Католические традиции лучше, чем закон: почему Варшава грозит выйти из Стамбульской конвенции
Польщі варто готуватися до виходу країни зі Стамбульської конвенції. Про це 27 липня після кількох тижнів розігрівання теми у ЗМІ заявив міністр юстиції Польщі Збігнев Зьобро, попросивши Міністерство родини, праці та соціальної політики підготуватися до такого виходу.
На думку міністра, зробити це потрібно, адже конвенція не стільки допомагає боротися за права жертв домашнього насильства, стільки зазіхає на традиційні польські цінності.
"Ця конвенція має таку частину, яка підступно прикрита прекрасними гаслами (про боротьбу з насильством) - з котрими ми погоджуємося навіть не на сто, на тисячу відсотків! Ця друга частина стосується ідеології, яка б'є по інтересах жінок, інтересах родин. Ідеології, яка ставить під сумнів саму родину, шлюб, культуру, традицію, релігію, власне, у них вбачаючи головне джерело насильства та патології", - так Зьобро пояснив позицію свого відомства під час пресконференції.
"Цей документ у багатьох місцях не тільки суперечить системі цінностей польського права, але й прямо заперечує фундаментальні права людини, такі як право батьків виховати дитину згідно з власними переконаннями чи право на релігійне виховання, а також засади світоглядної нейтральності держави", - додав заступник міністра Марцин Романовський.
Польща ухвалила Конвенцію про протидію насильству у родині на початку 2015 року.
За ратифікацію проголосували 254 депутати Сейму, проти - 175. Голоси за те, що конвенцію треба денонсувати, лунали вже тоді.
Дискусії щодо того, навіщо Польщі Стамбульська конвенція і чи не краще з неї вийти, активізувалися останніми тижнями.
Праві політики правлячої партії "Право і справедливість" пояснюють курс на вихід бажанням вберегти польську родину, ліві та ліберали наголошують: польське право та правоохоронна система досі не діють згідно з конвенцією, що кожного року коштує життя 400 полькам.
Що змінила Стамбульська конвенція?
Юристи та працівники НУО, що допомагають жертвам домашнього насильства, говорять про три головні позитивні зміни, які відбулися у Польщі з ухваленням конвенції.
По-перше, у польському праві змінилася кваліфікація зґвалтування - тепер це злочин не з приватного оскарження (за заявою потерпілої), а публічного (переслідується незалежно від подання заяви).
Новий припис наблизив польське право до стандартів західноєвропейських країн, дав можливість відкривати справи після заяв з боку свідків домашнього насильства (сусідів), покращив ситуацію жінок, які бояться поскаржитися на свого кривдника.
По-друге, у поліції з’явилася можливість негайно ізолювати жертву домашнього насильства через виселення агресора зі спільного помешкання.
Раніше на це потрібна була санкція суду, її отримання могло тривати місяцями. В результаті жертва, часто з дітьми, мусила тікати і шукати притулок чи знімати квартиру. Цей закон новий, його ухвалили під час карантину - чимало правозахисних організацій наголошували, що багатотижневе перебування в одному приміщенні негативно вплинуло на неблагополучні родини і призвело до сплеску насильства щодо жінок та дітей.
Тільки у Варшаві у квітні-травні кількість дзвінків на лінію допомоги жертвам домашнього насильства зросла на 11%.
По-третє, з ухваленням Стамбульської конвенції змінився сам дискурс розмов про права жінок та домашнє насильство у Польщі.
Слова гендер, гендерна роль, психологічне насильство, економічне насильство увійшли до мейнстриму, стали частиною освітнього процесу та медійного простору.
Зменшується суспільне толерування проявів домашнього насильства - наприклад, коли політика від правлячої партії "Право та справедливість" Рафала Пясецького було засуджено до двох років ув’язнення за знущання над дружиною, ніхто з колег не став його захищати.
