суспільство вражають стихійні лиха - повені, пожежі, торнадо, інші катаклізми, - солідарність стає не лише одним із основних принципів дії та виживання. Ми спостерігали за цим і продовжуємо це робити у боротьбі з пандемією коронавірусу.

Безумовна допомога, жертовність заради порятунку інших, щирий альтруїзм, емпатія, без страху та егоїзму - такі взірці були представлені у найскладніші часи медиками, рятівниками, військовими, фармацевтами, а також продавцями, викладачами, підприємцями та сотнями тисяч простих громадян. Саме завдяки їхньому ставленню ми побачили, що таке солідарність на практиці.

Однак солідарність є надто цінною, щоби про неї згадували лише в кризові періоди.

Її ідеали повинні бути змістом повсякденного життя, щодня проявляючись добротою, гостинністю, відкритістю та розумінням. Щоб їх відкрити, нам достатньо звернути увагу на власне існування, ближче познайомившись із усіма цими благородними якостями нашої особистості.

Кожний, хто відчує у собі дух солідарності, зрозуміє, що він не може обмежуватися лише індивідуальною сферою. Солідаризм – це спільнота, адже лише в ній він повністю реалізується. Тому ми повинні прийняти це як основне правило нашого колективного життя. Особливо сьогодні ми у цьому переконуємось, коли мільйони поляків, як і мешканці інших європейських країн, долають економічні наслідки пандемії.

Значне зменшення поширення вірусу та швидке впровадження сміливої ​​антикризової стратегії, що має на меті захист підприємців, працівників, їхніх сімей, так і загалом органів місцевого самоврядування - усе це було б неможливим, якби ми не керувалися у своїх діях лейтмотивом солідарності.

Саме такий дух потрібний сучасній Європі. Разом ми знаходимось на повороті, і разом нам потрібно вийти на пряму - як одна спільнота.

Ось чому так важливо, щоб у спробі подолання егоїзму перемогла справжня співпраця. Нашою метою є сильна Європа, сильна Польща. Я переконаний, що ми зможемо створити наше спільне майбутнє, якщо оберемо спадщину Солідарності за основу своїх дій.

Тому сьогодні, через сорок років після пам’ятного серпня 1980-го, нашим головним завданням є забезпечити, особливо в очах світу, щоб "Солідарність" не залишалася тільки сторінкою історії польського народу.

Ми повинні зробити солідарність проєктом для всієї Європи, і саме тому солідарність - це наша пропозиція на найближчі десятиліття розвитку.

Відносини між європейськими країнами - незалежно від їхньої величини та економічного потенціалу - повинні моделюватися на основі міжособистісних відносин. Які своєю чергою у природний спосіб формуються саме за принципом солідарності.

Це надійна гарантія побудови кращого майбутнього для Європи.

Автор: Матеуш Моравецький,

прем’єр-міністр Польщі

Текст публікується одночасно у польському щомісячнику "Все найважливіше" в рамках проєкту з нагоди 40-річчя "Солідарності"