Однієї конвенції замало
Варшава щороку звітує перед спеціальною комісією при Раді Європи (GREVIO) щодо виконання конвенції. Якщо урядовий звіт, поданий навесні цього року, є доволі оптимістичним, то альтернативний рапорт, підготовлений речником громадянських прав Адамом Боднаром, каже про серйозні проблеми із забезпеченням гендерної рівності та захистом жертв домашнього насильства у Польщі.
Ось лише деякі прогалини: досі не створено комплексної стратегії боротьби з домашнім насильством, що потрібно, враховуючи інтереси особливо наражених на дискримінацію груп жінок (мігранток, старших жінок, осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями).
Хоча існує закон "Про протидію домашньому насильству", прописане у ньому визначення домашнього насильства є значно вужчим, ніж та у конвенції. Відсутнє покарання за економічне та психологічне насильство, хоча невідворотність покарання для агресора - це один з фундаментальних постулатів Стамбульської конвенції.
У Польщі кривдникові заборонено контактувати з жертвою тільки у разі кримінального злочину - шантажу, побиття, зґвалтування, а ось систематичне залякування, економічний тиск, психологічні знущання не дадуть жінці права на охоронний ордер. До речі, зґвалтуванням у Польщі вважається секс під фізичним примусом, виразної згоди партнерки закон не вимагає, отже, шанси довести провину систематичних домашніх аб’юзерів - мінімальні.
Звідси сумна статистика: у 2019 році польська поліція отримала 88 тисяч скарг на домашнє насильство, з них від жінок - 65 тисяч.
За даними правозахисних організацій, написати заяву наважується лише кожна десята полька, яку скривдив партнер чи інший член родини.
При цьому лише три з десяти поданих до поліції заяв переходять до подальшого розгляду слідчими. Іншим бракує або доказів, або ресурсів для протистояння: польські суди можуть розглядати цивільні справи роками, і весь цей час треба оплачувати помешкання, юристів, виховувати дітей.
Не кожна постраждала наважується поглиблювати травму роками судових тяганин.
56 гендерів, а може навіть 70
Українцям, які тепер обговорюють ратифікацію конвенції, варто звернути увагу: головна проблема - це не тільки практична імплементація її положень, але фейки, які поширюють противники гендерної рівності.
Польські праві, зокрема політики правлячої партії ПіС, охоче розповідають у ЗМІ та соцмережах, що конвенція називає релігію джерелом насильства у родині (насправді у ст. 12 написано, що релігію та традиції не можна вважати виправданням будь-яких насильницьких актів), нівелює саме поняття біологічної статі, змушує батьків переодягати хлопчиків у жіночий одяг заради міфічного гендеру (конвенція не заперечує існування біологічної статі, натомість підкреслює важливість суспільно-культурних ролей, які призводять до дискримінації жінок, і у ст. 3 і 12 закликає пропагувати такі соціальні та культурні зразки, які б допомогли боротися з дискримінацією).
І хоча міфи про конвенцію неодноразово спростовували омбудсмен, вчені та правозахисники, це не заважає популярній серед правих Барбарі Новак, кураторці освіти з Кракова, писати такі твіти: "Стамбульська конвенція запроваджує жорсткі рамки існування культурних статей, принаймні 56. А якщо я їх не розрізняю, то кривджу та ґвалтую, бо знаю тільки дві біологічні статі? Норми конвенції скеровані проти мене. Добре я зрозуміла?"
У Міністерстві юстиції з цим не лише не дискутують, а й "доповнюють": якщо конвенція працюватиме, то буде не тільки 56, а й 70 статей!
Тут варто додати, що фейки про нібито нав'язування десятків статей тим країнам, у яких ухвалена конвенція, можна знайти на численних порталах правих та конспірологів. Натомість таких згадок годі шукати у Стамбульській конвенції, який не пропонує розширювати перелік біологічних статей.
Документ зазначає, що традиційні гендерні ролі та нижче соціальне положення жінок робить їх легкими мішенями для домашніх тиранів. З цим треба боротися, відповідним чином реформувати освіту, щоб дати дівчатам більше шансів на гідність та рівність.
У Польщі, як і в Україні, воліють цього не помічати. Натомість у ПіС підкреслюють, що Польща порівняно з рештою Європи має менше проблем із домашнім насильством.
Мовляв, католицькі традиції захищають польських жінок.
На користь цієї тези свідчить статистика Агентства ЄС з фундаментальних прав людини - за нею в середньому в ЄС з фізичним чи сексуальним насильством стикалася кожна третя жінка старша 15 років, в скандинавських країнах - понад 35%, а в Польщі - лише 19%.
Але авторитети з Твіттера забувають, що йдеться про зголошені випадки насильства.
Рейтинг показує не країни з найбільш патологічною ситуацією, а ті, де жінки не бояться поскаржитися на кривдника. Де можуть розраховувати на підтримку з боку суспільства та влади, а не тотальний остракізм.
Жінки у заручницях
Чому дискусія про Стамбульську конвенцію у Польщі активізувалася саме зараз?
По-перше, польська економіка страждає від наслідків коронакризи, і хоча уряд на початку липня оголосив про кінець проблем з COVID-19, кількість хворих невпинно зростає.
Конвенція - це зручний для політиків привід перевести увагу суспільства з невдалого локдауна на світоглядні проблеми.
По-друге, в ПіС звикли загострювати поділи у польському суспільстві шляхом розкручування саме світоглядних тем.
Спроба загострити і без того суворе законодавство про аборти, заборонити шкільну освіту на тему життя у родині, атака на ЛГБТ-спільноту - партія Ярослава Качинського розбиває ряди прихильників опозиції, спекулюючи на загрозі для польських родин та дітей.
По-третє, світоглядні теми - інструмент внутрішньої боротьби в самому ПіС.
Всередині партії є різні угрупування, які змагаються за вплив. Так, останніми роками найбільш інтенсивна боротьба розгорнулася між прибічниками Збігнева Зьобро, які представляють праве крило ПіС, та прем’єра Матеуша Моравецького, який ближчий до центру.
На рахунку Моравецького чимало економічних успіхів, і щоб послабити його вплив, прем’єрові підкладають "кота у мішку" - то у вигляді закону про Інститут національної пам'яті, то про заборону абортів.
Цього разу Моравецький вирішив діяти швидко: вже 29 липня скерував питання щодо відповідності конвенції польському законодавству до Конституційного трибуналу.
Відповідь на запит передбачувана - ще під час ухвалення Стамбульської конвенції польські урядовці застерегли, що у всіх спірних випадках першість має Конституція та національне право. Саме тому багатомісячні слухання у Трибуналі мають поховати ідею Зьобро та його фракції.
Але цинізм політиків не означає, що на питання захисту прав жінок можна не звертати увагу.
Навіть якщо Польща не вийде з конвенції, самі висловлювання урядовців, маніпуляції довкола змісту документа, підваження проблем жертв домашнього насильства завдають кривди реальним людям. Токсичні міфи про "56 гендерів" та "перевдягання хлопчиків у сукні" доведеться долати роками.
Жінок змушують знову і знову боротися за свої права, щоб не дати їм повною мірою брати участь у суспільному житті. Про це пише на порталі Krytyka Polityczna публіцистка та депутатка міської ради Варшави Агата Дідушко-Зиглевська:
"Коли Польща не буде зв’язана нормами конвенції, популісти врешті-решт зможуть запровадити закони, які дозволять їм позбавити прогресивних та непокірних жінок голосу. Адже жінки, які не мусять перейматися через безпеку, свою та своїх дітей, мають простір виконувати громадянські обов’язки - й голосують.
Дослідження виборчих вподобань поляків не залишає сумнівів: молоді жінки є найбільш прогресивною частиною суспільства. Якби владу обирали вони, то праві популісти та фанатики не мали б жодних шансів".
Автор: Олена Бабакова,
журналістка (Варшава)
Стаття була вперше опублікована на порталі "Жінки - це 50% успіху України" та републікується з дозволу автора та правовласника